ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 906/663/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівШевчук С.Р. (доповідач) Владимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони Українина рішенняГосподарського суду Житомирської області від 05.09.2016 рокута постановуРівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 рокуу справі№906/663/16 Господарського суду Житомирської області за позовом Міністерства оборони України до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" простягнення 1 910 202,62 грн

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Нагога Я.В., довір. від 04.01.2017 №220/10/д; Глазунов М.Ю., довір. від 28.12.2016 №220/524/д;

- відповідача: Алхімова Д.О., довір. від 16.02.2017 №01-27/16;

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Житомирської області із позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 1910202,62 грн. неустойки за несвоєчасну поставку продукції за договором №342/3/6/5 про закупівлю за державні кошти від 18.05.2015.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.09.2015 у справі №906/663/16 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 (головуючий суддя Олексюк Г.Є., судді Розізнана І.В., Грязнов В.В.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на користь Міністерства оборони України 100 000,00 грн. пені, 400 000,00 грн. штрафу та 28 654,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, Міністерство оборони України звернулось із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 05.09.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016, прийняти у справі нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій відсутні.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.05.2015 між Міністерством оборони України (замовник) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (постачальник) укладено договір №342/3/6/5 про закупівлю за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов'язується до 30.08.2015 поставити замовнику танки та інші бойові самохідні броньовані транспортні засоби й частини до них (30.40.1) (гусеничні стрічки до БМП). (далі - Продукція) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити таку Продукцію (п.1.1 договору).

Згідно з додатком №1 до договору, відповідач мав поставити 60 комплектів гусеничних стрічок (далі - продукція).

Ціна Договору становить 10 739 520,00 (десять мільйонів сімсот тридцять дев'ять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. за КПКВ 2101020/7, КЕКВ 2260. стаття 3639. (за пільгою відповідно до Закону України від 02.09.14 №I658-V1I). Ціна за одиницю Продукції - відповідно Специфікації (п.3.1 договору).

Відповідно до п.4.1 договору розрахунки за продукцію здійснюються за фактично поставлену продукцію протягом 10-ти банківських днів з дати підписання замовником акту прийому поставленої Продукції згідно з наданими Постачальником рахунками за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України та проведення платежів Державною казначейською службою України після отримання представником замовника наступних документів: рахунку-фактури; видаткової накладної; акту прийому (форма № 4. затверджена наказом Міністра оборони України від 24.12.10 №690); копії довіреностей про отримання Продукції представниками Міністерства оборони України.

Згідно п.4.2 договору Міністерство оборони України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2014 року № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" (зі змінами) може здійснювати попередню оплату Продукції на строк, що не перевищує терміну поставки у розмірі до 100% від ціни Договору протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання Міністерством рахунка-фактури, наданого Постачальником.

Термін поставки Продукції (або її частини) по погашенню попередньої оплати не пізніше 30.08.2016. Продукція (або її частина) вважається поставленою з моменту затвердження акту прийому поставленої Продукції (форма - Додаток №4 до Договору) Міністерством в установленому порядку.

Якщо Продукція (або її частина) своєчасно не поставлена, то Постачальник несе відповідальність відповідно до п.7.3.2 Договору, а попередня оплата повертається замовнику протягом 2 робочих днів.

Відповідно до п.5.1 договору строк поставки продукції, передбаченого Специфікацією, що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток №1), не пізніше 30.08.2015. Дозволяється дострокове постачання Продукції партіями.

Належним виконанням Сторонами цього Договору є підписаний Акт взаєморозрахунків (поставка продукції), який є невід'ємною частиною Договору (Додаток № 3) (п.5.7 договору).

На виконання умов договору ДП "Житомирський бронетанковий завод" було поставлено позивачу відповідні гусеничні стрічки до БМП, а саме:

- акт приймання №50/15 від 26.06.2015 - 1 комплект на суму 178 992,00 грн.;

- акт приймання №60/15 від 08.07.2015 - 3 комплекти на суму 536 976,00 грн.;

- акт приймання №128/15 від 29.08.2015 - 30 комплектів на суму 5 369 760,00 грн.;

- акт приймання №147/15 від 18.09.2015- 8 комплектів на суму 1 431 936,00 грн.;

- акт приймання №164/15 від 06.10.2015 - 8 комплектів на суму 1 431 936,00 грн.;

- акт приймання №186/15 від 12.11.2015 - 4 комплектів на суму 715 968,00 грн.;

- акт приймання №191/15 від 20.11.2015 - 6 комплектів на суму 1 073 952,00 грн.

Як стверджує позивач, станом на 30.08.2016 року відповідачем було поставлено лише 34 комплекти продукції на загальну суму 6085728,00 грн. (акт приймання № 50/15 від 26.06.2015; акт приймання № 60/15 від 08.07.2015; акт приймання №128/15 від 29.08.2015).

Таким чином станом на 01.09.2015 відповідачем не було поставлено 26 комплектів продукції на загальну суму 4 653 792,00 грн.

Пунктом 7.3.1 договору визначено, що за порушення строків поставки продукції відповідач сплачує пеню у розмірі 0.1 відсотка ціни продукції щодо якої порушені строки поставки за кожен день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості договору.

Згідно з пунктом 7.3.3 договору сплата пені, штрафів, а також відшкодування збитків за невиконання або неналежне виконання договору не звільняють сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором позивачем на адресу відповідача направлялася претензія (вих. № 342/3/6/5251 від 10.11.2015) щодо вжиття заходів з термінового постачання продукції та сплати штрафних санкцій (пеня, штраф) за порушення термінів постачання продукції, яка залишилась без відповіді та задоволення.

Станом на 10.11.2015 відповідачем не було поставлено продукцію позивачу на суму 1 789 920,00 грн.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога позивача стягнути з відповідача пеню в розмірі 406 669,82 грн. за період прострочення з 01.09.2015 по 19.11.2015 та штраф за прострочення поставки продукції понад 30 днів у розмірі 1 503 532,80 грн. нарахованих у зв'язку з порушенням строків поставки продукції.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічну норму містить частина 1 статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судами, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, останній не виконав взяті на себе за договором від 18.05.2015 №342/3/6/5 зобов'язання в частині своєчасної поставки товару, визначеного у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 7.3.1 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки продукції відповідач сплачує пеню у розмірі 0.1 відсотка ціни продукції щодо якої порушені строки поставки за кожен день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судами першої та апеляційної інстанцій перевірено наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій та встановлено його відповідність умовам договору та нормам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, та з огляду на встановлені судами обставини неналежного виконання відповідачем умов договору від 18.05.2015 №342/3/6/5, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем штрафних санкцій.

Водночас, відповідач звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру неустойки, у якому звертав увагу, що порушення термінів виконання зобов'язань щодо частини комплектів гусеничних стрічок виникло в силу об'єктивних обставин, а саме :

- завантаження виробничих потужностей ДП "Житомирський бронетанковий завод" по виконанню укладених з Міністерством оборони України договорів по ремонту військової техніки, з обмеженою кількістю давальницької сировини на ринку України,

- виконання відповідачем власними можливостями та за власні кошти вказівки позивача у зв'язку із нагальною потребою в гусеничних стрічках, доставку готової продукції здійснити не до Вантажоодержувача, визначеного умовами Договору, а до військових частин, що розташовані на території Луганської та Донецької областей в зоні проведення антитерористичної операції ;

- заявлені позивачем штраф та пеня у сумі 1910202,62 гривень значно перевищують суму отриманого прибутку у розмірі 112110,00 гривень та являються непропорційно великими;

- відсутність збитків у позивача у зв'язку із несвоєчасною поставкою частини комплектів гусеничних стрічок;

- скрутне матеріальне становище підприємства через наявність боргових зобов'язань за рішеннями судів.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що листом №2630 від 28.08.2015р. відповідач повідомив позивача про готовність поставки 30 комплектів гусеничних стрічок та надання доручення для оформлення видаткової накладної для отримання продукції Вантажоодержувачем.(а.с.63)

Однак, від начальника Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України надійшов 01.09.2015 року лист №342/3/4/4248 від 31.08.2015р., в якому на виконання умов вищевказаного Договору, запропоновано у зв'язку із нагальною потребою в гусеничних стрічках, доставку готової продукції здійснити не до Вантажоодержувача, визначеного умовами Договору, а до військових частин, що розташовані на території Луганської та Донецької областей в зоні проведення антитерористичної операції.

Така поставка здійснена відповідачем власними силами та за власні кошти, на що вказують наявні у матеріалах справи подорожні листи вантажного автомобіля та розрахунок транспортних витрат.

Як встановлено судами, заявлені позивачем штраф та пеня у сумі 1910202,62 грн. є значно великими порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення - прострочення поставки комплектів на суму 4653792,00 грн.

Оцінюючи додані до клопотання докази, суди дійшли висновку про скрутний фінансовий стан відповідача, що підтверджується значною кількістю судових рішень про стягнення з останнього заборгованостей.

Апеляційним судом правомірно наголошено на тому, що оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

Між тим, матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не надано доказів понесення ним збитків від прострочення виконання відповідачем зобов'язання.

З огляду на викладене та беручи до уваги скрутний фінансовий стан Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", ступінь виконання останнім своїх зобов'язань за договором (часткова поставка), поважність причин несвоєчасної поставки, зокрема завантаження виробничих потужностей ДП "Житомирський бронетанковий завод" по виконанню укладених з Міністерством оборони України договорів по ремонту військової техніки, з обмеженою кількістю давальницької сировини на ринку України, та виконання відповідачем власними можливостями та за власні кошти вказівки позивача щодо поставки продукції за договором до військових частин, що розташовані на території Луганської та Донецької областей, відсутність завданих позивачу збитків, а також те, що заявлені позивачем штраф та пеня є значно великими порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, місцевий господарський суд, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру пені до 100 000,00 гривень та штрафу - до 400000,00 гривень.

Враховуючи зазначене судова колегія вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи Міністерства оборони України стосовно порушення та неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України при зменшенні штрафних санкцій, не спростовують правильні висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Згідно з приписами пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Перевіривши відповідно до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду та постанові апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішення і постанови та прийняття нового рішення у справі - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 та рішення Господарського суду Житомирської області від 05.09.2016 у справі №906/663/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова