Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 903/562/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В., Саранюка В.І.розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - Перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 рокута рішенняГосподарського суду міста Києва від 04.08.2015 рокуу справі№903/562/15 Господарського суду міста Києваза позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - Перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд"до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4провизнання недійсними положень п.п.4.1.3, 5.3.12 кредитної угоди

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі №903/562/15 (суддя: Турчин С.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року у справі №903/562/15 (судді: Зубець Л.П., Новіков М.М., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - Перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №903/562/15 від 04.08.2015р. без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - Перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року по справі №903/562/15 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсними положення п.п.4.1.3, 5.3.12 кредитної угоди про відкриття відновлювальної кредитної лінії №005 від 27.08.2010, укладеної між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - Перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд" .

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.02.2016 року у складі колегії суддів: головуючого Акулової Н.В. (доповідач), Кочерової Н.О., Саранюка В.І., касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - Перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі №903/562/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду

на 02 березня 2016 року о 14:00 год.

У зв'язку з перебуванням судді Кочерової Н.О. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.03.2016 року, змінено склад колегії суддів на: головуючий Акулова Н.В. (суддя-доповідач), судді: Саранюк В.І., Владимиренко С.В.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.08.2010р. між відповідачем (банк) та позивачем (позичальник) укладено кредитну угоду №005 про відкриття відновлювальної кредитної лінії відповідно до умов якої, банк надає позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на термін по 26.08.2012р. з лімітом кредитної лінії 3 500 000,00 грн. з встановленням ліміту кредитування в наступні строки: 1 500 000,00 грн. - початковий ліміт кредитування; 2 500 000,00 грн. - з 01.10.2010р. (за умови переведення оборотів в повному обсязі до АТ "Укрінбанк"); 3 500 000,00 грн. - з 01.04.2011р. (за умови позитивної кредитної історії в АТ "Укрінбанк"). (3.1. Договору)

Позичальник сплачує банку проценти в розмірі 23% річних. Нарахування процентів здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця. Проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту з 01 по 10 число (включно) кожного наступного місяця, за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом перерахування з поточного рахунку на рахунок НОМЕР_1 в АТ "Укрінбанк", МФО 303343. У разі, якщо 10 число місяця є святковим та неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів, в перший робочий день, який слідує за 10 числом місяця. (п.3.4.1 Договору).

Відповідно до п.3.5.1. Договору Погашення кредиту здійснюється згідно з графіком з 01 по 10 число (включно) кожного місяця шляхом перерахування коштів з рахунку позичальника та/або поручителя на рахунок банку. Граничним терміном повернення кредиту є 26.08.2012р., з урахуванням встановленою цією угодою ліміту кредитної лінії.

Згідно п.4.1.3 Кредитної угоди за не переведення протягом перших двох місяців 100% надходжень до Луцької філії "Укрінбанк" та не утримання їх в такому ж обсязі протягом терміну дії Кредитної угоди, починаючи з третього місяця дії кредитної угоди процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі 30% річних в односторонньому порядку. У випадку виконання даної умови - відсоткова ставка встановлюється на попередньому рівні, в розмірі 23 % річних.

Пунктом 5.3.12 Кредитної угоди сторони погодили, що позичальник зобов'язаний перевести протягом перших двох місяців 100% надходжень до Луцької філії "Укрінбанк", за неутримання їх в такому ж обсязі протягом терміну дії кредитної угоди, починаючи з третього місяця дії кредитної угоди процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі 30% річних в односторонньому порядку. У випадку виконання даної умови - відсоткова ставка встановлюється на попередньому рівні, в розмірі 23% річних.

Угода набуває чинності з дати її підписання повноважними представниками позичальника та банку. Ця угода залишається чинною до дати повної сплати позичальником заборгованості за кредитом, процентів та інших платежів за цією угодою відповідно до умов цієї угоди. (п.8.1. Договору).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 10.06.2011р. сторонами було укладено додаткову угоду до Кредитної угоди в якій вони дійшли згоди викласти у новій редакції п.3.7.1 Кредитної угоди.

27.08.2010р. між відповідачем, як кредитором, позивачем, як боржником, та третьою особою, як поручителем, було укладено договір поруки відповідно до п.1.2 якого поручитель зобов'язується нести перед банком солідарну з боржником відповідальність за невиконання останнім зобов'язань за кредитною угодою.

Поручитель зобов'язується в разі невиконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором за Кредитною угодою погасити на протязі 3-х робочих днів, з дня отримання повідомлення кредитора, заборгованість за кредитною угодою, а саме: суми кредиту; нараховані за користування кредитом проценти; інших витрат, відшкодувати завдані внаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань збитки. (п.2.1 Договору).

У випадку невиконання зобов'язань за кредитною угодою боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні відповідачі. (п.3.1 Договору).

Пунктом 4.1 Договору поруки встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання боржником або поручителем зобов'язань за Кредитною угодою.

Позивач звернувся з позовом до господарського суду в якому просив визнати недійсними п.п.4.1.3, 5.3.12 Кредитної угоди, посилаючись на те, що вказані пункти суперечать положенням ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, оскільки збільшення банком розміру процентів в односторонньому порядку не допускається, а погоджена сторонами умова змінювати банком в односторонньому порядку розмір процентів є нікчемною; крім того, оспорюванні умови Кредитної угоди обмежують право позивача зберігати грошові кошти в будь-яких банківських установах, вільний вибір способів для проведення розрахунків з контрагентами під час здійснення господарської діяльності, а тому суперечать приписам ст. ст. 91, 92 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. (п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 10561 ЦК України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника. (п.2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів")

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. ( п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").

Судами попередніх інстанцій зазначено, що умовами договору (п.п. 3.4.1., 4.1.3., 5.3.12.) сторони визначили розмір процентної ставки у розмірі 23% річних та можливість збільшення процентної ставки - 30% річних у разі невиконання позичальником певних умов договору.

Тому суди дійшли висновку, що підписавши договір, сторони домовились про умови застосування процентної ставки за користування кредитом в розмірі 30% річних у разі невиконання позичальником певних умов договору, про що позивач був обізнаний. Встановлення процентної ставки в розмірі 30% річних, яке відбулося відповідно до п.п.4.1.3, 5.3.12 Кредитної угоди не є односторонньою зміною договору у розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України, а є застосуванням відсоткової ставки за домовленістю сторін на підставі умов укладеної угоди.

Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Згідно статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що доводи позивача про те, що оспорюванні ним пункти Кредитної угоди порушують ст. ст. 91, 92 Цивільного кодексу України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки включення до Кредитної угоди таких наслідків невиконання позивачем договірних зобов'язань, як збільшення розміру процентної ставки, не свідчить про обмеження цивільної дієздатності позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження існування обставин, які б зумовлювали визнання недійсним пунктів 4.1.3, 5.3.12 оспорюваної ним Кредитної угоди.

Щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог, судами попередніх інстанцій зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - Перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі №903/562/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: С.В. Владимиренко

В.І. Саранюк