Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 755/6571/16

провадження № 61-13882св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

представник третьої особи - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Слободянюк С. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який вона 06 жовтня 2006 року уклала з онукою ОСОБА_6 (після зміни прізвища - ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ).

У травні 2016 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подала заяву про зміну позовної вимоги, у якій просила визнати зазначений договір дарування квартири від 06 жовтня 2006 року недійсним.

Позовна заява з урахуванням заяви про зміну позовної вимоги мотивована тим, що вона мала намір укласти з відповідачем договір довічного утримання, оскільки розраховувала на те, що онука буде доглядати за нею, проте помилилась у типі правочину, уклавши з ОСОБА_9 договір дарування належної їй квартири. ОСОБА_1 зазначала, що відповідач більше року не піклується про неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року у складі судді Виниченко Л. М. позов задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою Н. А., реєстраційний номер 4380; стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у сумі 551,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, подарована нею квартира є житлом, в якому вона продовжує проживати, фактичної передачі квартири ОСОБА_11 не відбулося, що підтверджує намір позивача укласти договір довічного утримання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року скасовано, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 з 2006 року є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13 листопада 2006 року, який вона уклала з ОСОБА_9 ; позивач ОСОБА_1 у зазначеній квартирі не проживає, для визнання недійсним договору дарування від 06 жовтня 2006 року, який вона уклала з ОСОБА_9 , відсутні правові підстави, передбачені частиною першою статті 215 ЦК України; відповідач ОСОБА_12 зацікавлена у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки раніше оспорювала до суду дійсність укладеного із ОСОБА_4 договору дарування від 13 листопада 2006 року, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Бондарєва ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верхового Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не є стороною договору дарування від 06 жовтня 2006 року, який ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_9 , рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року не приймалося щодо її прав та обов`язків, тому вона не мала права оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку; порядок захисту прав ОСОБА_4 як власника спірної квартири регулюється статтями 387, 388, 392 ЦК України; обставини, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні рішення по суті спору, встановлювалися судовими рішеннями в інших справах, у яких ОСОБА_1 не брала участі, та виникли після укладення оспорюваного договору дарування.

Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу

У запереченнях, поданих у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року - без змін, мотивуючи це тим, що позивач не підтвердила доказами наявність підстав для визнання договору недійсним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2004 року належала квартира АДРЕСА_1 .

06 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладений договір дарування зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою Н. А.

13 листопада 2006 року ОСОБА_14 подарувала цю ж квартиру ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою Н. А.

Станом на 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (частина друга статті 717 ЦК України).

Згідно зі статтею 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

У частині другій статті 745 ЦК України, чинній на момент укладення спірного договору передбачено, якщо за договором довічного утримання (догляду) у власність набувачеві передавалось нерухоме майно, такий договір підлягав державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Аналогічні положення містилися у статтях 57, 60 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

У пункті 1 договору дарування квартири від 06 жовтня 2006 року визначено, що дарувальник передає безоплатно, а обдарована приймає спірну квартиру.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у пунктах 7, 8 договору дарування дарувальник та обдарована стверджують, що однаково розуміють значення умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характер фіктивного та удаваного правочину; сторони розуміють, що договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Установивши, що зміст оспорюваного правочину чітко містить права та обов`язки сторін, які виникають саме з договору дарування, та не містить жодної вказівки на довічне утримання, догляд за позивачем з боку відповідача, та ту обставину, що ОСОБА_1 на момент розгляду справи не проживала у спірній квартирі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для визнання договору дарування квартири від 06 жовтня 2006 року недійсним та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що у результаті визнання недійсним оспорюваного договору дарування права та обов`язки третіх осіб не порушуються, є безпідставним, оскільки з огляду на статті 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. У цій справі ОСОБА_4 має юридичну заінтересованість у наявності або відсутності у ОСОБА_15 цивільних прав або майна на день відчуження на її користь квартири, оскільки на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції у іншій справі (№ 755/12130/16-ц) за позовом ОСОБА_1 у судовому порядку вирішувалося питання витребування у ОСОБА_4 спірної квартири.

Посилання у касаційній скарзі на статті 387, 388, 392 ЦК України щодо можливих способів захисту права власності не заслуговує на увагу, оскільки зазначені норми закону регулюють інші правовідносини, які не є предметом спору у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик