ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2014 року Справа № 5013/1533/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Єршова С.В.

від відповідача: Бандуровська Д.О.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2013р.

у справі № 5013/1533/12 Господарського суду Кіровоградської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплоенергетик"

про стягнення 1 951 082,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенергетик" про стягнення суми боргу - 1594651грн. 30коп., 21895грн. 20коп. інфляційних втрат, 42502грн. 87коп. - 3% річних, 180407грн. 82коп. пені, 111625грн. 59коп. - 7% штрафу.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2012р. (суддя - Коротченко Л.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2013р.(судді: Крутовських В.І., Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1594651грн. 30коп. основного боргу, 21895грн. 20коп. інфляційних втрат, 42502грн. 87коп. - 3% річних, 90203грн. 91коп. пені, 55812грн. 79коп. -7% штрафу. Відповідно розподілений судовий збір. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою в частині відмови у позові щодо стягнення залишку сум пені та штрафу, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати у вказаній частині та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 90203,91грн. пені та 55812,79грн.- 7% штрафу.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) 30.09.2011 року укладено договір №14/2429/11 на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у четвертому кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі-газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

За умовами договору приймання-передача газу переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункти 3.3. та 3.4. договору).

Пунктом 5 вказаного договору обумовлена ціна за 1000куб.м. газу, яка в подальшому змінювалась відповідно до додаткових угод №1 від 30.09.2011р. та №2 від 11.10.2011р. до цього договору.

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 7.2. договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі семи відсотків від суми простроченого платежу.

Зазначений договір було підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

На виконання умов договору відповідно до актів приймання-передачі природного газу позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 12026833грн. 41коп.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, розрахувався за поставлений природний газ на загальну суму 10432182,11грн., у зв'язку з чим, у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 1594651,30грн.

На вказану суму боргу позивачем нараховані: пеня в сумі 180407грн. 82коп., 7% штрафу у розмірі 111625грн. 59коп., 3% річних у сумі 42502грн. 87коп., інфляційні втрати в сумі 21895грн. 20коп грн. Суди попередніх інстанцій перевіріли розрахунки вказаних сум та визнали їх правильними.

Разом з тим, відповідачем подано клопотання про зменшення суми неустойки та подано відповідні документи на підтвердження викладених у клопотанні обставин.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій та правомірно зменшили заявлені до стягнення розмір пені та 7% штрафу на 50%, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки господарськими судами встановлено факт прострочення відповідачем зобов'язання з оплати за отриманий природний газ, то суди правомірно, крім вищезазначених сум основного боргу, пені та штрафу, стягнули на користь позивача суми інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані на суму основного боргу. А відтак, судами попередніх інстанцій правильно вирішено спір у даній справі.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2013р. у справі № 5013/1533/12 - без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я.Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.