ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2015 року Справа № 910/5114/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Охорона-життя"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 25.05.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.08.2015у справі№910/5114/15-г Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Охорона-життя"доПублічного акціонерного товариства "Златобанк"третя особаФонд гарантування вкладів фізичних осібпрозобов'язання вчинити діїза участю представників сторінвід позивача:Христич О.В.від відповідача:не з'явився від третьої особи:не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Охорона-життя" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" про: визнання неправомірними дій відповідача щодо перерахування 06.01.2015 вкладу в сумі 1000000 грн., відсотків у сумі 14383,57 грн. та щодо перерахування 08.01.2015 відсотків у сумі 12328,77 грн. по договору банківського вкладу №40/1/2 від 01.10.2014 на поточний рахунок №26504300006905 в АТ "Златобанк"; а також зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виконання п. 1.1 генерального договору банківського вкладу №40/1 та п. 2.3 договору банківського вкладу №40/1/2 від 01.10.2014. До участі в справі в якості третьої особи залучено Фонд гарантування вкладів фізичної осіб.
У подальшому заявами від 13.05.2015 позивач заявив клопотання про припинення провадження щодо вимоги про визнання неправомірними дій відповідача та відмовився від вказаної позовної вимоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 (суддя Чебикіна С.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О., Ткаченко Б.О., Шевченко Е.О.), відмовлено в позові в частині зобов'язання відповідача вчинити дії, а в частині визнання неправомірними дій відповідача провадження у справі припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Охорона-Життя" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач і третя особа не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 15.10.2013 між ПАТ "Златобанк" (банк) та ТДВ "Страхова компанія "Охорона-життя" (вкладник) укладено генеральний договір банківського вкладу №40/1 (далі - Генеральний договір), за умовами якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти вкладника в гривнях (вклад) та зобов'язується виплатити вкладнику суму вкладу та проценти на суму вкладу в порядку та на умовах, визначених цим генеральним договором та укладеним в його межах та на його підставі окремих договорів банківського вкладу (договори депозиту), які є невід'ємною частиною цього генерального договору (п. 1.1 Генерального договору).
01.10.2014 між вказаними особами укладено договір банківського вкладу №40/1/2 (далі - Договір вкладу), за умовами якого вкладник згідно з чинним законодавством України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) рахунок №26515300006905 (рахунок) суму грошових коштів у гривнях (вклад) у розмірі 1000000 грн.
Відповідно до п.п. 1.3, 2.3 Договору вкладу строк розміщення вкладу встановлюється з 01.10.2014 до 05.01.2015; повернення вкладу здійснюється банком в безготівковій формі на поточний рахунок вкладника, зазначений в п. 10 цього договору або на інший поточний рахунок вкладника, зазначений ним у відповідній письмовій заяві.
На виконання умов вказаних договорів позивач перерахував на рахунок №26515300006905 у ПАТ "Златобанк" 1000000 грн., а листом від 05.01.2015 звернувся до відповідача про повернення вкладу та сплату відсотків на поточний рахунок №26507010043461 в АТ "Укрексімбанк". Однак відповідач у встановлений Договором вкладу строк вклад і відсотки по вкладу на вказаний поточний рахунок позивача не перерахував.
Разом з тим, на підставі постанови правління Національного банку України від 13.02.2015 №105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 13.02.205 прийнято рішення №30 щодо запровадження у ПАТ "Златобанк" тимчасової адміністрації строком на три місяці з 14.02.2015 до 13.05.2015 та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію банку.
Листом №365 від 06.03.2015 відповідач повідомив позивача про запровадження у ньому тимчасової адміністрації з посиланням на положення ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо нездійснення задоволення вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації.
У зв'язку з викладеними обставинами ТДВ "Страхова компанія "Охорона-життя" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі, зокрема, про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виконання п. 1.1 Генерального договору та п. 2.3 Договору вкладу.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з ч. 2 ст. 1060 ЦК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
У силу ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Водночас Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у п. 16 ст. 2 визначено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
У силу п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Обмеження, встановлене вказаною вище нормою, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. При цьому вкладником у розумінні названого закону є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката; а зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України (п. 4 ч. 1 ст. 2, п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Поняття ж кредитор банку визначено у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Оскільки у даній справі згідно з положеннями ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" та на підставі договору банківського вкладу між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а отже позивач виступає кредитором за майновою вимогою щодо повернення йому відповідачем вкладу та сплати відсотків, то на нього, за загальним правилом, поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 01.04.2015 у справі №510/5560/14 та від 10.06.2015 у справі №927/1379/14.
При цьому доводи позивача щодо невиконання відповідачем свого обов'язку з повернення вкладу та сплати відсотків до введення тимчасової адміністрації, не спростовують необхідність дотримання вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо порядку задоволення вимог кредиторів банку при його виведенні з ринку.
Також безпідставним є посилання позивача на положення п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції на момент вирішення спору судом першої інстанції), адже під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції він не довів, що повернення ТОВ "Страхова компанія "Охорона-життя" вкладу за Договором вкладу є зобов'язанням банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо, на які згідно з названою нормою не поширюється обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті.
Отже, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи. Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження у справі в частині визнання неправомірними дій відповідача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача від вказаної позовної вимоги.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Охорона-життя" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 у справі №910/5114/15-г залишити без змін.
Головуючий суддя О.Євсіков
Судді О.Кролевець
О.Попікова