Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 року Справа № 910/14869/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Акулова Н.В., Шевчук С.Р.за участю представників: від позивача:Воскобойник М.Т., дов. б/н від 24.06.2014р.;від відповідача:Разумов М.А., дов. №179/11.5.2 від 18.04.2014р.;від третьої особи:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014р. (складена 08.12.2014р.)у справі господарського суду№910/14869/14 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стройэнергоснаб"до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "Саки"пророзірвання договорівВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014р. (складене 16.10.2014р.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014р. (складена 08.12.2014р.) у справі №910/14869/14, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Розірвано іпотечний договір від 19.08.2008р. та договір поруки №11КБ/2008/П-1 від 25.07.2008р., укладені між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройэнергоснаб". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 23.03.2015р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення. Третя особа уповноваженого представника не направила. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.07.2008р. між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "Саки" (позичальник) укладений кредитний договір №11КБ/2008.

В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, 19.08.2008р. між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройэнергоснаб" (іпотекодавець) укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю магазину літ. "А-2", що знаходиться за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна 53, а іпотекодержатель приймає його в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі.

Крім того, 25.07.2008р. між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройэнергоснаб" укладений договір поруки №11КБ/2008/П-1.

22.04.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройэнергоснаб" звернувся до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" з листом №22/04/14 з пропозицією розірвати спірні договори у зв'язку з істотною зміною обставин.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до висновку про наявність правових підстав, у розумінні ст. 652 ЦК України, для розірвання спірних договорів.

Проте, Вищий господарський суд України такі висновки вважає передчасними, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності умов, вказаних у ч. 2 ст. 652 ЦК України, а саме: - в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; - зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; - виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; - із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Так, судами не з'ясовано в повному обсязі обставини, стосовно порушення співвідношення майнових інтересів сторін оскаржуваних договорів внаслідок ситуації, що склалась на території АР Крим.

Також, господарськими судами попередніх інстанцій не з'ясовано в повному обсязі обставини, які свідчать про те, що у зв'язку з ситуацією, що склалась на території АР Крим, виконання оскаржуваних договорів позбавить позивача того, на що він розраховував при укладанні останніх, не досліджені фінансово-банківські аспекти спірних правовідносин.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що зміна економічної, фінансової, кредитної та правової системи, законодавчого та іншого нормативно-правового регулювання діяльності на території Республіки Крим має суттєве значення при оцінці спірних правовідносин.

Проте судами не перевірялась наявність заборони банкам України встановлювати кореспондентські відносини з банками України та/або іноземними банками, іншими кредитними або фінансовими установами, що розташовані та/або здійснюють свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також не з'ясовувалось питання щодо припинення діяльності відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, господарськими судами попередніх інстанцій досліджувався лише оскаржуваний договір іпотеки, проте без будь-якої належної правової оцінки залишився оскаржуваний договір поруки з урахуванням підстав позову.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014р. (складене 16.10.2014р.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014р. (складена 08.12.2014р.) у справі №910/14869/14 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Н.В. Акулова Суддя С.Р. Шевчук