ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року м. Київ справа № 800/93/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді Рецебуринського Ю.Й.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

Стародуба О.П.,

Штульман І.В.,

секретаря судового засідання Музички Н.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Ліходій О.О.,

представника третьої особи - Бузницької Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_7 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Генеральна прокуратура України, про визнання протиправними дій та рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року ОСОБА_7 звернулась до суду з адміністративним позовом, в подальшому зміненим, в якому просила: визнати протиправними дії та рішення Вищої ради правосуддя від 7 лютого 2017 року №190/0/15-17 про тимчасове відсторонення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, або закриття вказаного кримінального провадження та скасувати його.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі клопотання заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І., яке в свою чергу винесено з порушенням вимог Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 (далі - Регламент), а саме: містить суттєві протиріччя та помилкову правову кваліфікацію правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується позивач, на що було звернуто увагу, однак залишено без уваги (вимоги п.б п. 19.4 глави 19 Регламенту); всупереч вимогам п.д. п. 19.4 глави 19 Регламенту не містить викладу обставин, що свідчать про реальність існування будь-яких негативних наслідків у разі подальшого перебування мене на посаді судді; всупереч вимогам п.е. п. 19.4 глави 19 Регламенту не містить переліку свідків, яких прокурор вважав за необхідне допитати під час розгляду клопотання. Посилається на те, що рішення відповідача від 7 лютого 2017 року №190/0/15-17 підписане, зокрема членом Вищої ради правосуддя ОСОБА_9, якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, однак ним не було заявлено самовідвід, а право на заявлення відводу ні позивачу ні його представнику роз'яснено не було. Також, на думку позивача, Вища ради правосуддя, приймаючи рішення, визнала достатніми мотиви для задоволення клопотання лише суб'єктивні припущення заступника Генерального прокурора Холодницького Н.І. щодо гіпотетичної можливості вчинення в майбутньому ОСОБА_7 різного роду правопорушень, не надавши при цьому власної оцінки. Відповідачем взагалі не досліджувалося наявність хоча б поодиноких випадків незаконного впливу на свідків з боку позивача.

У письмових запереченнях на адміністративний позов представник відповідача зазначила про те, що Вища рада провосуддя при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі приписів законодавства, в межах наданих повноважень та з додержанням відповідної процедури. Також наполягала на тому, що рішення прийнято обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мали значення для його прийняття та аргументів, якими заступник Генерального прокурора України мотивував відповідне клопотання. Відтак, просила відмовити в задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову, які просив задовольнити в повному обсязі.

Представник Вищої ради правосуддя позов не визнала з підстав, викладених у запереченні на позов, та просила суд відмовити у його задоволенні.

Представник Генеральної прокуратури України з позовом не згодна.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Указом Президента України від 5 серпня 1998 року №846/98 ОСОБА_7 призначено суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років. Указом Президента України від 4 квітня 2003 року №294/2003 ОСОБА_7 призначено суддею апеляційного суду Луганської області. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19 лютого 2004 року №1524-ІУ ОСОБА_7 обрана на посаду судді безстроково. Надалі постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 9 лютого 2012 року №4378-VІ ОСОБА_7 обрана на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

1 лютого 2017 року (вх. № 469/0/8-17) до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про тимчасове відсторонення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_7. від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.

Клопотання мотивовано тим, що упродовж березня - липня 2015 року слідчим відділом Сєвєродонецького MB ГУ МВС України в Луганській області розслідувалось кримінальне провадження № 12015130370000692, розпочате 12 березня 2015 року, за підозрою ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, та ОСОБА_12 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України.

В один із днів наприкінці липня 2015 року адвокат обвинуваченої звернувся до заступника прокурора міста Сєвєродонецька Луганської області ОСОБА_16. щодо можливості сприяння в ухваленні судом обвинувального вироку та призначення його підзахисній ОСОБА_11 і обвинуваченому ОСОБА_12 покарання із застосуванням вимог статей 69, 75 КК України у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням, а також неоскарження вказаного рішення суду стороною обвинувачення в апеляційному порядку.

Згодом, в один із днів кінця липня 2015 року, заступник прокурора міста Сєвєродонецька Луганської області ОСОБА_16., дізнавшись, що розгляд кримінального провадження №12015130370000692 розподілено на суддю Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_7, зустрівся з останньою та довів до її відома свій злочинний план, спрямований на вимагання та одержання неправомірної вигоди через адвоката від обвинувачених у зазначеному кримінальному провадженні за призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом, та звільнення їх від покарання з випробуванням шляхом застосування вимог статтей 69, 75 КК України.

У свою чергу, суддя ОСОБА_7 погодилась на виконання злочинного плану та запевнила його, що у разі надання їй неправомірної вигоди вона застосує положення вказаних статей КК України при призначенні покарання підсудним.

При цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_16., діючи спільно, умисно, маючи на меті корисливий мотив та власне незаконне збагачення, визначили, що розмір неправомірної вигоди, яку адвокат отримає від обвинувачених повинен становити не менше 6000 доларів США, про що повідомили адвоката.

22 жовтня 2015 року суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_7, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхні наслідки та бажаючи їх настання, на свою незаконну вимогу, перебуваючи у своєму автомобілі Honda CR-V, номерний знак НОМЕР_1, поблизу приміщення прокуратури міста Сєвєродонецька Луганської області на вулиці 8 Березня, 2 у місті Сєвєродонецьку, одержала від ОСОБА_16. частину згаданої неправомірної вигоди матеріального характеру у вигляді грошових коштів у розмірі 1500 доларів США для себе за винесення заздалегідь обумовленого вироку суду стосовно підсудних.

Отримавши неправомірну вигоду - грошові кошти, суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_7 23 жовтня 2015 року винесла обвинувальний вирок, яким ОСОБА_12 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років без конфіскації майна та згідно зі статтею 75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено йому іспитовий строк три роки.

Цим самим вироком ОСОБА_11 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, призначено покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді позбавлення волі строком на п'ять років без конфіскації майна та на підставі статті 75 КК України обвинувачену звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено їй іспитовий строк три роки.

Серед іншого, заступником Генерального прокурора України зазначено, що перебування на займаній посаді може призвести до настання негативних наслідків, а саме: ОСОБА_7 має доступ до документів щодо надходження до суду та розгляду кримінального провадження №12015130370000692, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності може знищити матеріали, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; займаючи посаду судді, матиме можливість впливати на свідків у кримінальному провадженні, зокрема працівників Сєвєродонецького міського суду Луганської області; має знайомих серед працівників правоохоронних та судових органів, зв'язки з якими може використовувати для створення перешкод судовому розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_7, будучи суддею, як встановлено, досудовим розслідуванням, вчинила тяжкий корупційний злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, що унеможливлює здійснення нею правосуддя іменем України, а вчинене кримінальне правопорушення здобуло винятково негативний резонанс.

7 лютого 2017 року Вища рада правосуддя прийняла рішення про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. та тимчасово відсторонила суддю Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_7. від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.

Задовольняючи клопотання та приймаючи рішення про тимчасове відсторонення позивача від здійснення правосуддя, Вища рада правосуддя дійшла висновку про обґрунтованість мотивів заступника Генерального прокурора України, зазначивши, що Вища рада правосуддя не встановила обставин, які свідчили би, що вказане клопотання є формою незаконного впливу, тиску чи втручання у діяльність судді ОСОБА_7 щодо здійснення правосуддя.

Також Вища рада правосуддя виходила із того, що здійснення правосуддя особою, яка притягається до кримінальної відповідальності, у цьому випадку здатне підірвати довіру до суду та поставити під загрозу забезпечення права на справедливий суд.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, до повноважень якої, з-поміж іншого, віднесено ухвалення рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

Частиною п'ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII встановлено, що суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя на строк не більше двох місяців у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється Вищою радою правосуддя.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон) суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за рішенням Вищої ради правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою радою правосуддя на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника. На стадії судового провадження строк відсторонення встановлюється до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, продовження строку такого відсторонення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Судом встановлено, що при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_7 від здійснення правосуддя Вищої радою правосуддя враховано, що свідком у кримінальному провадженні є щонайменше один працівник Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_14, а також те, що ОСОБА_7, здійснюючи правосуддя, може чинити вплив на працівників правоохоронних та судових органів, органів державної влади для створення перешкод у судовому розгляді кримінального провадження.

У пункті 20 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки вказано, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними щодо очікувань громадськості від судової системи та скарг на її функціонування.

У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, йдеться про те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1 Кодексу суддівської етики).

Зазначені вище положення міжнародних документів, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Кодексу суддівської етики визначають, що авторитет судової влади має вселяти довіру суспільства до здійснення правосуддя.

Водночас наявність кримінального провадження за обвинуваченням судді ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, може поставити під сумнів безсторонність судді ОСОБА_7 при здійсненні правосуддя та з огляду на міжнародні принципи і стандарти поведінки судді та норми національного законодавства зашкодити авторитету судової влади та довірі суспільства до неї.

Враховуючи наведене та те, що на даний час кримінальне провадження відносно позивача триває, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення відповідача про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про тимчасове відсторонення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_7 від здійснення правосуддя.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідачем враховано ризики здійснення правосуддя суддею ОСОБА_7 за викладених у клопотанні заступника Генерального прокурора України обставин, співмірність між такою засадою, як незалежність та недоторканність суддів, і наслідками тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

Що стосується твердження позивача про те, що питання про її відсторонення вирішено неналежним складом Вищої ради правосуддя у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_9, колегія суддів зазначає наступне.

Так, 9 лютого 2017 року до відповідача надійшло клопотання заступника Генерального прокурора України від 7 лютого 2017 року про зупинення на чотири місяці повноваження члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_9

Однак, рішенням Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2017 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Підстав для неприйняття участі членом Вищої ради правосуддя ОСОБА_9 у засіданнях Вищої ради правосуддя чинне законодавство не передбачає.

Посилання позивача про те, що їй та її представнику не було роз'яснено право на відвід члена Вищої ради правосуддя є безпідставними, оскільки на Вищу раду правосуддя не покладено обов'язку знайомити учасників засідання з їх правами та обов'язками. Питання відводу члена Вищої ради правосуддя визначено у статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», який є загальнодоступним.

На підставі наведеного, колегія суддів доходить висновку, що рішення Вищої ради правосуддя від 7 лютого 2017 року №190/0/15-17 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме рішення є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 160-163, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_7 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Генеральна прокуратура України, про визнання протиправними дій та рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Ю.Й. Рецебуринський

Судді А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

О.П.Стародуб

І.В. Штульман