15.09.2017
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Постанова ВГСУ від 12.09.2017 року у справі №916/599/16

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року Справа № 916/599/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Ковтонюк Л.В. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Горяц-Т", м. Одеса (далі - Товариство),

на рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017

зі справи № 916/599/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Єреміївський м'ясокомбінат", м. Одеса (далі - Підприємство),

до Товариства

про стягнення 273 482,54 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'яв.,

відповідача - Малімонова М.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог) про стягнення 153 482,54 грн., з яких: 132 604,33 грн. - сума основного боргу; 19 543,29 грн. пені; 1 334,92 грн. - 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати за договором поставки з відстроченням платежу від 02.04.2013 №869/13 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2016 (суддя Степанова Л.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. - головуючий, Будішевська Л.О. і Таран С.В.): позов задоволено; стягнуто з Товариства на користь Підприємства: 132 604,33 грн. основного боргу; 19 543, 29 грн. пені; 1 334,92 грн. - 3% річних; 4 102, 24 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій, а справу передати на новий розгляд. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального і процесуального права та прийняттям оскаржуваних судових актів з неповним з'ясуванням обставин справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Підприємством (постачальник) та Товариством (покупець) укладено Договір, за умовами якого:

- постачальник зобов'язується поставляти покупцю, а покупець приймати та оплачувати товар у відповідності до умов цього Договору (пункт 1.1);

- поставка товару здійснюється за узгодженими сторонами цінами, вказаними в прейскуранті (специфікації). При цьому постачальник зобов'язується не збільшувати ціни, вказані в прейскуранті (специфікації), протягом 30 днів з моменту їх узгодження сторонами (пункт 2.1);

- поставка товару здійснюється на умовах DDР-склад Покупця (ІНКОТЕРМС 2000) одною або кількома партіями у відповідності до специфікацій або накладних, які складаються на кожну партію товару (пункт 3.1);

- за ____ днів до закінчення терміну придатності або реалізації товару / по закінченню терміну придатності або реалізації товару постачальник зобов'язується прийняти такий Товар з оформленням відповідних товарно-транспортних та бухгалтерських документів (накладних, товаротранспортних накладних; пункт 3.12);

- оплату кожної окремої партії товару (визначеної в накладній) покупець здійснює шляхом перерахування 100% вартості цієї партії товару на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту її отримання / реалізації (пункт 4.1);

- покупець не оплачує товар, який належить до повернення (неякісний, бракований, із закінченими строками придатності/реалізації згідно пункту 3.12 Договору; пункт 4.3);

- кожна із сторін за кожен день прострочення виконання будь - яких своїх зобов'язань сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за весь час прострочення (пункт 5.2);

- Договір укладений на невизначений строк та діє до його припинення за погодженням сторін за підставами, передбаченими чинним законодавством (пункт 8.1).

На виконання умов Договору за період з 01.01.2016 по 01.03.2016 Підприємство поставило Товариству продукцію на загальну суму 277 712,59 грн.

За зазначений період Товариство частково сплатило вартість поставленої продукції у сумі 195 000 грн. та повернуло частину продукції на суму 59 489,63 грн., у зв'язку з чим станом на день подання позову в даній справі заборгованість Товариства склала 252 604,33 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції Товариство сплатило Підприємству частину заборгованості у сумі 120 000 грн., у зв'язку з чим станом на день розгляду справи заборгованість відповідача за поставлену продукцію склала 132 604, 33 грн.

При цьому Підприємство нарахувало Товариству 3% річних та пеню за 71 день прострочення оплати основної заборгованості в сумі 229 381,37 грн., що була наявна станом на 01.01.2016.

За період дії Договору Підприємством було поставлено Товариству товар на загальну суму 5 868 328,98 грн., Товариство розрахувалося за отриманий товар на суму 4 026 000 грн. Також останнім було повернуто товар на загальну суму 1 575 925,22 грн., що підтверджується наданим позивачем реєстром взаєморозрахунків за період з 01.04.2013 по 24.05.2016 та накладними на повернення товару.

Крім того, Підприємством та Товариством підписані акти взаємозаліків на загальну суму 133 799,43 грн., що підтверджується наданим Підприємством реєстром взаєморозрахунків за період з 01.04.2013 по 24.05.2016 (акт взаємозаліку на суму 9 573,14 грн. не підписаний двома сторонами, однак у засіданні суду першої інстанції відповідач не заперечував проти зарахування зазначеної суми).

У січні 2016 Підприємством та Товариством підписано акт звірки розрахунків на суму 238 954,51 грн.

11.04.2016 Товариство сплатило Підприємству 120 000 грн.

На виконання ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 у цій справі Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз була проведена судова економічна експертиза, за результатами проведення якої складено висновок від 31.03.2017 №3844/3874 (далі - Висновок).

У Висновку зазначено, що проведеними дослідженнями по наданих матеріалах справи в межах компетенції експерта-економіста заборгованість Товариства перед Підприємством по оплаті за товар, поставлений у період з 02.04.2013 по 01.03.2016 за Договором, підтверджується:

- станом на 28.04.2016 у сумі 115 810,63 грн., а не в сумі 132 604,33 грн., як зазначено в уточненій позовній заяві Підприємства, різниця складає 16 793,70 грн. за рахунок невключення Підприємством у підсумковий розрахунок накладної "повернення постачальнику" від 19.01.2016 №ВН-М8-0044040 на суму 1 024,78 грн. та невідображення актів наданих послуг відповідно до пункту 2.3 договору від 02.04.2013 б/н про надання послуг на суму 15 768,92 грн. та при умові відображення за даними бухгалтерського обліку Товариства відповідних актів;

- станом на 13.06.2016 у сумі 19 633,44 грн. (115 810,63 грн. - 6 000 грн. - 90 176, 69 грн.).

Спростувати чи підтвердити суму 90 176,69грн. станом на 13.06.2016, як заборгованість "у межах експерта-економіста не надається за можливе".

Судом апеляційної інстанції зазначено, що після дослідження Висновку в засіданні суду апеляційної інстанції представником Товариства не подано належних доказів відображення Товариством актів наданих послуг на суму 15 768,92 грн. у бухгалтерському обліку; при цьому надана довідка, підписана бухгалтером та директором Товариства, не містить даних щодо того, як саме в бухгалтерському обліку відображається сума 15 768,92 грн. по актах наданих послуг (бухгалтерські проводки, дані регістрів бухгалтерського обліку), тому судом апеляційної інстанції не прийнято як належний доказ довідку від 08.06.2017 вих.№118.

Стосовно суми заборгованості у розмірі 90 176,69 грн., спростувати чи підтвердити яку експерт не зміг, апеляційний господарський суд встановив, що такий висновок зумовлений відсутністю у судового експерта даної кваліфікації компетенції для вирішення питання, чи підлягав прийняттю Підприємством повернутий Товариством товар на суму 90 176, 69 грн. відповідно до пунктів 3.12 та 4.3 Договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, а також підтверджується дослідницькою частиною висновку експертизи, що на суму 90 176,69 грн. відповідач, коли спір вже перебував на вирішенні в суді першої інстанції, склав накладну на повернення товару позивачу від 26.05.2016 №ВН-МЗ-077686, яка підписана тільки зі сторони Товариства та не містить зазначення про те, з яких торгових точок відповідача повертається товар, - на відміну від інших подібних накладних на повернення товару, складених у період з 02.04.2013 по 28.04.2016.

Врахувавши, що згадана накладна не є належним доказом повернення товару в порядку, передбаченому пунктом 3.12 Договору, а є односторонньо складеним документом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача, що товар на суму 90 176,69грн. не підлягає оплаті як такий, що підлягав прийняттю Підприємством як повернутий від Товариства згідно з умовами пункту 4.3 Договору.

З Висновку вбачається, що експерт до складу суми 16793,70 грн., яка становить різницю між сумою заборгованості, заявленою до стягнення Позивачем, та сумою боргу, визначеною експертом, включив накладну на повернення товару від 19.01.2016 №ВН-М8-044040 на суму 1024,78 грн., що, на думку експерта, не включена позивачем у підсумковий розрахунок боргу.

Суд апеляційної інстанції не погодився з Висновком експерта в цій частині, оскільки він суперечить наявним у справі доказам.

Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що матеріали справи містять копію накладної "повернення постачальнику" від 19.01.2016 №ВН-М8-0044040 на суму 1024,78 грн., підписану обома сторонами (т.21, а.с.60), та ідентичну їй повністю (номер, дата, асортимент) накладну на повернення (т.21, а.с.76), але на суму 906,31 грн., яка також підписана постачальником та покупцем (візуально підписи, їх розташування та інше є відмінними від накладної на а.с.60, т.21). Ґрунтовних та зрозумілих пояснень з цього питання представниками сторін не надано, а представник позивача зазначив, що у позивача відсутня така накладна, тому суд апеляційної інстанції зазначив, що повернення Товариством товару на суму 1024,78 грн. не може вважатися доведеною обставиною, оскільки в протилежному випадку вона буде ґрунтуватися на суперечливих та взаємовиключних доказах.

Врахувавши зазначені обставини, попередні судові інстанції дійшли висновку, що відповідачем не подано доказів на спростування наявності у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 132 604,33 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, який наданий позивачем та відповідно до якого пеня за період з 01.01.2016 по 11.03.2016 складає 19 543, 29 грн., та 3% річних за цей самий період складають 1 334,92 грн. (71 день прострочення), суди попередніх інстанцій визнали його вірним та задовольнили позовні вимоги в цій частині.

Судом апеляційної інстанції не прийняті твердження Товариства стосовно того, що його заборгованість має бути зменшена судом на 90 176,71 грн. (вартість товару, який позивач мав прийняти відповідно до пункту 4.3 Договору, але не прийняв), оскільки відповідно до умов пункту 3.12 Договору по закінченні терміну придатності або реалізації товару постачальник зобов'язується прийняти такий товар з оформленням відповідних товарно-транспортних та бухгалтерських документів (накладних, товаротранспортних накладних). Матеріали справи не містять доказів оформлення визначених пунктом 3.12 Договору документів на суму 90 176,71 грн.

Стосовно доводів Товариства щодо необґрунтованості нарахування пені та 3% річних на всю суму заборгованості, а не по кожній окремій партії товару суд апеляційної інстанції зазначив, що розрахунок пені та 3% річних здійснений позивачем на суму заборгованості станом на 01.01.2016 за період прострочення 01.01.2016 - 11.03.2016 (наявність та розмір якої відповідачем не спростований) на суму 229 381,37 грн. основного боргу, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору. Крім того, Товариство не наводить будь-якого контррозрахунку, навіть на ту суму заборгованості, яку воно визнає.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства із задоволенням позову зі справи.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України (далі - ЦК України):

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712);

- покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692);

- порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610);

- боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612);

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша та третя статті 549);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625);

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: Підприємство поставило Товариству товар, і це підтверджується відповідними видатковими накладними; отримання товару Товариством ним не заперечується; товар було оплачено Товариством частково та частину товару було повернуто Підприємству; Товариством не подано доказів на спростування наявності у нього заборгованості перед Підприємством у розмірі 132 604, 33 грн.; докази прийняття Підприємством від Товариства товару по закінченні терміну його придатності або реалізації на суму 90 176, 71 грн., як то передбачено пунктом 3.12 Договору, відсутні; розрахунок пені та 3% річних за період з 01.01.2016 по 11.03.2016 є вірним та обґрунтованим, - дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що "неможливо встановити дотримання строків позовної давності стягнення пені" не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством здійснено розрахунок пені та 3% річних за період з 01.01.2016 по 11.03.2016 (71 день прострочення), а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Відповідні доводи стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 зі справи № 916/599/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Горяц-Т" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Л. Ковтонюк

Суддя В. Студенець

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: