ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2017 року м. Київ К/800/767/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Калашнікової О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання провести такий перерахунок, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м. Запоріжжя (далі - Управління ПФУ), у якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови врахувати при обчисленні розміру пенсії позивача заробітної плати, отриманої під час роботи в ПАТ «Промінвестбанк», з якої було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 1 липня 2015 року;

зобов'язати відповідача врахувати при обчисленні розміру пенсії позивача заробітну плату, отриману під час роботи в ПАТ «Промінвестбанк», з якої було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 1 липня 2015 року, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до статей 26, 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року у справі № 336/5298/15) безпідставно не враховано виплат, отриманих за виконання робіт за договором про надання послуг від 9 жовтня 2009 року № 181-091, укладеного з ПАТ «Промінвестбанк» (далі також - Банк). Управління ПФУ вважає, що між позивачем і Банком виникли зобов'язання з публічної обіцянки винагороди (різновиду недоговірних зобов'язань), а не з надання послуг за цивільно-правовою угодою, відтак надання банком позивачеві як споживачеві банківських послуг винагороди не встановлює такій особі статусу працюючої. Натомість позивач переконує, що на підставі зазначеного вище договору між ним і Банком виникли трудові правовідносини, а отримувана ним за виконану роботу винагорода є заробітною платою в розумінні статті 1 Закону України «Про оплату праці». Окрім того позивач стверджує про те, що з нарахованої йому заробітної плати роботодавець (банк) утримував і сплачував страхові внески, що підтверджується відомостями, які містяться в системі персоніфікованого обліку про застраховану особу (форми ОК-5). Позаяк відповідач відмовився здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням його аргументів про трудові правовідносини з Банком, він звернувся з цим позовом до суду.

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя постановою від 30 серпня 2016 року позовні вимоги задовольнив.

Визнав протиправними дії Управління ПФУ щодо відмови врахування при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 заробітної плати, отриманої під час роботи в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», з якої було сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 1 липня 2015 року.

Зобов'язав Управління ПФУ врахувати при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 заробітну плату, отриману під час роботи в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», з якої було сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 1 липня 2015 року, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 грудня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі Управління ПФУ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач у своїх запереченнях зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У липні 2015 року позивач звернувся до Управління ПФУ із заявою щодо призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За наслідками розгляду цієї заяви Управління ПФУ призначило позивачу пенсію, однак при розрахунку використало коефіцієнт середньої заробітної плати в Україні за 2007 рік (а не за 2012-2014 роки), що стало підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом щодо перерахунку його пенсії.

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя постановою від 10 грудня 2015 року в адміністративній справі №336/5298/15-а зобов'язав Управління ПФУ провести перерахунок та призначити з 1 липня 2015 року ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту звернення за пенсією відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої зарплати працівників зайнятих в галузях економіки України за 3 останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

На виконання постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року Управління ПФУ здійснило розрахунок пенсії позивача, але при цьому не врахувало суми виплат, які він отримав від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за договором про надання послуг від 9 жовтня 2009 року.

За умовами цього договору ОСОБА_1 (Виконавець) зобов'язується за завданням Банку (Замовника) за плату здійснювати пошук потенційних клієнтів та залучати їх до обслуговування. Своєю чергою Замовник зобов'язується прийняти надані Виконавцем послуги та оплатити їх у строки та на умовах, визначених цим договором.

У справі встановлено, що на підставі договору від 9 жовтня 2009 року № 181-091 ОСОБА_1 отримував грошову винагороду за надані Банку (як Замовнику) послуги, з якої останній (як страхувальник) сплачував страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджено формою ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу), виданою Управлінням ПФУ.

Довідавшись у березні 2016 року про те, що при перерахунку пенсії не враховано періоду, протягом якого він надавав послуги Банку на умовах договору від 9 жовтня 2009 року № 181-091, позивач звернувся до Управління ПФУ із заявою про перерахунок його пенсії з урахуванням заробітної плати, яку виплачував йому Банк за цим договором.

У відповідь Управління ПФУ листом від 11 квітня 2016 року повідомило ОСОБА_1 про те, що підстав для врахування виплат, які він отримав за договором про надання послуг від 9 жовтня 2009 року № 181-091, немає. Таку позицію відповідач мотивував тим, що наданням Банку послуги щодо залучення нових клієнтів позивач в такий спосіб приєднався до публічної обіцянки винагороди, повідомленої при підписанні договору про банківське обслуговування. Отож, на думку відповідача, між позивачем і Банком виникли зобов'язання з публічної обіцянки винагороди - різновиду недоговірних зобов'язань, а не правовідносини з надання послуг за цивільно-правовою угодою. Крім того в листі відзначено, що виплата Банком винагороди особі як споживачеві банківських послуг не надає останній статусу працюючої.

Не погодившись з відмовою Управління ПФУ, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на підставі договору про надання послуг від 9 жовтня 2009 року № 181-091 між позивачем і Банком виникли трудові правовідносини, а не зобов'язання з публічної обіцянки винагороди як вважає відповідач. Отримувана позивачем винагорода, на думку судів попередніх інстанцій, є його заробітною платою, яка має бути врахована при обчисленні розміру пенсії за віком в солідарній системі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача при перерахунку пенсії позивача, але не поділяє мотивів, яким керувалися суди попередніх інстанцій при постановленні своїх рішень. При прийнятті нової постанови колегія суддів виходить з такого.

За змістом пункту 1 частини першої статті 11 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: 1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; <…>.

Для осіб, зазначених у підпункті 1 частини першої статті 11 Закону № 1058-IV страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру <…> (пункт 1 частини першої статті 14 Закону № 1058- IV).

За частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

У статті 26 Закону № 1058-IV встановлено умови призначення пенсії за віком, а саме: досягнення необхідного віку (який для чоловіків становить 60 років) і наявність страхового стажу (за частиною першою цієї статті такий становить 15 років).

За змістом частини першої статті 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою, компонентами якої є: 1) заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; 2) коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

За частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. <…>.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: 1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону; <…>.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до тієї ж статті страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

За частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Щодо персоніфікованого обліку, то частиною другою статті 21 Закону № 1058-IV встановлено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта <…>.

За змістом частини третьої статті 21 Закону № 1058-IV персональна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості: <…> 2) частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків: <…> ідентифікаційний номер страхувальника; рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску до Пенсійного фонду за відповідний місяць; сума сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду за відповідний місяць; страховий стаж; <…> сума заробітної плати (грошового забезпечення, доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць; <…>.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються: 1) виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; <…>.

Аналізуючи наведені вище положення Закону № 1058-IV можемо відзначити, що призначення пенсії за віком у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не ставиться у залежність від наявності винятково трудових правовідносин між застрахованою особою та страхувальником (роботодавцем). Зі змісту наведених вище положень статті 11, 14 Закону № 1058-IV висновується, що страховий внесок сплачується не лише тоді, коли застрахована особа (особа яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню) працює у страхувальника на умовах трудового договору, але також і за договором цивільно-правового характеру. Разом з тим, незалежно від характеру правовідносин між застрахованим і страхувальником (трудові чи цивільно-правові) необхідною умовою для призначення пенсії за віком у солідарній системі (поряд з досягненням пенсійного віку) є страховий стаж особи, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню (період, протягом якого за таку особу сплачувалися страхові внески).

Беручи до уваги положення статті 40, 41 Закону № 1058-IV страхові внески нараховуються і сплачуються страхувальником із заробітної плати (доходу) застрахованої особи, відповідно при обчисленні розміру пенсії за віком враховуються лише ті виплати, з яких було утримано страхові внески.

Винагорода, яку особа отримує за договором цивільно-правового характеру не є заробітною платою в розумінні статті 1 Закону України «Про оплату праці», позаяк на підставі такого договору між нею і страхувальником не виникає трудових правовідносин. Водночас сума такої винагороди є базою для нарахування єдиного внеску (відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), який потім розподіляється за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отож період, протягом якого за особу, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, сплачувалися страхові внески, нараховані з суми винагороди цієї особи за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовим договором, є страховим стажем у розумінні положень статей 1, 24 Закону № 1058-IV.

Вичерпні відомості щодо страхового стажу особи містяться у персональній обліковій картці, яка в обов'язковому порядку відкривається на кожну застраховану особу. За змістом статті 22 Закону № 1058-IV відомості, які містяться в системі персоніфікованого обліку використовуються, зокрема, для визначення права застрахованої особи на отримання пенсійних виплат згідно з Законом № 1058-IV.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що Управління ПФУ при перерахунку пенсії позивача (на виконання судового рішення) не врахувало суми його винагороди, яку він отримував з 1 липня 2015 року за укладеним з Банком договором про надання послуг від 9 жовтня 2009 року № 181-091.

Управління ПФУ вважає, що такий договір по суті є публічною обіцянкою винагороди (у розумінні положень статей глави 78 підрозділу «Недоговірні зобов'язання» розділу ІІІ Цивільного кодексу України). Підписавши такий договір і досягнувши результату позивач тим самим виконав умови для отримання винагороди, яку Банк зобов'язався виплатити. Водночас відповідач вказує на те, що позивач приєднався до публічної обіцянки винагороди тоді, коли підписав договір про банківське обслуговування. Тобто відповідач, доводячи правомірність своїх дій та рішень, вважає, що винагороду за договором від 9 жовтня 2009 року № 181-091 позивач отримував як споживач банківських послуг. На підтвердження того, що його позиція є правильною, відповідач, серед іншого, покликається на постанову Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року у справі № 21-416а14, у якій висловлено правову позицію про те, що «<…> отримання від банку винагороди у якості споживача банківських послуг не змінює статусу цієї особи як непрацюючої у розумінні Закону України «Про зайнятість населення» та не впливає на умови виплати їй надбавки до пенсії на утримання непрацездатних членів сім'ї <…>».

Стосовно таких аргументів відповідача слід відзначити, що зазначений вище правовий висновок Верховного Суду України висловлено за інших фактичних обставин. У тій справі (№ 21-416а14) було встановлено, що Банк публічно запропонував усім агентам, у тому числі його клієнтам, виплати за залучення нових клієнтів згідно із затвердженими цією банківською установою Умовами та Правилами надання банківських послуг. Між Банком та позивачем (у справі № 21-416а14) було укладено договір про банківське обслуговування. Позивач як клієнт Банку, виконавши визначені цією банківською установою спеціальні умови, за яких проводяться виплати агентам, що надали інформацію, необхідну для випуску продукту/послуг та для залучення нового клієнта, отримав відповідну винагороду, яка, як констатував Суд, не впливає на умови отримання пенсійних виплат.

Проте у справі, що розглядається, не встановлено обставин, які б свідчили про те, що між ОСОБА_1 і Банком виникли правовідносини за договором банківського вкладу чи банківського рахунка, або те, що позивач є клієнтом Банку на підставі інших правочинів (як-от кредитний договір) чи споживачем банківських послуг/продуктів.

Належні і достатні докази того, що укладений договір є похідним чи пов'язаним із договором про банківське обслуговування у справі відсутні. Мотивованих пояснень з приводу того, чому відповідач вважає, що позивач уклав з Банком договір про банківське обслуговування, а відтак є клієнтом Банку, як і належних доказів на підтвердження цього факту, теж немає. З огляду на наведене є підстави вважати, що доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Натомість у справі встановлено, що позивач уклав з Банком договір про надання послуг від 9 жовтня 2009 року № 181-09 (з додатком № 4 до нього), судячи зі змісту якого такий не є публічною обіцянкою винагороди (в розумінні статей 1144-1149 Цивільного кодексу України).

При вирішенні питання про правомірність дій відповідача щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій з'ясовували характер правовідносин, що виникли на підставі договору про надання послуг від 9 жовтня 2009 року № 181-09. У підсумку суди констатували, що правовідносини, які склалися між Банком і позивачем є трудовими, відповідно отримана останнім винагорода є заробітною платою, яка враховується при розрахунку розміру пенсії за віком.

Колегія суддів не може погодитися з висновком судів про трудовий характер правовідносин між позивачем і Банком. Трудові правовідносини виникають на підставі трудового договору, під яким відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України слід розуміти угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Зважаючи на умови договору про надання послуг від 9 жовтня 2009 року № 181-09 (з додатком № 4 до нього, де обумовлено порядок розрахунків за виконану роботу) такий не є трудовим договором в розумінні законодавства про працю. Договір, який Банк (як Замовник послуг) уклав з позивачем (як з їх Виконавцем) за своїм змістом є цивільно-правовою угодою, а винагорода, яку позивач отримував за надані послуги, була, окрім іншого, базою для нарахування страхувальником (Банком) страхових внесків за застраховану особу (ОСОБА_1).

Як встановлено у справі, відомості про позивача як про застраховану особу, містяться у його персональній обліковій картці (форми ОК-5). У цій картці, зокрема, зазначено вичерпну інформацію за період з липня 2015 року про кількість днів його страхового стажу, суму заробітку для нарахування пенсії та про сплату страхувальником (Банком в тому числі) страхових внесків. Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку застрахованих осіб, відповідно до статті 22 Закону № 1058-IV, обов'язково враховуються при призначенні особі пенсії за віком в солідарній системі.

Позаяк позивач уклав з Банком договір цивільно-правового характеру і за надані послуги отримував винагороду, з якої страхувальником (Банком) утримано страхові внески, то період, протягом якого здійснювалася така сплата, є страховим стажем позивача, який враховується при призначенні пенсії за віком. Звідси також висновується, що винагорода, отримана за договором про надання послуг від 9 жовтня 2009 року, є тим доходом фізичної особи (в розумінні статей 40, 41 Закону № 1058-IV), який враховується при визначенні розміру пенсійних виплат позивача.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною другою статті 230 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Згідно зі статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Підсумовуючи наведе слід зазначити, що остаточний висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність дій Управління ПФУ в цій справі, на думку колегії суддів, є правильним, проте мотиви, якими його аргументовано ґрунтуються на помилковому трактуванні положень законодавства. Відтак у цій частині (мотивувальній) постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції необхідно змінити.

Керуючись статтями 159, 222, 223, 225, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.

Змінити постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року в частині мотивів їх прийняття про задоволення позовних вимог.

В решті постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року залишити змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Калашнікова

Т.Г. Стрелець