Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" квітня 2016 р. м. Київ К/800/46614/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013

у справі № 1570/3473/2012 Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Пласт»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 15.09.2010 № 0008902301/0 та від 11.01.2011 № 0008902301/1.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов'язання із податку на прибуток згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 31.08.2010 № 127/23-214/32431058. Відповідно до цих висновків позивач порушив норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР): завищено валові витрати на суму 68022,67 грн. у податковому обліку за період з 4-го кварталу 2007 року по 1-й квартал 2010 року шляхом віднесення до їх складу амортизаційних відрахувань від вартості поліпшення основних фондів, які були здійснені за наслідками нікчемного правочину з поставки від ТОВ «Інтерагрогруп» підрядних послуг, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 17005,80 грн. у податковому обліку за період з 4-го кварталу 2007 року по 1-й квартал 2010 року. Висновок про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтерагрогруп», в акті перевірки обґрунтовано відсутністю у цього постачальника основних засобів, матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0008902301/0 та від 11.01.2011 № 0008902301/1 про донарахування податкових зобов'язань із податку на прибутку у сумі 25509,00 грн., у т.ч.: 17006,00 грн. - за основним платежем та 8503,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Інтерагрогруп» підрядних послуг за договором підряду від 20.07.2007 № 20/02 сторони підписали акти виконаних робіт, від імені цього постачальника виписані на адресу позивача податкові накладні; позивач на підставі цих документів задекларував валові витрати у вище зазначених сумах у податкових деклараціях з податку на прибуток.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цього ж пункту, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення суми валових витрат обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами суми витрат на придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з реальності характеру поставки позивачу від ТОВ «Інтерагрогруп» підрядних послуг, що підтверджено належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (актами виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями), відсутності судового рішення про визнання правочину між позивачем та ТОВ «Інтерагрогруп» нікчемним, індивідуального характеру відповідальності платника податків за невиконання свого податкового обов'язку; донарахування ДПІ позивачу податкових зобов'язань із порушенням строків давності, встановлених ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Апеляційний суд, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, однак не погодився з підставами задоволення позову. Так, судом апеляційної інстанції встановлено обставини щодо відсутності реального характеру поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Інтерагрогруп». До такого висновку апеляційний суд дійшов на підставі оцінки доказів у справі, в тому числі доказів про фактичну відсутність у ТОВ «Інтерагрогруп» матеріально-технічних можливостей для виконання будівельних робіт, що були предметом наданих послуг в операціях з позивачем: відсутність у цього товариства основних засобів, матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема в галузі будівельної діяльності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Згідно з частиною другою ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Висновок суду першої інстанції щодо факту поставки позивачу від ТОВ «Інтерагрогруп» підрядних послуг зроблений без врахування обставин щодо характеру діяльності цієї юридичної особи, на які посилається ДПІ, а саме: відсутність у підприємства матеріальних, трудових ресурсів, що об'єктивно виключає можливість здійснення підприємницької діяльності, на що апеляційний суд правильно з дотриманням норм ст. 86 КАС України звернув увагу у своєму судовому рішенні.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності. У зв'язку з цим первинні документи, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець. Так, відсутність у ТОВ «Інтерагрогруп» матеріально-технічної бази, трудових ресурсів, як власних, так і залучених, об'єктивно ставлять під сумнів можливість виконання ними послуг, які були предметом договору і характер яких передбачає залучення до їх виконання певної кількості працівників та основних фондів.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що податкові зобов'язання позивачу були донараховані податковим повідомленням-рішенням від 15.09.2010 № 0008902301/0 у межах строків давності, встановлених ст. 15 Закону № 2181-ІІІ, так як витрати на поліпшення основних фондів позивач включав до складу податкового обліку за період з 4-го кварталу 2007 року по 1-й квартал 2010 року. Податкове повідомлення-рішення 11.01.2011 № 0008902301/1 прийняте ДПІ за результатами процедури апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання, розпочатої у зв'язку з оскарженням позивачем податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0008902301/0 в адміністративному порядку. Однак, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що контролюючим органом при прийнятті зазначених вище податкових повідомлень-рішень порушено норми пункту 86.9 ст. 86 ПК.

Апеляційним судом було зроблено правильний висновок, що вказаними нормами встановлюється заборона для контролюючого органу приймати податкові повідомлення-рішення за наслідками перевірок, призначених відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність. Разом із тим, норми цього пункту набули чинності з 01.01.2011 - з дати набрання чинності ПК, а перевірка, за наслідками якої складено акт від 31.08.2010 № 127/23-214/32431058, як і податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0008902301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання, призначена (прийняте) до цієї події. Отже, враховуючи правило щодо дії закону у часі, норми пункту 86.9 ст. 86 ПК не регулюють відносини щодо донарахування позивачу податкового зобов'язання.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити, скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев