Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2016 р. м. Київ К/800/36308/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року

у справі № 802/1439/13-а

за позовом Приватного підприємства Агрофірма «Комора»

до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, адміністративний позов Приватного підприємства Агрофірма «Комора» (далі - ППА «Комора»; позивач) до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Тростянецька ОДПІ Вінницької області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000032200 від 13 березня 2013 року та № 0000022200 від 13 березня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ППА «Комора» судові витрати в розмірі 2 294,00 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Тростянецької ОДПІ Вінницької області ДПС.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Тростянецька ОДПІ Вінницької області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ППА «Комора» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 48/22/23107137 від 28 лютого 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032200 від 13 березня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 555 118,00 грн. (547 431,00 грн. - основний платіж, 7 687,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000022200 від 13 березня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 446 461,00 грн. (439 837,00 грн. - основний платіж, 6 624,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні насіння та будівельних матеріалів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кемріс» за нікчемним правочином, а також безпідставним невключенням до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, кредиторської заборгованості в розмірі 161 800,00 грн., за якою минув строк позовної давності, та нездійсненням відповідного коригування податкового кредиту з податку на додану вартість на 26 486,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Кемріс», суди попередніх інстанцій виходили з підтвердження їх відповідними первинними документами.

Проте, колегія суддів вважає висновок судів про реальний характер розглядуваних операцій передчасним, зважаючи на таке.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операції - дані про існування товару (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податків-набувача (ким приймався, у тому числі встановлення посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі), як використовувався далі.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді актив отриманий від указаного в первинних документах контрагента. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків. Доцільно встановити фактичний альтернативний рух активу в порівнянні із задекларованим.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладенні договору з ТОВ «Кемріс».

Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктом господарювання оцінюються не лише умови угоди та її комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у постачальника необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Проте, суди відповідних обставин не перевірили, обмежившись формальним дотриманням платником умов формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Щодо порушення ППА «Комора» вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 192.1 статті 192 ПК України, то суди попередніх інстанцій, констатуючи правильність висновку податкового органу про необхідність включення позивачем суми кредиторської заборгованості в розмірі 161 800,00 грн., за якою минув строк позовної давності, до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та здійснення відповідного коригування податкового кредиту з податку на додану вартість на 26 486,00 грн., який фактично не спростовано підприємством шляхом подання відповідної первинної документації, виходили з неможливості визнання недійсним акту індивідуальної дії в частині.

З такою позицією колегія суддів погодитись не може, позаяк суд не позбавлений можливості, зокрема в розглядуваній ситуації, розмежувати правомірно збільшені суми грошових зобов'язань, від тих, законність збільшення яких підлягає додатковій перевірці.

За наведених обставин, порушення судами норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032200 від 13 березня 2013 року в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 30 742,00 грн. за основним платежем та 7 686,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкового повідомлення-рішення № 0000022200 від 13 березня 2013 року в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26 486,00 грн. за основним платежем та 6 622,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а в решті справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032200 від 13 березня 2013 року в частині збільшення Приватному підприємству Агрофірма «Комора» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 30 742,00 грн. за основним платежем та 7 686,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкового повідомлення-рішення № 0000022200 від 13 березня 2013 року в частині збільшення Приватному підприємству Агрофірма «Комора» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26 486,00 грн. за основним платежем та 6 622,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В решті справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.