Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.03.2016 року у справі №916/3238/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Справа № 916/3238/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Картере В.І..,

Татькова В.І.

розглянувши касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року

у справі №916/3238/15

господарського суду Одеської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс"

про стягнення 448, 88 грн.

за участю представників

позивача - Грищенко О.М.

відповідача - Лозицький О.В.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс" про стягнення 448, 88 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК050809/2 від 05 серпня 2009 року та Угоди № 15-11/12-91 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦУ України) від 15 листопада 2012 року.

10 вересня 2015 року позивач звернувся до господарського суду з заявою про уточнення позовних вимог та просив суд, стягнути з відповідача на користь позивача 31277,76 грн. (а.с. 65-70).

Рішенням господарського суду Одеської області від 01 жовтня 2015 року (суддя Демешин О.А) з урахуванням ухвали господарського суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року про виправлення допущеної описки позовні вимоги Компанії задоволені повністю, стягнуто з Товариства на користь позивача відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 31 277,76 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року (судді Головей В.М., Лисенко В.А., Ярош А.І.) рішення господарського суду Одеської області від 01 жовтня 2015 року скасовано. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про стягнення 448, 88 грн. - відмовлено.

Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2015 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс" - 1 515,80 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 01 жовтня 2015 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 серпня 2009 року між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (постачальник) та ТОВ "Агропромсервіс" (покупець) було укладено договір на умовах товарного кредиту № ТК050809/2, за умовами якого, у строки, зумовлені Договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал (надалі "товар" або "насіння") та хімічні засоби захисту рослин (надалі "товар" або "препарати"), а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов Договору (додаткових угод та Специфікації до нього) (п. 1.1. договору).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У зв'язку з неналежним виконанням вищезазначеного договору відповідачем, ТОВ "Корпорація "Агросинтез" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 13 894,39 грн., з яких: пені, за порушення терміну оплати платежів - 717,56 грн. (за період з 02 липня 2010 року по 18 жовтня 2010 року), штраф за порушення терміну оплати платежів - 4 436,64 грн., інфляційні втрати - 606,35 грн. (по вересень 2010), відсотки за користування чужими грошовими коштами - 8 133,84 грн. (за період з 02 липня 2010 року по 19 жовтня 2010 року).

Рішенням господарського суду 03 грудня 2010 року у справі №9/245-10-4608, позов ТОВ "Корпорація "Агросинтез" - задоволено, яке в силу вимог ст. 35 ГПК України, має преюдиційне значення для даної справи.

15 листопада 2012 року між ТОВ "КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" та ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" було укладено угоду №15-11/12-91 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України).

Розділом 1 даної угоди, встановлено, що первісний кредитор ТОВ "КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" відступає новому кредитору ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" право вимоги виконання ТОВ "АГРОПРОМСЕРВІС", зобов'язання щодо сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат, набутих ТОВ "КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК050809/2 від 05 серпня 2009 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним виконанням ТОВ "АГРОПРОМСЕРВІС" грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК050809/2 від 05 серпня 2009 року.

На виконання умов даної угоди (п. 4.1.), ТОВ "КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем обумовленого зобов'язання.

У відповідності до пункту 4.3. угоди, ТОВ "КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" повідомленням про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило ТОВ "АГРОПРОМСЕРВІС" про зазначені вище обставини.

За угодою №15-11/12-91 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, Позивач одержує право замість ТОВ „КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" вимагати від відповідача сплати грошової суми в визначеному в п. 2.1 цієї угоди.

У вересні 2013 року Компанія звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 715,75 грн., з яких: 50,25 грн. пеня (за період з 20.10.2010), 591,56 грн. - відсотки за користування чужими грошовими коштами та 73,94 грн. - інфляційні втрати (за жовтень 2010).

Рішенням господарського суду Одеської області від 02 грудня 2013 року у справі № 916/2983/13, яке в силу вимог ст. 35 ГПК України, має преюдиційне значення для даної справи позов Компанії - задоволено.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 01 серпня 2014 року до Угоди №15-11/12-91 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, штрафу, 3% - річних та інфляційних витрат, за період існування прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК050809/2 від 05 серпня 2009 року.

Сторони, у пункті 2.1. Угоди 1, в редакції Додаткової угоди № 1, визначили, що вартість зобов'язання, що відступається за Угодою 1 становить, проте не обмежується, сумою 715,75 грн.

Окрім цього, з моменту укладення даної Угоди, Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають з умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК050809/2 від 05 серпня 2009 року, по відношенню до Боржника щодо нарахування заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), 3% - річних, та інфляційних витрат, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК050809/2 від 05 серпня 2009 року (п. 2.4. в редакції Додаткової угоди № 1 від 01 серпня 2014 року).

Враховуючи те, що заборгованість не погашена, а позивачу передано вищезазначене право вимоги відповідно до норм чинного законодавства України, з дотриманням положень статті 514 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до господарського суду Київської області з вимогою про стягнення курсової різниці.

Рішенням господарського суду Київської області від 27 жовтня 2014 року у справі №911/4111/14, яке у відповідності до вимог ст. 35 ГПК України, має преюдиційне значення для даної справи, позов Компанії задоволено, солідарно стягнуто з Товариства та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" 300,00 грн. заборгованості, а також стягнуто з Товариства на користь Компанії 3 025,00 грн. заборгованості, 913,50 грн. витрат зі сплати судового збору та 250,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Приймаючи рішення 01 жовтня 2015 року у справі № 916/3238/15, господарський суд встановив, що зобов'язання ТОВ "АГРОПРОМСЕРВІС" щодо сплати суми заборгованості у розмірі 3 325, 07 грн., яка виникла станом на 14 серпня 2009 року та 28 жовтня 2010 року згідно договору поставки та Угоди була погашено 26 листопада 2014 року. Пунктом 8.5 договору № ТК050809/2 передбачено, що згідно ч.3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу, Д - кількість календарних днів прострочення платежу. Виходячи із цього, ТОВ "КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" виникло право вимоги щодо нарахування заборгованості (індексація ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3% - річних, інфляційних витрат та штрафу згідно договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК050809/2 від 05 серпня 2009 року за період існування боргу. Відповідачем було здійснено розрахунок у відповідності до якого суму нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами становить 448, 88 грн. Таким чином, сума нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 448, 88 грн., відповідно до п.8.5 договору, підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМСЕРВІС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС".

Отже, приймаючи вищезазначене рішення, суд першої інстанції встановив, що у ТОВ "КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" виникло право вимоги щодо нарахування заборгованості та відповідачем здійснено розрахунок у відповідності до якого суму нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами становить 448, 88 грн., проте з матеріалів справи вбачається, що право вимоги щодо нарахування заборгованості виникло у ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (як у нового кредитора), у зв'язку з чим, останній зробив розрахунок щодо суми нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами. Крім цього, господарським судом, залишено поза увагою заяву позивача від 10 вересня 2015 року про уточнення позовних вимог.

Відповідно до роз'яснень наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що приймають участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Позивач просив стягнути суму нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі - 448,88 грн., яка розрахована за період з 27 липня 2013 року по 22 серпня 2013 року з суми заборгованості 3 325,07 грн.

10 вересня 2015 року Компанія надала до господарського суду уточнення до позовних вимог та просила стягнути суму нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі - 31 277,76 грн., яка розрахована з суми: заборгованості - 2 785,90 грн. за період з 15 серпня 2009 року по 27 жовтня 2010 року,

заборгованості - 3 325,07 грн. за період з 28 жовтня 2010 року по 25 листопада 2014 року заборгованості - 300,00 грн. за період з 26 листопада 2014 року по 03 вересня 2015 року.

Як зазначено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи позивачем, а ні в позові, а ні в заяві про уточнення позовних вимог, не надано до суду належного обґрунтування сум заборгованості та періодів, за які було нараховано суму відсотків за період прострочення.

Так, судовим рішенням у справі №911/4111/14, про стягнення 3 325,00 грн., зазначено, що зобов'язання щодо оплати вартості товару у розмірі 49298,04 грн. було виконано, однак оскільки виконання відбулось з порушенням строків, суд дійшов висновку про нарахування пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3% річних, інфляційних витрат та штрафу за період з 05 серпня 2009 року по 28 жовтня 2010 року.

З наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" розрахунку позову вбачається, що нарахування відсотків на суму відбулось за період з 15 серпня 2009 року по 27 жовтня 2010 року, в межах цього ж періоду (05.08.09-28.10.10) було нараховано відсотки у судовому рішенні у справі №911/4111/14, крім того позивачем не наведено та необґрунтовано походження заборгованості у розмірі 2785,90 грн.

Щодо заборгованості у розмірі 3325,07 грн., то позивачем також не наведено походження цього боргу, однак арифметично він відповідає боргу стягнутому судовим рішенням у справі №911/4111/14, та як зазначалось вище ця сума складається з пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3% річних, інфляційних витрат та штрафу.

Позивач в обґрунтування сум нарахованих відсотків посилається на п. 8.4. Договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК 050809 від 05 серпня 2009 року передбачено, що згідно ч.3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу, Д - кількість календарних днів прострочення платежу

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536, частини другої статті 625 ЦК України, Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 8.5) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до

пункту 8.2.1 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. (відповідну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2014 року у справі №11/5026/1925/2012)

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року зі справи №916/3238/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді В.І. Картере

В. І. Татьков