Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2014 р. м. Київ К/800/1267/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011

у справі № 2-а-10232/09/1570

за позовом Державного підприємства «Одеська залізниця»

до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області від 23.04.2009 № 0000221701/0, від 19.05.2009 № 0000221701/1, від 22.06.2009 № 0000221701/2.

Котовська об'єднана державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст. 129 Конституції України, п. 1.1 ст. 1, п. 3.5 ст. 3 п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4, п. 9.10 ст. 9, Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, наголошуючи на тому, що з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються в склад заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 цього Закону.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 08.08.2013 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 05.12.2013 ухвалу Вищого адміністративного суду від 08.08.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області, правонаступником якої була Котовська об'єднана державна податкова інспекція Одеської області Державної податкової служби, на Котовську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Одеській області, яка, своєю чергою, є правонаступником Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Котовською ОДПІ Одеської області проведено планову виїзну перевірку відокремленого структурного підрозділу «Локомотивне депо Котовське» Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008 , за результатами якої складено акт від 09.04.2009 № 749/23-02/01071640.

На підставі вказаного вище акту прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.04.2009 № 0000221701/0, від 19.05.2009 № 0000221701/1, від 22.06.2009 № 0000221701/2 про визначення відокремленому структурному підрозділу «Локомотивне депо Котовське» Одеської залізниці податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 161040,00 грн., в т.ч. 53680,05 грн. основного платежу та 107360,1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення вказаного податкового зобов'язання слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 1.1, п.п. «д» п. 1.3 ст. 1, п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV (далі Закону № 889-IV), що полягало в тому, що структурний підрозділ залізниці як податковий агент не нерахував та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних собі в сумі 53680,05 грн. внаслідок невключення надбавок за роз'їзний характер роботи до сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб, нарахованого відповідно до умов трудового договору.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що п. 1, п. 2 загальних положень Інструкції про службові про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, передбачає, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженням якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою особою). Пунктом 4.6 Кодективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо на 2006-2010 роки встановлено, що поїздки залізничників, постійна робота яких проходить дорозі або має роз'їзний характер, вважаються відрядженнями, при цьому зберігається діючий порядок обліку виплат за роз'їзний характер робіт. Своєю чергою, відповідно до п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм п. 9.10 ст. 9 цього Закону. Крім того, суд першої інстанції застосував п.п. «г» п.п. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, вказавши, що позивач діяв у відповідності до податкового роз'яснення від 14.07.2006 № 7759/6/17-0716 та від 21.08.2007 № 8005/6/17-0716.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 08.08.2013, залишаючи без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011, виходив з того, що відокремлений підрозділ Одеської залізниці виплачує працівникам надбавки за роз'їзний характер роботи в розмірі, який не перевищує граничних норм витрат, встановлених постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23.04.1999 №663. Оскільки робота працівників позивача носить роз'їзний (пересувний) характер, поїздки в межах виконання цих робіт не є відрядженнями та не потребують відповідного документального оформлення, а, отже, такі виплати є компенсацією за роз'їзний характер робіт і не включаються до оподатковуваного доходу працівників позивача. Скасовуючи ухвалу суду касаційної інстанції від 08.08.2013 та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, Верховний Суд України, вирішивши питання усунення розбіжностей в застосуванні положень ст. 4 Закону № 889-IV, вказав, що п.п. 4.2.1 п. 4.2, п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV, ст. 13 Кодексу законів про працю, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31.03.1999 № 490, п. 1, п. 2 загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, не наділяють власника (або уповноважену ним особу) правом відносити до відрядження інші форми виконання службових (трудових) обов'язків не за місцем постійної роботи працівників (якщо робота постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер).

Встановлення Інструкцією такої можливості у випадку врегулювання цього питання в колективному договорі є безпідставним, оскільки таких повноважень центральному органу виконавчої влади, який її приймав, законодавством надано не було.

Верховний Суд України дійшов висновку, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються до складу заробітної плати і оподатковуються за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 Закону № 889-IV.

Відповідно до ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, оскільки суди неправильно застосували норм матеріального права, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011 скасувти.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун