Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2015 р. м. Київ К/800/52394/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі № 2а-6801/12/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама»

до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брама» звернулось до суду з адміністративним позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.07.2012 року № 0002122320, № 0002132320, № 0004661700. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама» судові витрати у розмірі 2 146, 00 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Брама» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, відповідачем складено акт від 17.07.2012 року № 329/22-00/32234411, яким встановлено порушення пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, п. 161.2 ст. 162 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі 471 958, 00 грн., в т.ч. за ІІ кв. 2011 року в сумі 23 710, 00 грн., за ІІІ кв. 2011 року в сумі 35 565, 00 грн., за IV кв. 2011 року в сумі 35 565, 00 грн., за І кв. 2012 року в сумі 377 188, 00 грн., а також п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року на суму 52 289, 00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 18.07.2012 року: - № 0002122320, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 471 958, 00 грн.; - № 0002132320, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 52 289, 00 грн.; - № 0004661700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 3 570, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на таке.

Встановлено, що позивачем на підставі договору від 15.10.2009 року № 20091015 за ціною 622650 євро придбана у нерезидента DENNISTON INTERTRADE LTD (Британські Віргінські острови), що має офшорний статус, лінія лакування дверних полотен.

В акті перевірки зазначено, що підприємством в додатку АМ до ряд. 05.1 «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт послуг)» податкових декларацій з податку на прибуток за ІІ-IV кв. 2011 року та І кв. 2012 року віднесено в повному об'ємі суму нарахованої амортизації на введену в експлуатацію у квітні 2011 року лінію лакування дверних полотен балансовою вартістю 7 587 183, 00 грн., яка придбана у нерезидента DENNISTON INTERTRADE LTD (Британські Віргінські острови), що має офшорний статус.

Відповідно до п. 161.2 ст. 161 Податкового кодексу України у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг). Правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, що настає за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Відповідно до п. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Згідно із п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

В силу п. 146.1 ст. 146 Податкового кодексу України облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об'єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, як окремий об'єкт амортизації.

Отже, п. 161.2 ст. 161 Податкового кодексу України не регулює правовідносини, які пов'язаних із амортизацією витрат на придбання товарів у нерезидентів, що мають офшорний статус.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок про те, що відносини щодо формування витрат та щодо амортизації є різними та регулюються окремими нормами.

Також встановлено, що позивачем протягом 2004-2007 років отримано позики від нерезидента фірми STUDY FINANCIAL LLC (США) відповідно до контрактів всього в сумі 1 900 000 доларів США та 500 000 євро та позику від нерезидента DENNISTON INTERTRADE LTD (Британські Віргінські острови) за контрактом в сумі 800 000 євро.

В 2009-2010 роках відбулася переуступка боргу згідно договорів на нерезидента, який знаходиться у офшорній зоні - фірму DENNISTON INTERTRADE LTD (Британські Віргінські острови).

У додатках до контрактів вказано, що відсотки за користування позиками сплачуються при її поверненні, тобто у грудні 2012 року, грудні 2013 року, червні та грудні 2014 року. У доповненнях до контрактів про переуступку боргу передбачено, що несплачені відсотки по позиках до моменту переуступки прощаються і не підлягають сплаті.

Перевіркою відображених у рядку 06 Декларацій «Інші витрати» показників за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року у загальній сумі 69 673 693, 00 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив, зокрема, від'ємне значення курсових різниць.

За позицією податкового органу, у зв'язку із введенням в дію з 01.04.2011 року обмежень щодо отримання позик від нерезидентів, зареєстрованих в офшорних зонах (пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), сума проведеної переоцінки заборгованості по вищевказаних позиках вважається витратами, що не відносяться до господарської діяльності.

З даного приводу судами встановлено, що позивач отримав позики та повністю використав їх у господарській діяльності до набрання чинності Податковим кодексом України, який змінив правове регулювання відносин щодо позик в іноземній валюті від нерезидентів, що мають офшорний статус.

Так, відповідно до п. 14.1.267 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Згідно із пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 року № 193, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.2000 року за № 515/4736, затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», відповідно до п. 4 якого курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

В силу пп. «а» п. 7 цього Положення монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на дату балансу.

Таким чином, суми отриманого кредиту та відсотків в іноземній валюті належать до монетарних статей балансу та підлягають перерахунку з використанням валютного курсу на дату отримання кредиту (погашення відсотків) та на дату балансу. Курсові різниці від такого перерахунку відображаються у складі доходів (витрат) платника податків.

Отже, задоволення позову в цій частині вимог є обґрунтованим.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки ПАТ «Кредобанк» від 18.10.2012 року №11.06.-21529/12 оригінали вантажно-митних декларацій від 18.10.2012 року № 209120000/2011/013435 та № 209120000/2011/013479 в період з 12 по 18 липня 2012 року знаходилися у ЛВ ЦФ ПАТ «Кредобанк» на здійсненні контролю правильності ведення розрахунків з контрагентами.

Таким чином, надання позивачем до перевірки копій відповідних документів у зв'язку із тимчасовою відсутністю їх оригіналів була зумовлена виконанням вимог валютного контролю. Такі дії платника податків були правомірними, а отже, в сукупності, не можуть кваліфікуватися як правопорушення, оскільки з тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що оригінали відповідних документів були надані для огляду в судовому засіданні та їх копії наявні у матеріалах справи.

Відповідно до п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

З приводу встановлених в акті перевірки порушень щодо подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, за 1, 2, 3 квартали 2011 року та 1 квартал 2012 року судами встановлено, що в акті перевірки не конкретизовано про яких саме платників податків (працівників, контрагентів) йдеться, а також не визначено обставин вчинення правопорушення.

Відповідних доказів не було надано і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно дійшли до висновку про те, що податковим органом не доведено складу податкового правопорушення, за яке застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо протиправного прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, згідно зі ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Проте судом першої інстанції зазначені вище правові норми не враховано та зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама» судові витрати у розмірі 2 146, 00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби.

Апеляційним адміністративним судом зазначену помилку не усунуто.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама» судових витрат у розмірі 2 146, 00 грн. з Державного бюджету України.

Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 2а-6801/12/1370 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама» судові витрати у розмірі 2 146, 00 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби.

В цій частині прийняти нову постанову.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама» судовий збір в розмірі 2 146, 00 грн.

В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 2а-6801/12/1370 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук