Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року Справа № 918/1442/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"на рішення та постановуГосподарського суду Рівненської області від 20.11.2014 Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі№ 918/1442/14 Господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"до Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" простягнення 102058,08 грн.за участю представників сторін:

позивача: Лонський Ю.В., дов. від 15.07.2015 б/н

Василюк М.М., ордер №56050 від 07.07.2015

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.11.2014) до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" про стягнення 91123,29 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 10934,79 грн. трьох процентів річних.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.11.2014 у справі № 918/1442/14 (суддя Андрійчук О.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Коломис В.В., Тимошенко О.М., Огороднік К.М.) у задоволенні позову про стягнення 3% річних в розмірі 10934,79 грн. відмовлено; провадження у справі в частині 91123,29 грн. припинено.

Не погоджуючись частково із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 та рішення Господарського суду Рівненської області від 20.11.2014 у справі № 918/1442/14 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3% річних в сумі 10934,79 грн., в цій частині справу № 918/1442/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що суди не застосували ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України та дійшли хибного висновку про пропуск позивачем позовної давності до вимог про стягнення 3% річних.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 24.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (далі - позивач/постачальник) та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - відповідач/покупець) був укладений договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 1310/ХМ (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався у встановлені цим договором строки передати покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (бурякозбиральний комбайн HOLMER TERRA DOS T2, 2007 року випуску), а останній - прийняти і оплатити вартість вказаного товару, а також сплатити проценти за придбання товару у розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору та додатках до нього (п. 1.1 договору).

Згідно із п. 2.3 договору покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п. 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 2.4 договору (з урахуванням додатку № 3 від 12.10.2010) визначено, що авансовий платіж у розмірі 47,37 % в сумі 1800000,00 грн., що еквівалентно 170668,64 євро, покупець проводить до 30.09.2010. Другий платіж у розмірі 2,63 % в сумі 104517,93 грн., що еквівалентно 9481,60 євро, покупець проводить до 22.08.2011. Кінцевий платіж у розмірі 50% в сумі 1985838,57 грн., що еквівалентно 180150,22 євро, покупець проводить до 29.09.2011.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу обумовлену в договорі продукцію, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 21.12.2010, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками.

Відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого п. 2.4 договору, у розмірі 50% в сумі 1985838,57 грн., що еквівалентно 180150,22 євро, виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з постачальником лише 23.12.2011, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Відповідно до п. 2.5 договору (з урахуванням додатку № 3 від 12.10.2010 року), у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по п. 2.4.2. більше ніж на 5 днів, постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти на розстрочені платежі, починаючи з дня отримання товару. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється в розмірі 25 % річних від ціни товару, отриманого покупцем. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень п. 2.2. договору поставки для визначення суми до сплати.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплати процентів на прострочений платіж стало підставою звернення позивача із позовом у цій справі про стягнення процентів на прострочений платіж за період з 30.09.2011 по 22.12.2011 в розмірі 91123,29 грн., нарахованих на підставі абз. 1 ч. 5 ст. 694 ЦК України, та 3 % річних в розмірі 10934,79 грн. у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті кінцевого платежу.

Місцевий господарський суд, з'ясувавши, що стягнення процентів за неправомірне користування чужими коштами, нарахованих за період з 01.09.2011 по 23.12.2011 у сумі 130382,89 грн., було предметом розгляду у справі № 918/1213/13 між тими ж сторонами, що і у даній справі, фактичною підставою для їх нарахування є порушення виконання зобов'язань за договором поставки № 1310/ХМ від 24.09.2010, зокрема п. 2.5.1 договору, а матеріально-правовою підставою - абз. 1 ч. 5 ст. 694 ЦК України, і постановою Рівненського апеляційного господарського суду України від 03.12.2013 у справі № 918/1213/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.03.2014, було відмовлено ТОВ "Приват Лізинг" у стягненні таких процентів за неправомірне користування чужими коштам, дійшов до висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про припинення провадження у справі № 918/1442/14 в частині позовних вимог щодо стягнення 91123,29 грн. процентів на розстрочений платіж на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Судові акти в цій частині сторонами не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не перевіряються.

Вирішуючи спір в частині стягнення суми 3% річних за порушення відповідачем зобов'язання по сплаті кінцевого платежу, місцевий господарський суд, встановивши несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання по сплаті кінцевого платежу в сумі 1985838,57 грн., що еквівалентно 180150,22 євро, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог в сумі 10912,62 грн., однак, визначивши, що вказані вимоги заявлені із пропуском позовної давності і відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до вказаних вимог, керуючись ст. 264 Цивільного кодексу України, відмовив у їх задоволенні у зв'язку із пропуском позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в цій частині, врахувавши подані позивачем пояснення щодо переривання позовної давності на підставі ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що пред'явлення позивачем позовів у справах № 918/1213/13 та 918/1215/14 про стягнення процентів за користування коштами, не є підставою для переривання позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних.

Таким чином, правильність застосування судами попередніх інстанцій ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України є предметом касаційного оскарження у цій справі.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як визначено п.п. 3.4, 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" до вимог про стягнення сум процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що строк позовної давності для нарахування 3% річних на кінцевий платіж в розмірі 1985838,57 грн. закінчився 29.09.2014, а з позовом про стягнення вказаних сум позивач звернувся 30.09.2014, тобто з пропуском позовної давності.

Обґрунтовуючи підстави переривання позовної давності до вимог про стягнення 3% річних, позивач посилається на норму ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, згідно із якою позовна давність переривається якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, вказуючи на те, що у серпні 2013 та в серпні 2014 звертався до суду із позовами у справах № 918/1213/13 та 918/1215/14 про стягнення відповідно відсотків на прострочений платіж та відсотків на розстрочений платіж, що є підставою для переривання позовної давності у цій справі.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для переривання позовної давності з наведених позивачем підстав, з огляду на те, що нарахування процентів на розстрочений платіж та нарахування трьох відсотків річних мають різні підстави виникнення та різну правову природу і вимоги про стягнення процентів на розстрочений платіж не є частиною вимоги про стягнення 3% річних, що є умовою застосування ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи свідчать про те, що судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 20.11.2014 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 918/1442/14 колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 20.11.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 918/1442/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир