Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.07.2015 року у справі №908/3889/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року Справа № 908/3889/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агрінол"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015у справі№ 908/3889/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агрінол"простягнення 3 224 663, 03 грн.,в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаГавкалюк В.В.- - відповідачаГайдук Ю.І.

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агрінол", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 89 944, 38 грн. штрафу та 2 826 823, 27 грн. пені (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 01.12.2014 № 8-04/5669, яка прийнята та розглянута судом, т.1, а.с.169-170).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.12.2014 (суддя Носівець В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 000 грн. штрафу, 100 000, 00 грн. пені та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 (головуючий Фоміна В.О., судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.) вказане рішення суду змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агрінол" (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 84/1, код ЄДРПОУ 32365436, п/р 26000055870028 в ВБФ ЗРУ ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Запоріжжя, МФО 313399) на користь публічного акціонерного товариства "Центренерго" (юридична адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1; поштова адреса: 04053, м. Київ, вул. Воровського, 4, код ЄДРПОУ 22927045, р/р 26008302872 у ГОУ "Ощадного банку" України в м. Києві, МФО 300465) 26 083, 02 грн. штрафу, 822 450, 25 грн. пені., 58333,45 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовити ". Стягнуто судові витрати за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агрінол" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Центренерго" заперечує проти доводів касатора і просить суд оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (покупець; позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агрінол" (продавець; відповідач у справі) 11.04.2014 уклали договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/21 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору. Найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в Додатку до договору.

Розділом 2 договору сторонами узгоджені ціна та порядок здійснення оплати, а саме встановлено, що ціна на продукцію визначається в додатку до договору (пункт 2.2 договору). Розрахунки здійснюються покупцем у національній валюті України на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком до договору (пункт 2.5 договору).

Фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід'ємною частиною даного договору. При цьому, покупець на підставі своїх письмових заявок, в межах запланованого в договорі обсягу продукції, має право перерозподіляти продукцію між вантажоотримувачами без додаткового погодження з постачальником (пункт 3.3 договору).

У відповідності до положень договору сторонами підписаний додаток № 1 до договору, яким узгодили найменування, асортимент, кількість, ціну товару (продукції), умови розрахунків, строк поставки тощо. Визначили, що поставляться буде паливо рідинне та газ, оливи мастильні (оливи мінеральні мастильні; важкі дистиляти, н.в.і.у.); загальною вартістю товару з ПДВ - 2440584,08 грн.; умови розрахунків - протягом 45 календарних днів з дня підписання Акту приймання-передачі продукції; строк поставки - протягом 15 робочих днів з моменту отримання письмової заявки покупця, з можливістю дострокової поставки.

На підставі пункту 3.3 договору, позивач направив на адресу постачальника письмову заявку № 23/1745 від 11.04.2014, відповідно до якої відповідач повинен поставити покупцю продукцію по лоту № 1 на загальну суму з ПДВ - 1053986,20 грн., по Лоту № 2 на загальну суму з ПДВ - 1386597,88 грн. Судом першої інстанції встановлено, що зазначена заявка отримана представником відповідача 18.04.2014 Токаревою, про що свідчить особистий підпис представника на поштовому відправлені InterCityPost.com (накладна № 044-308223) та підтверджується інформацією № 57-11/14 від 28.11.2014 ТОВ "ІНТЕРСІТІПОСТ" про вручення адресату кореспонденції.

Факт часткової поставки продукції на загальну суму 1 155 664, 41 грн. підтверджується Актами приймання-передачі продукції від 22.04.2014 на суму з ПДВ - 302792,26 грн., від 30.04.2014 на суму з ПДВ - 247 362, 24 грн., від 05.05.2014 на суму з ПДВ 305125,30 грн., від 15.05.2014 на суму з ПДВ 300 384, 61 грн.

Враховуючи звернення постачальника № 173/03 від 14.05.2014 щодо зміни ціни та обсягу поставки (вх. № 2903/23 від 15.05.2014) сторонами в м. Києві 16.06.2014 укладена додаткова угода № 1 до договору № 121/21 від 11.04.2014, за умовами якої сторони погодилися змінити ціни за одиницю продукції. Внаслідок чого пункт 1 та пункт 2 додатку № 1 до договору № 121/21 від 11.04.2014 виклали в новій редакції, домовившись про постачання зазначеного обсягу та асортименту продукції на загальну суму 2 440 542, 17 грн. Решта умов залишилася без змін. (т.1., а.с. 156-160).

Постачальник повторно звернувся до покупця з листом № 3370/07 від 17.07.2014 щодо зміни ціни та обсягу поставки (вх. № 4558/23 від 24.07.2014).

У зв'язку невиконанням зобов'язань з боку відповідача, позивач листом № 23/3542 від 08.08.2014 запропонував відповідачу розірвати договір № 121/21 від 11.04.2014 шляхом обміну листами.

У відповіді № 3715/07 від 21.08.2014 (вх. № 5205/23 від 22.08.2014) відповідач надав згоду щодо розірвання договору про закупівлю (поставку) товарів № 121/21 від 11.04.2014 за взаємною згодою сторін та запропонував оформити розірвання договору шляхом підписання додаткової угоди. На підставі чого, учасниками правочину в м. Києві 03.09.2014 укладена та підписана додаткова угода № 2 до договору № 121/21 від 11.04.2014 про дострокове розірвання договору.

Пунктами 9.1 та 9.2 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язання щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 % вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості, і крім цього, постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов'язань за цим договором.

Внаслідок порушення відповідачем обсягів поставки товару, позивач, на підставі пунктів 9.1., 9.2 договору, звернувся з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 916 767, 65 грн., які складаються з: 89 944, 38 грн. штрафу та 2 826 823, 27 грн. пені.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо поставки продукції в повному обсязі. За розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 89 941, 44 грн. 7 % штрафу та 2 826 731, 07 грн. пені за період прострочення з 16.05.2014 по 02.09.2014 включно.

Враховуючи, що загальна сума нарахованих відповідно до договору штрафних санкцій (89 941, 44 грн. штрафу та 2 826 731, 07 грн. пені) по співвідношенню з сумою непоставленої продукції (1 284 877, 76 грн.) та загальною сумою договору (2 440 584, 08 грн.) є надмірно великою, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розмір неустойки підлягає зменшенню судом в порядку пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки за таких обставин стягнення з відповідача нарахованої згідно з умовами договору неустойки в повному обсязі із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання перетвориться на непомірний тягар для відповідача, що спотворює дійсне правове призначення неустойки та в подальшому перешкоджатиме нормалізації стану взаєморозрахунків між сторонами.

Підставою для зміни резолютивної частини рішення господарського суду першої інстанції став висновок апеляційного господарського суду про те, що зменшуючи розмір стягуваної суми пені та штрафу, суд першої інстанції в своєму рішенні не навів обґрунтування розміру зазначених сум та не мотивував, яким чином при цьому враховуються інтереси обох сторін.

Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту третього статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), в тому числі й з власної ініціативи, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З наведеного випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Скориставшись своїм правом на зменшення розміру неустойки, місцевий господарський суд врахував відсутність негативних наслідків від недопоставки обумовленої договором продукції; відсутність збитків ПАТ "Центренерго"; залежність виробництва підприємства відповідача від курсових коливань валютного ринку; поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття заходів для недопущення невиконання умов договору, оперативне реагування на економічні чинники та неодноразове звернення до позивача із проханням зміни ціни продукції та зменшення обсягу поставки, добровільне розірвання договору. Судом взято до уваги також те, що загальна сума нарахованих відповідно до договору штрафних санкцій (89 941, 44 грн. штрафу та 2 826 731, 07 грн. пені) по співвідношенню з сумою непоставленої продукції (1 284 877, 76 грн.) та загальною сумою договору (2 440 584, 08 грн.) є надмірно великою, а фінансовий стан підприємства відповідача є незадовільним.

На підставі викладеного, суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір неустойки в наступному порядку: штраф з 89 941, 44 грн. до 10 000, 00 грн. та пеню з 2 826 731, 07 грн. до 100 000, 00 грн.

Посилання відповідача на виникнення обставин непереборної сили у зв'язку з різким та великим стрибком курсу валюти, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язання, судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до положень статті 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (частина друга статті 218 Господарського кодексу України).

Згідно з пунктом 3.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40(3), не вважається форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Таким чином, обставини, на які посилається відповідач, а саме підвищення курсу долара та ціни на продукцію по укладеним відповідачем раніше контрактам із іншими контрагентами не є обставиною непереборної сили, що звільняє від відповідальності. Ці обставини кваліфіковані місцевим судом, як несприятливі наслідки здійснення господарської діяльності, які враховані ним при розгляді клопотання про зменшення штрафних санкцій внаслідок їх надмірності.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки місцевого господарського суду не спростовані судом апеляційної інстанції у встановленому законом порядку та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

За таких обставин, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню. Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.

Змінюючи резолютивну частину рішення господарського суду першої інстанції та стягуючи з відповідача 66, 04 % від суми недопоставленої продукції (1284877,76 грн.), тобто 848 533, 27 грн., з яких 26 083,02 грн. штрафу та 822 450, 25 грн. пені, апеляційний господарський суд не навів в судовому рішенні чітких висновків та належного обґрунтування стягнення саме такого розміру неустойки.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що сплата відповідачем штрафних санкцій у сумі 848 533, 27 грн. не матиме вирішального впливу на розмір даної заборгованості і не вплине істотно на стан фінансово-господарської діяльності відповідача не можна визнати достатньо обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 908/3889/14 скасувати.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 08.12.2014 у справі № 908/3889/14 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (юридична адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1; поштова адреса: 04053, м. Київ, вул. Воровського, 4, код ЄДРПОУ 22927045, р/р 26008302872 у ГОУ "Ощадного банку" України в м. Києві, МФО 300465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агрінол" (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 84/1, код ЄДРПОУ 32365436, п/р 26000055870028 в ВБФ ЗРУ ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Запоріжжя, МФО 313399) витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в сумі 7 385 грн. 33 коп.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова