ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року Справа № 904/1574/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.09.2015у справі№ 904/1574/15 Господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 141114,59 грн. за участю представників сторін від позивача: Соболевський В.М. (довіреність від 30.04.2015 № б/н), від відповідача: ОСОБА_6 (довіреність від 03.12.2014 № 1583),

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради у лютому 2015 року звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення, з урахуванням уточнень, 162967,02 грн. та повернення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2015 у справі № 904/1574/15 (суддя Дубінін І.Ю) справу № 904/1574/15 за позовом Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 141114,59 грн. передано для розгляду за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 (суддя Сівакова В.В.) позов частково задоволено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради 64631,08 грн. основного боргу, 1292,62 грн. судового збору. В іншій частині у позові повністю відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі № 904/1574/15 (у складі колегії суддів: Ткаченка Б.О. - головуючого, Зеленіна В.О., Шевченка Е.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 у справі № 904/1574/15 скасовано щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради 64631,08 грн. основного боргу. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради 44039,92 грн. основного боргу, 880,80 грн. за подання та розгляд позовної заяви, 440,40 грн. за подання та розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі № 904/1574/15 Господарського суду міста Києва, Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 у справі № 904/1574/15 Господарського суду міста Києва залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (підприємство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (розповсюджувач) 28.11.2012 укладено договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 1978.

Відповідно до пункту 1.1 договору, підприємство на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, наданих розповсюджувачу зовнішньої реклами рішеннями виконкому міської ради, надає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місця для розташування рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності, а розповсюджувач зовнішньої реклами розташовує рекламні засоби згідно з виданими дозволами, та здійснює оплату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

Згідно з пунктом 1.2 договору, місця розташування рекламних засобів зазначені у додатку, що є невід'ємною частиною цього договору. Всі необхідні відомості щодо місця розташування рекламного засобу та його конструкції наводяться в дозволі на розміщення зовнішньої реклами.

Згідно з додатком до договору № 1978 від 28.11.2012, відповідачу передано у користування місця розташування рекламних засобів у кількості 121 одиниць.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розповсюджувач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок підприємства плату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів згідно з розділом 4 договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору, ціною договору є розмір плати за тимчасове користування. Розмір плати обчислюється відповідно до Положення про порядок оплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у місті Дніпропетровську, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 29/5 від 18.02.2004 зі змінами (рішення Дніпропетровської міської ради № 37/15 від 14.09.2011). У разі внесення міською радою змін та доповнень до Положення, що стосуються визначення розміру плати, підприємство в односторонньому порядку здійснює перерахунок з часу внесення таких змін та доповнень (якщо іншу дату не зазначено у рішенні міської ради) та самостійно корегує розмір плати.

Згідно з пунктом 4.2 договору, нарахування плати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу здійснюється з дати прийняття виконкомом міської ради рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що плата здійснюється щомісячно за поточний місяць (якщо інший період оплати не обумовлено сторонами додатково) згідно з рахунком, своєчасно одержаним у підприємстві, протягом трьох робочих днів з дати його одержання. Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язаний одержати рахунок у підприємстві не пізніше триденного терміну після закінчення попереднього періоду оплати. У разі неявки розповсюджувача до підприємства для одержання рахунку, рахунок може бути надісланий розповсюджувачу факсом або поштою.

У разі надіслання поштою рахунок вважається отриманим, якщо його надіслано за повідомленою розповсюджувачем зовнішньої реклами письмово поштовою адресою, а у разі якщо поштова адреса невідома, за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеною в цьому договорі, в тому числі у випадку відсутності розповсюджувача зовнішньої реклами за такою адресою або неотримання ним кореспонденції, що надійшла, з інших причин.

Позивач стверджує, що відповідачем у порушення умов договору не у повному обсязі сплачено кошти за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за період з серпня 2014 року по березень 2015 року в розмірі 162967,02 грн.

Відповідно до вимог статей 11, 629 Цивільного кодексу України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судами встановлено, що позивачем на виконання умов договору виписано рахунки-фактури, на загальну суму 162967,02 грн., зокрема, № Р-3471 від 15.08.2014 на суму 21852,43 грн.; № Р-3801 від 09.09.2014 на суму 21852,43 грн.; № Р-4226 від 17.10.2014 на суму 21852,43 грн.; № Р-4363 від 03.11.2014 на суму 10926,22 грн.; № Р-4665 від 27.11.2014 на суму 10926,22 грн.; № Р-4692 від 01.12.2014 на суму 21852,43 грн.; № Р-81 від 13.01.2015 на суму 21852,43 грн.; № Р-493 від 03.02.2015 на суму 21852,43 грн.; № Р-1155 від 18.03.2015 на суму 21852,43 грн.

Відповідно до пункту 8.1 договору, договір може бути розірваний достроково підприємством шляхом односторонньої відмови від договору, зокрема, у разі несплати (в тому числі частково) за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу протягом двох місяців після закінчення встановленого строку платежу.

Згідно з пунктом 8.2 договору, підприємство повідомляє у письмовій формі розповсюджувача зовнішньої реклами про розірвання договору. Це повідомлення вважається отриманим у разі дотримання умов щодо надіслання та отримання кореспонденції, зазначених у другому абзаці пункті 4.3 договору. Розповсюджувач зовнішньої реклами повинен не пізніше п'яти днів після дати розірвання договору здійснити демонтаж рекламного засобу за актом демонтажу, відновите пошкоджені елементи благоустрою згідно з пунктом 3.11 договору та погасити всю заборгованість підприємству з оплати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу.

Позивачем 07.11.2014 направлено на адресу відповідача лист № 1460/2-04 про розірвання договору, у якому вказано, що у разі несплати заборгованості у розмірі 64631,08 грн. у строк до 15.11.2014, договір розривається достроково з 15.11.2014.

Відповідно до части 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що договір є розірваним з 15.11.2014, оскільки заява позивача про розірвання договору з 15.04.2014 отримана відповідачем.

Відповідно до пункту 2 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що у позивача немає правових підстав для нарахування відповідачу плати за користування місцями розташування зовнішньої реклами після розірвання договору, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача боргу за місця для розміщення зовнішньої реклами в сумі 64631,08 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судами встановлено, що на підставі рішень виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 17.09.2014 №№ 545, 546 та від 09.10.2014 №№ 568, 570, 574, 576, 578, 579, 580, 581, відповідно до актів примусового демонтажу від 08.10.2014, 09.10.2014, 20.10.2014, 21.10.2014, 22.10.2014 рекламні засоби, які належали відповідачу демонтовано.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що відповідач з об'єктивних підстав мав можливості користуватися рекламними засобами до моменту демонтажу, з моменту демонтажу до дня розірвання договору відповідач не мав можливості використовувати вказані рекламні засоби.

Частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем правомірно нараховано плату за користування місцями розміщення рекламних засобів до моменту їх демонтажу, тобто до закінчення можливості їх використовувати.

Відповідно до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідач не виконав своїх обов'язків щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, тому у нього виникла заборгованість за період з серпня 2014 року по дату фактичного їх демонтажу, і становить 44039,92 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що демонтаж 121 одиниці рекламних засобів, згідно з пунктом 4.4 договору не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від оплати у разі відсутності рекламного засобу на місці, щодо якого видано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, оскільки за своєю суттю та умовами договору вказана норма стосується випадків, коли відсутність рекламного засобу на місці залежить від діянь самого відповідача. Проте їх демонтаж відбувся на підставі рішень виконавчого комітету міської ради, поза волею відповідача.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення з відповідача 44039,92 грн.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі № 904/1574/15 Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі № 904/1574/15 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі № 904/1574/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.