ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 914/4009/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І.- головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Львівської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017у справі№ 914/4009/14 Господарського судуЛьвівської областіза позовомПрокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської радидо Львівської обласної організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів"прозвільнення земельної ділянки за участю представників: прокуратуриПаршутіна Ю.А. -посвідч. №044787;позивачане з'явивсявідповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Залізничного району м. Львова звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради з позовом до Львівської обласної організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" про звільнення земельної ділянки, площею 0,94022 га, вартістю 972851,60 грн., кадастровий номер 4610136300:04:015:0082, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Щирецька, 8А, яку займає відповідач, окрім частини земельної ділянки, яка знаходиться під об'єктом нерухомого майна площею 33,8 кв. м, яке належить ПП "Львівінтерспорт" на праві власності; привести її у попередній стан та повернути у володіння Львівської міської ради (з урахуванням заяви від 03.03.2016)

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2016 (суддя Березяк Н.Є.) у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2016 виправлено описку та викладено резолютивну частину рішення таким чином: "Скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.03.2016 у справі № 914/4009/14. В задоволенні позову відмовити."

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 (судді: Якімець Г.Г. - головуючий, Бойко С.М., Бонк Т.Б.) рішення господарського суду з урахуванням ухвали про виправлення описки залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій Заступник прокурора Львівської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у цій справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами помилково відмовлено у задоволенні позову та не враховано обставин справи, а саме відсутності у відповідача документів, що посвідчують право землекористування, натомість враховано вчинення дій щодо здійснення оформлення такого права та помилково визнано неможливість оформлення права землекористування з підстав, що не залежали від відповідача, також суди дійшли помилкового висновку, керуючись нормами статті 120 Земельного кодексу України щодо переходу права на земельну ділянку на якій розміщено нерухомість а саме, що відповідач законно користується земельною ділянкою, на якій розміщена автостоянка право власності на яку зареєстровано за відповідачем та не враховано, що на час слухання справи право власності на автостоянку закріплено за іншою особою - ПП "Львівінтерспорт"; крім того, судами не враховано, що в порушення вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" відповідачем, як орендарем, заява про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди у відповідний строк до орендодавця не подавалась, з моменту закінчення договору, на даний час відповідач будь-яких угод на подовження права користування земельною ділянкою не укладав, а сплата орендних платежів та довідка про відсутність заборгованості не є належним доказом, оскільки орендна плата має вноситись на підставі діючого договору, який, як встановлено судами відповідач так і не уклав; також суди не врахували, що спірна ділянка включена до переліку ділянок для продажу на конкурентних засадах.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників; у запереченні на касаційну скаргу відповідач просив суд залишити прийняту у справі постанову без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, прокурора, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами встановлено, що відповідно до ухвали Львівської міської ради № 3206 від 09 лютого 2006 року Львівській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів передано в оренду земельну ділянку площею 0,9436 га на вул. Щирецькій, 8А терміном на 1 рік для обслуговування автостоянки.

24 березня 2006 року Львівською міською радою (орендодавець) та Львівською обласною організацією "Всеукраїнська спілка автомобілістів" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,9436 га в тому числі під забудовою - 0,0024 га, під твердим покриттям - 0,9412 га, яка знаходиться у м. Львові на вул. Щирецькій, 8-а для обслуговування автостоянки. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, а саме: кам'яна нежитлова будівля (пункт 3 Договору). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору оренди землі становила 972 851,60 грн., що зазначено у пункті 5 Договору.

Відповідно до пункту 8 Договору останній укладено на 1 (один) рік до 09 лютого 2007 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Зазначений Договір зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 30 травня 2006 року за № 04:06:438:01201 кн.04-3.

Суди також встановили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 10 січня 2008 року у справі № 12/378 за Громадською організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів (м. Київ) визнано право власності на автостоянку № 8, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Щирецька, 8А. В апеляційному порядку вказане вище рішення не переглядалось.

За договором купівлі-продажу від 30 грудня 2008 року Всеукраїнська спілка автомобілістів продала автостоянку № 8 Приватному підприємству "Львівінтерспорт". У пункті 1 Договору зазначено, що до автостоянки відносяться наступні будівлі та споруди: прохідна цегляна, позначена на плані літерою "А-2"; вбиральня дерев'яна, позначена на плані літерою "Т"; огорожа з металевої сітки, позначена на плані цифрою "1"; замощення асфальтобетонні, позначені на плані літерою "І"; ворота металеві, позначені на плані цифрою " 2".

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22384248 від 06 квітня 2009 року власником автостоянки № 8 на вул. Щирецькій, 8А в м. Львові є Приватне підприємство "Львівінтерспорт".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку, що відсутність у відповідача документів, які посвідчують його право користування спірною земельною ділянкою, зумовлена неможливістю здійснення оформлення прав на земельну ділянку з незалежних від відповідача обставин, суд встановив, що Львівська обласна організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів" вживала всіх заходів з метою врегулювання договірних відносин та укладення (продовження терміну дії) договору оренди спірної земельної ділянки. відповідач по даний час користується земельною ділянкою, на якій розміщена автостоянка № 8, право власності на яку зареєстроване за Громадською організацією "Всеукраїнська спілка автомобілістів" на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 10.01.2008, яка сплачує орендну плату, що підтверджується довідками про відсутність заборгованості із сплати орендної плати за землю.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог та вказав, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття, і при вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Апеляційний суд вказав, що позивач не врахував, що відповідач, набувши право власності на автостоянку № 8 на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2008, не позбавлений права користування земельною ділянкою для обслуговування такої автостоянки, оформивши його у відповідності до вимог чинного законодавства, крім того, матеріалами справи підтверджено сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, що підтверджується довідками про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати за землю.

Судова колегія вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

За статтею 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Також за приписами статей 187, 188 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотримання вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок. За змістом статті 10 вказаного Закону державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

За змістом статті 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає предмет та підстави поданого позову.

Відмовляючи у задоволення позову, суди виходили з відсутності обставин самовільного користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розміщена автостоянка, не врахувавши, що позов подано відповідно до наслідків закінчення договірних правовідносин, взагалі не дослідивши підстави поданого позову.

Суди не перевірили, яке право на земельну ділянку має відповідач, чи перешкоджає та яким чином перешкоджає відповідач вільному розпорядженню спірною земельною ділянкою, не розглянули позов у відповідності наведених позивачем підстав.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій всупереч статям 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані позивачем в обґрунтування своїх вимог докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами.

Як наслідок, прийняті апеляційним та місцевим судами рішення та постанова не відповідають приписам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Оскільки висновки господарських судів попередніх інстанцій за наслідками вирішення спору залежать від встановлених обставин щодо наявності чи відсутності порушення зобов'язання кожною зі сторін правовідносин та є взаємопов'язаними, судова колегія вважає за необхідне повністю скасувати судові рішення та з огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 914/4009/14 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова