Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/56516/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу "Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Кіровоградській області до Комунального закладу "Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги" про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Державна фінансова інспекція в Кіровоградській області (надалі - позивач, ДФІ) звернулася до суду з позовом до Комунального закладу "Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги" (надалі - відповідач), в якому просила зобов'язати відповідача виконати п. 2.1 листа-вимоги від 26.02.2013 року № 11-04-14-14/1160, та усунути фінансові порушення на суму 34831,94 грн., виявлені під час проведення ревізії та відображені в акті ревізії № 04-09/56 від 25 лютого 2013 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року в задоволені позовних вимог було відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, постанову суду першої інстанції від 16 жовтня 2013 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Державної фінансової інспекції в Кіровоградській області - задоволено. Зобов'язано Комунальний заклад «Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги» виконати пп. 2.1 листа-вимоги Держфінінспекції від 26 лютого 2013 року № 11-04-14-14/1160, та усунути фінансові порушення на суму 34831,94 грн., виявлені під час проведення ревізії та відображені в акті ревізії № 04-09/56 від 25 лютого 2013 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанції встановлено, що ДФІ в Кіровоградській області у період з 24 грудня 2013 року по 22 лютого 2013 року була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності КЗ «Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги» за 2010-2011 роки та завершений період 2012 року.

За результатами ревізії було складено акт № 04-09/56 від 25 лютого 2013 року в якому, зазначено, що при перевірці фактів покриття лікарнею видатків, пов'язаних з наданням платних послуг, встановлено, що мешканцями житлового будинку, власником якого є комунальний заклад, відшкодування витрат за використану електроенергію проводилось не в повному обсязі, витрати по електроенергії, що відшкодовувались мешканцями будинку менші від фактичних показників лічильника, який обліковує витрати електроенергії. Різниця між фактично спожитою електроенергією та фактично сплаченою мешканцями, відшкодовувалась лікарнею за рахунок коштів загального фонду на суму 34831,94 грн. з яких у 2011 році на суму 19838,95 грн., січень - вересень 2012 року на суму 14992,99 грн.

На підставі Акту перевірки, 26 лютого 2013 року позивачем було направлено до КЗ «Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги» лист-вимогу № 11-04-14-14/1160 про усунення недоліків виявлених ревізією, якою, серед загальної кількості вимог, пунктом 2.1 відповідача зобов'язано поновити в обліку дебіторську заборгованість та провести претензійно-позовну роботу з мешканцями будинку, в подальшій роботі дотримуватись вимог Бюджетного кодексу України, зобов'язано відповідача у строк до 15 березня 2013 року повідомити про вжиті заходи.

Невиконання вищенаведених зобов'язань, обумовили звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, прийшов до висновку, що відповідач діяв не у межах та не у спосіб передбачених Конституцією та законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з даним висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно із Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (чинним на момент спірних правовідносин), Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 цього Положення).

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів, що до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також, Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, а не шляхом заявлення позову до підконтрольної установи про виконання вимоги.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 7 жовтня 2014 року (№№ 21-40а14, 21-368а14, відповідно).

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що позиція суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову є помилковою.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 231, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального закладу "Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги" - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - скасувати.

В задоволені позову Державної фінансової інспекції в Кіровоградській області до Комунального закладу "Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги" про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.