ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/15061/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Вовка І.В., Могил С.К.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.01.17у справі№910/15061/16господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України"доДочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"простягнення сумиза участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачаСтупак Т.О. (дов. від 01.11.16),

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" про стягнення 140 397,68 грн., з яких 112 984,78 грн. - пені, 7 702,22 грн. - 3% річних, 19 710,68 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.16 у справі №910/15061/16 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.17 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Тарасенко К.В., судді: Чорна Л.В., Іоннікова І.А.) позов задоволено частково: стягнуто 56 492,39 грн. - пені, 7 702,22 грн. - 3% річних, 19 710,68 грн. - інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими актами у частині зменшення пені, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові акти у цій частині і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення заявленого розміру пені задовольнити у повному обсязі.

Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст.551, 617 ЦК України, ст.218, 233 ГК України) та процесуального права (п.3 ч.1 ст.83 ГПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 25.06.15 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" укладено договір купівлі-продажу природного газу №15-739-РО, п.1.1. якого визначено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця у 201 році природний газ, а покупець має прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем у період з 01.07.15 по 30.09.15 виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу; з 01.10.15 по 30.11.15 виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, які є кінцевими споживачами газу; у період з 04.11.15 по 31.12.15 виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу (п.1.2. договору у редакції додаткової угоди від 04.11.15 №3) (а.с.18).

Відповідно до п.3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно п.3.4. договору покупець не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п.2.1. договору протягом липня-грудня 2015 року позивач поставив, а відповідач прийняв газ обсягом 312,673 тис.м3 на загальну суму 1 177 609,06 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за липень-грудень 2015 року (а.с.20-26).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.15, а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11. договору).

Положеннями п.6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки.

У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний та зараховується як оплата за газ.

Позов мотивовано тим, що відповідач несвоєчасно виконав грошове зобов'язання за договором, остаточно за спожитий за договором природний газ відповідач розрахувався 01.03.16, у зв'язку з чим, позивачем було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи часткового позовні вимоги і зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені, суди обох попередніх інстанцій виходили з того, що основний борг сплачений відповідачем до порушення провадження у справі. А матеріали справи не містять доказів на підтвердження ймовірності завдання чи факту збитків позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань. Отже, можливе зменшення заявленої до стягнення пені на 50%, тобто - 56 492,39 грн.

Судові акти оскаржуються у частині зменшення заявленої до стягнення пені у розмірі 50%.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції вірними, зважаючи на наступне.

Цивільним кодексом України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.2 ст.551 Кодексу).

Відповідно до ч.2, ст.343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 232 ГК України передбачає порядок застосування штрафних санкцій, зокрема п.6 встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6-ть місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наразі, у договорі сторонами визначено, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. (п.7.2 договору).

Зі змісту ч.3 ст.551 ЦК України вбачається, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити презумпцію співрозмірності неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. У даному випадку судами попередніх інстанцій правомірно враховані обставини, за яких відповідач оплатив основний борг до порушення провадження у справі. При тому, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження ймовірних чи фактично завданих збитків позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Зважаючи на таке, судами правомірно зменшено розмір заявленої до стягнення пені і вірно застосовані положення вимог ст.230 ГК України про стягнення пені частково.

Колегія суддів вважає, що судові акти підлягають залишенню без змін, оскільки вони винесені при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки вона прийнята при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.17 у справі №910/15061/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. В. Вовк

С.К. Могил