ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/13692/16 Вищий господарський суд України в складі колегії:

Головуючого судді суддів:Корсака В.А., Сибіги О.М., Швеця В.О. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Внг Еко Капітал" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі№ 910/13692/16 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Ойл Експортерз Лімітед" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Внг Еко Капітал" простягнення грошових коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаЧиж С.С.- відповідача Анапріюк А.С.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2016 року Дочірнє підприємство "Ойл Експортерз Лімітед" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Внг Еко Капітал", в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 63797,68 грн., з яких 63650,68 грн. - сума основного боргу та 147 грн. - 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.16 (суддя Ващенко Т.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 63650,68 грн. - основного боргу та 17,94 грн. - 3% річних. В іншій частині в позові відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 29.11.2016 змінив рішення місцевого господарського суду в частині розподілу судового збору, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1375,21 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Внг Еко Капітал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального, просить їх скасувати в частині задоволених вимог, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Внг Еко Капітал" 24.02.2017 на адресу Вищого господарського суду України надійшли додаткові письмові пояснення щодо своєї касаційної скарги.

Дочірнє підприємство "Ойл Експортерз Лімітед" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти у даній справі залишити без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та відповідачем був укладений договір № 01/03-01 від 01.03.2016.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання здійснити комплекс робіт по електромонтажу на території та в будівлях заводу з переробки деревини та виробництва пелет за адресою: вул. Шевченка, 96, с. Жубровичі, Олевського району Житомирської області, згідно затвердженого кошторису на об'єкт.

Згідно з пунктами 2.1-2.3 договору, вартість робіт, накладних і транспортних витрат, необхідних для виконання робіт зазначена в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору. Остаточна вартість робіт коригується при остаточному розрахунку згідно з актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт. Кошторисна вартість є динамічною. Зміна кошторисної вартості залежить від вартості матеріалів, обсягів та видів виконуваних робіт, що письмово узгоджується зі сторонами та оформлюється додатковою угодою до договору. Передбачена договором ціна може змінюватись за погодженням сторін шляхом внесення змін до кошторисів і до договору лише за наявності обставин: зміна обсягів і складу робіт за рішенням замовника; зміна за рішенням або з вини замовника строків будівництва; зупинка робіт за рішенням замовника.

Пунктом 2.5 договору сторони передбачено, що розрахунок з підрядником за виконані роботи проводиться по кожному етапу протягом п'яти банківських днів після підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

При цьому, відповідно до пункту 3.3 договору роботи виконуються поетапно, завершення кожного етапу оформляється актом прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач, мотивує свої вимоги тим, що він свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, в той час, як відповідач за надані послуги розрахувався лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 63650,68 грн.

Відповідач, мотивував свої заперечення в суді першої інстанції тим, що між позивачем та відповідачем не було укладено будь-яких додаткових угод до основного договору щодо збільшення кошторисної вартості робіт на суму 29062,19 грн., а тому просив в цій частині позовних вимог відмовити. Крім того, в подальшому представником відповідача суду першої інстанції було подано відзив до позовної заяви, в якому заперечувалось наявність у представника відповідача, який підписав спірний договір достатніх повноважень на вчинення таких дій, що виключають можливість задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства "Ойл Експортерз Лімітед", суди виходили з доведеності позивачем факту надання послуг на зазначену суму, факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 63650,68 грн., а також факту виникнення у відповідача зобов`язання та настання строку з його оплати, в той час, як відповідачем, належними та допустимими доказами зазначені факти не були спростовані.

Зазначені висновки колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами був погоджений кошторис в загальному розмірі 504588,49 грн. шляхом підписання та скріплення печатками додатків до договору: № 1.1, № 1.2, № 1.3, № 1.4.

Сторони в пунктах 2.4, 2.6 договору погодили, що замовник здійснює оплату відповідно до графіка оплат (додаток № 3 до договору). Поетапна оплата виконаних робіт відповідно до актів прийому-передачі виконаних підрядних робіт проводиться згідно з додатком № 3 до договору. Якщо роботи виконуються з випередженням графіка, замовник оплачує виконані роботи відповідно до актів прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Додатку № 3 до договору (графіку оплат) сторонами погоджено не було.

Проте, в пункті 2.5 договору сторони передбачили, що розрахунок з підрядником за виконані роботи проводиться по кожному етапу протягом п'яти банківських днів після підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

При цьому, відповідно до п. 3.3 договору роботи виконуються поетапно, завершення кожного етапу оформляється актом прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Крім того, судом враховано, що замовник має право в будь-який час оплатити договір в 100% обсязі (п. 2.7 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору підрядник зобов'язується виконати будівельні роботи, передбачені договором в терміни, визначені в додатку № 2 до договору. Терміни виконання всього комплексу робіт визначаються поетапно, етапи зазначені в додатку № 3 до договору та оформлюються актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт по кожному етапу (п. п. 3.1, 3.2 договору).

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 договору, вартість робіт, накладних і транспортних витрат, необхідних для виконання робіт зазначена в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Остаточна вартість робіт коригується при остаточному розрахунку згідно з актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт.

Наявними матеріалами справи підтверджується, і це не було спростовано належними та допустимими доказами зі сторони відповідача, між сторонами було підписано та скріплено печатками акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по договору: № 1.1 на суму 152341,20 грн., № 1.2 на суму 211726,56 грн., № 1.3 на суму 54129,48 грн., № 1.4 на суму 115453,45 грн., на загальну суму 533650,69 грн.

Відповідно до ст. 844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки за умовами договору остаточна вартість робіт коригується при остаточному розрахунку згідно з актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт, а кошторисна вартість є динамічною, місцевим судом обґрунтовано встановлено, що умовами договору передбачено приблизний кошторис, що в свою чергу спростовує твердження апелянта про те, що за умовами договору сторонами була погоджена менша сума вартості виконаних робіт, ніж зазначено в актах приймання-передачі, та, відповідно, заявлено до стягнення позивачем.

Крім того, умовами договору сторонами було погоджено, що додаткові роботи, не передбачені затвердженою проектно-кошторисною документацією, виконуються підрядником на підставі додаткових угод до договору (п. 3.5 договору).

Згідно із ч. 4 ст. 844 ЦК України, якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду.

Під час розгляду справи судами встановлено, що додаткові угоди до договору сторонами не підписувались, проте, у відповідності до наявних в матеріалах справи та зазначених вище актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по договору, замовник (відповідач) їх підписав без будь-яких зауважень та застережень та скріпив печаткою, не відмовившись від договору, отже, є таким, що погодився на перевищення кошторису.

За приписами частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як встановлено судами, та не було спростовано позивачем, сторонами не був підписаний додаток № 2 до договору по термінам виконання будівельних робіт.

Згідно із частини 2 статті 846 Цивільного кодексу України, якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по договору: № 1.1, № 1.2, № 1.3, № 1.4 роботи (послуги) виконані повністю, сторони претензій одна до одної не мають.

Згідно вказаних актів приймання-передачі, позивачем було виконано роботи на загальну суму 533650,68 грн., в той час як відповідачем такі роботи були оплачені частково на загальну суму 470000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч. 4 ст. 879 ЦК України).

Як вже зазначалося, розрахунок з підрядником за виконані роботи проводиться по кожному етапу протягом п'яти банківських днів після підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних підрядних робіт. Замовник має право в будь-який час оплатити договір в 100% обсязі (п. п. 2.5, 2.7 договору).

З наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі виконаних робіт вбачається, що останні не містять точної дати її підписання, що має значний вплив на визначення строку настання у відповідача обов`язку з наданих послуг, враховуючи п. 2. 5 договору.

Також, Київським апеляційним господарським судом зазначено, що між сторонами 03.06.2016 був підписаний протокол по визначенню обов'язків сторін щодо остаточних фінансових розрахунків та введення в експлуатацію заводу з переробки деревини та виробництва пелет за адресою вул. Шевченка, 96, с. Жубровичі Олевського району Житомирської області та акті звірки станом на 03.06.2016 до нього, в яких також не вказано дати до якої (чи з настанням якої/ чи періоду часу, протягом якого) відповідач зобов'язується сплатити неоплачені роботи за договором.

Враховуючи наведене, судами вірно застосовано положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на наявну заборгованість відповідача перед позивачем, останнім 24.06.2016 було направлено замовнику претензією № 3 з вимогою сплатити наявну за договором заборгованість.

Зазначена претензія була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "ВНГ Еко Капітал", що підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Факт отримання вказаної претензії, як і дата її отримання (08.07.2016), не було спростовано відповідачем.

Таким чином, грошові кошти в розмірі 63650,69 грн. за виконані, проте не оплачені за договором роботи відповідач повинен був сплатити позивачу до 15.07.2016 включно.

Отже, висновки судів про настання строку оплати є правомірними, а борг відповідача перед позивачем за договором становить 63650,69 грн.

Посилання скаржника викладені у касаційній скарзі, щодо ненадання належної оцінки судами попередніх інстанцій, його доводам про підписання договору підряду не уповноваженими особами, не знаходять свого підтвердження та спростовуються наступним.

Як зазначив Київський апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові, згідно зі статтею 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Згідно з пунктом 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Водночас, саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Крім того, схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі - продажу). Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 19.08.2014 по справі № 5013/492/12.

Зважаючи на те, що в подальшому, після підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт, відповідачем здійснювались оплати виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями, в яких платником зазначене саме ТОВ "ВНГ Еко Капітал", а не будь-яка фізична особа (директор, заступник директора товариства тощо), апеляційним господарським судом зроблено вірний висновок про наступне схвалення товариством дій Глущенко В.М., зокрема, щодо укладання спірного правочину.

Також, за твердженнями скаржника, судами першої та апеляційної інстанції порушено приписи статті 41 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно відхилено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНГ Еко Капітал" про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Стосовно таких доводів колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012).

Київським апеляційним господарським судом в задоволенні заявленого клопотання було відмовлено з огляду на відсутність належного обґрунтування необхідності проведення такої експертизи в рамках даної конкретної справи, враховуючи наявність підписаних та скріплених печатками товариств вище зазначених актів приймання-передачі виконаних робіт та відсутність будь-яких інших належних та допустимих доказів на спростування тверджень позивача про належне виконання своїх зобов`язань за укладеним договором.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду спору в Господарському суді міста Києва відповідачем вказане клопотання не подавалось, як і не заперечувався факт виконання позивачем заявленого обсягу робіт та якість таких робіт, а представником відповідача в суді апеляційної інстанції не було надано належних доказів неможливості подання такого клопотання в місцевому суді.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими та такими, що зроблені у відповідності до вимог діючого законодавства.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого судами.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/13692/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

Судді О. М. Сибіга

В.О. Швець