Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Справа № 914/1097/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого, доповідача),

Кондратової І.Д.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Великомостівського споживчого товариства на рішення господарського суду Львівської області від 12 червня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 січня 2015 року у справі № 914/1097/14 за позовом Великомостівського споживчого товариства до Бутинської сільської ради про визнання права власності, -

Встановив:

У квітні 2014 року Великомостівське споживче товариство звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Бутинської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - нежитлові приміщення (кафетерій площею 45,8 м2, магазин площею 36,5 м2, кладова площею 29,1 м2, кладова площею 8,3 м2, кладова площею 8,6 м2, кладова площею 9,9 м2, кафе площею 26,8 м2, кладова площею 7,5 м2) загальною площею 172,5 м2, розташовані за адресою: Львівська обл., Сокальській р-н, с. Пристань, вул. Свободи, 38.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 січня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, вимоги позивача обґрунтовані тим, що спірне майно є безхазяйною річчю, а тому, за твердженнями останнього, згідно ч. 3 ст. 335 Цивільного кодексу України, воно може набуватися у власність за набувальною давністю. Крім того, позивач вказує, що він відкрито, безперервно володіє спірним майном більше десяти років.

Відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Право власності за набувальною давністю може бути визнано за особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном, а не здійснила самозахоплення майна.

Згідно ст. 376 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Аналогічно, в силу приписів ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю не може бути визнано на нерухоме майно, будівництво якого не завершене.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, керуючись зазначеними нормами матеріального права, встановив відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили, що будівництво спірного майно завершено і вказане майно не є самочинним будівництвом, а також доказів того, хто є законним власником спірного нерухомого майна. Зазначаючи, що первинним володільцем майна було Пристанське сільське споживче товариство, відповідних доказів позивач не надав, як не надав і доказів того, що правонаступником Пристанського сільського споживчого товариства стало Бутинське споживче товариство, яке у подальшому приєднано до Великомостівського споживчого товариства.

Крім того, судом зазначено, що положення ч. 3 ст. 335 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач, не передбачають можливості набуття права власності за набувальною давністю на безхазяйне нерухоме майно. Правовий режим безхазяйних нерухомих речей регулюється ч. 2 цієї статті, відповідно до якої безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що оскільки в матеріалах справи докази того, що позивач добросовісно заволодів спірним майном, що це майно є чужим майном, що позивач відкрито та безперервно володіє протягом десяти років саме тим нерухомим майном, право власності на яке просить визнати за набувальною давністю, відсутні, - заявлені вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

З таким рішенням місцевого господарського суду погодився й суд апеляційної інстанції, залишивши судове рішення у справ без змін з тих же мотивів.

Висновок попередніх судових інстанцій про необхідність відмови в позові є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм ст.ст. 15, 16, 344 Цивільного кодексу України ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Великомостівського споживчого товариства залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 12 червня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 січня 2015 року у справі № 914/1097/14 - без змін.

Головуючий Гончарук П.А.

Судді Кондратова І.Д.

Стратієнко Л.В.