ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Справа № 914/1591/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників: заявника касаційної скарги - ОСОБА_4 дов. від 26 листопада 2015 року, третьої особи - ОСОБА_4 дов. від 13 вересня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Геліус" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2016 року у справі Господарського суду Львівської області за позовом ТОВ "Геліус" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ТОВ "Геліус" (далі - позивач) звернулось до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідач) з позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 94750 гривень 00 коп.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з проведення ремонту основних засобів та поставку металу, за виконання яких позивачем перераховано грошові кошти.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2016 року апеляційні скарги ТОВ "Геліус" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишені без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 19 серпня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Геліус" просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19 серпня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст.ст.181, 203 Господарського кодексу України, ст. ст. 202, 207, 509, 526, 601, 602, 610 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. ст. 1, 4-2, 4-3, 4-7, 32, 33, 34, 43, 82, 84, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначає, що ОСОБА_5 не мав права проводити господарську операцію від імені позивача, оскільки не мав повноважень на проведення таких операцій, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ станом 28 травня 2012 року, де вказано, що підписантом та керівником товариства є лише ОСОБА_7., який не видавав наказів і не доручав ні ОСОБА_5, ні будь-кому іншому придбавати, доставляти чи отримувати обладнання для позивача.

Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин ст. 203 Господарського кодексу України, ст. ст. 601, 602 Цивільного кодексу України і прийшли до помилкового висновку про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Вказує, що питання "зарахування зустрічних однорідних вимог" сторонами не обговорювалось та в межах даної справи не досліджувалось, а виникло з власної ініціативи апеляційного господарського суду.

Стверджує, що вимоги не є зустрічними і однорідними, оскільки зобов'язання передбачають різні способи їх виконання, вимоги мають різну правову природу та матеріальний зміст.

Зазначає, що заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог сторони не направляли.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги відповідач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до п. 1.2 статуту товариства місцезнаходженням ТОВ "Геліус" є Львів, м. Винники, вул. Винниченка, буд. 14.

Згідно з п. 1.6 статуту ТОВ "Геліус" учасниками товариства є ОСОБА_7, якому належить частка у статутному фонді в розмірі 50%, та ОСОБА_5, якому також належить частка в розмірі 50% статутного фонду.

З 18 січня 1999 року ОСОБА_5 здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Відповідач зазначає, що з 1999 р. він, як підприємець, співпрацював з позивачем.

У ТОВ "Геліус" відповідач, як працівник, займав посаду комерційного директора.

ТОВ "Геліус" та ФОП ОСОБА_5 досягнуто домовленість, що останній здійснить ремонт погоджених основних засобів позивача та поставить йому необхідний метал на загальну суму 425000 гривень 00 коп.

На виконання домовленостей позивачем перераховано відповідачу авансові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 425000 гривень 00 коп.

ТОВ "Геліус" посилається на те, що відповідач вказані домовленості не виконав.

Судами встановлено, що з відповіді на вимогу ТОВ "Геліус" про повернення боргу вбачається, що відповідачем у поверненні коштів було відмовлено з посилання на те, що у 2012 році останній здійснив поставку позивачу обладнання (пресів), а саме: прес кривошипний КД 2122 (2 шт.), прес кривошипний КД 2322 Б (1 шт.), прес кривошипний ОКП 16 П (1 шт.) на загальну суму 118 000, 00 грн., що підтверджується накладною № 28/05-1 від 28 травня 2012 року.

5 березня 2016 року ТОВ "Геліус" повторно звернулось до відповідача з претензією-вимогою № 12 про виконання взятих на себе зобов'язань або повернення грошових коштів у розмірі 94750 гривень 00 коп.

У відповідь фізична особа-підприємець ОСОБА_5 15 березня 2016 року надіслав на адресу позивача лист, в якому зазначив, що претензія є необгрунтованою, безпідставною та такою, що не відповідає фактичним обставинам, оскільки відповідач поставив позивачу обладнання згідно накладної № 28/05-2 від 28 травня 2012 року, а саме: комплект штампів "терка конусна", "терка квадратна" та "терка шестигранна" на загальну суму 446400 гривень 00 коп.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Геліус" зазначає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 не виконав взятих на себе зобов'язань щодо ремонту основних засобів і поставки металу, у зв'язку з чим повернув позивачу частину грошових коштів в розмірі 330250 гривень 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями, з огляду на що у нього виник борг щодо повернення решти коштів в сумі 94750 гривень 00 коп.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що накладна № 28//05-2 від 28 травня 2012 року про передачу позивачу товару загальною вартістю 446400 гривень 00 коп. в графі "прийняв" підписана особою, якій відповідачем було передано товар, та завірена печаткою ТОВ "Геліус", доказів викрадення, втрати чи незаконного використання якої та проведення з цього приводу відповідного службового розслідування суду надано не було, тобто, вказана накладна оформлена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а ОСОБА_5, як комерційний директор підприємства, був наділений повноваженнями особи з першим підписом щодо вчинення дій з розпорядження коштами підприємства, що підтверджується долученою до матеріалів справи карткою із зразками підписів і відбитка печатки. Також встановлено, що згідно з договором застави майна № 35/1 від 27 жовтня 2014 року та договору застави майна від 4 листопада 2013 року у якості забезпечення зобов'язання за кредитними договорами в заставу передане обладнання, яке відповідає обладнанню, переданому відповідачем позивачу згідно накладних № 28/05-1 та № 28/05-2 від 28 травня 2012 року, врахувавши наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем взяті на себе зобов'язання щодо поставки основних засобів, ремонту основних засобів та поставки металу виконувалися, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги є необгрунтованими та непідтвердженими матеріалами справи.

Також апеляційний господарський суд зазначив, що суму 94750 гривень 00 коп., яку просить стягнути позивач, зараховано відповідачем в рахунок погашення боргу за поставлене обладнання, а матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем поставки згідно накладної № 28/05-2 від 28 травня 2012 року на суму 446400 гривень 00 коп., оплата за поставлену продукцію не здійснена, а тому сума 94750гривень 00 коп. підлягає зарахуванню як зустрічні однорідні вимоги та зобов'язання припинено відповідно до ч. 3 ст. 202, ст. 601 Цивільного кодексу України.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками місцевого та апеляційного господарських судів, вважає їх передчасними та такими, що прийняті за неповного встановлення та надання оцінки усім обставинам справи у сукупності, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За положенням ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, договір між сторонами має бути укладений у письмовій формі. При цьому законом передбачено право сторін укласти договір у спрощений спосіб.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

При цьому, цивільним законодавством України передбачено можливість передачі майна не лише за договорами поставки та купівлі-продажу, а й за іншими видами угод та правочинів, що не передбачають перехід права власності та компенсацію вартості переданого майна.

Проте, суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули і не навели переконливих доводів щодо укладення між сторонами саме угоди про продаж ФОП ОСОБА_5 обладнання позивачу, не з'ясували умови цієї начебто укладеної угоди, зокрема, щодо способу, порядку та строків розрахунків, не перевірили в повному обсязі заперечення позивача в цій частині.

Вбачається, що предметом даного спору є заявлена ТОВ "Геліус" вимога про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 94750 гривень 00 коп. у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань щодо ремонту основних засобів і поставки металу.

Проте, вирішуючи по суті даний спір, місцевий та апеляційний господарські суди не дослідили та не встановили підстави виникнення між сторонами правовідносин щодо ремонту основних засобів та поставки металу, не з'ясували чи було укладено між ними відповідний договір.

Судами встановлено, що накладна № 28/05-2 від 28 травня 2012 року про передачу позивачу товару загальною вартістю 446400 гривень 00 коп. в графі "прийняв" підписана особою, якій відповідачем було передано товар та завірена печаткою ТОВ "Геліус", тобто, оформлена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Однак, суди попередніх інстанцій не з'ясували, хто підписав вказану накладну від імені позивача та від імені відповідача, чи мали такі особи відповідні повноваження, зокрема, чи мала повноваження особа, яка підписала зазначену накладну від імені позивача, прийняти зазначену у ній продукцію та на якій підставі.

Місцевим та апеляційним господарськими судами не досліджено та не перевірено накладну № 28/05-1 від 28 травня 2012 року, на яку також посилався відповідач в обгрунтування заперечень на позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

За вимогами ч. 1 ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи.

Згідно з абз. 12, 13 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про органи управління юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Таким чином, у відповідності до вимог закону відомості про органи управління юридичною особою, осіб, які входять до цього органу або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи, зокрема, з правом підпису документів від її імені, підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру.

Однак, при прийнятті оскаржуваних рішень вимоги наведених норм судами не враховані.

Місцевим та апеляційним господарськими судами не досліджено та не перевірено дані щодо органів управління товариством, осіб, які мають право вчиняти правочини від імені ТОВ "Геліус" без довіреності з правом підпису у відповідності до вимог наведеної норми та установчих документів, тобто, судом не з'ясовано, чи мав ОСОБА_5 повноваження вчиняти правочини від імені товариства без довіреності.

Також, згідно вимог ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, згідно з вимогами ст. 239 Цивільного кодексу України.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач, діючи одночасно і від імені позивача, і від власного імені, як підприємець, поставив товариству обладнання згідно накладної № 28/05-2 від 28 травня 2012 року.

Разом з цим, за вимогами ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Місцевим та апеляційним господарськими судами не надано правової оцінки вчиненню відповідачем дій з одночасного представництва сторін у спорі.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

За змістом ст. ст. 202, 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги. Вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто, мати однорідний предмет. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі) та настання строку виконання цих зобов'язань.

Разом з цим, апеляційний господарський суд, дійшовши висновку про те, що заявлена до стягнення сума підлягає зарахуванню як зустрічна позовна вимога за поставлене відповідачем обладнання, не перевірив та не з'ясував, чи мали місце реальні зустрічні однорідні вимоги, чи настав строк виконання за ними, чи мала місце у визначений законом спосіб заява сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Встановлені ст. ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не надають суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у справі рішення та постанову

Водночас, з'ясування та надання належної правової оцінки вказаним обставинам є істотним для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, а тому прийняті у справі рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів визнати законними та обгрунтованими не можна, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, дослідити та перевірити надані докази, перевірити доводи сторін, повно встановити дійсні обставини справи, надати їм належну правову оцінку і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 19 серпня 2016 року.

Справу передати до Господарського суду Львівської області на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова