Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 185/1718/18

провадження № 61-46120св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники відповідача: Литвиненко Олена Леонідівна, Раєвський Володимир Володимирович,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу БондарІрина Михайлівна, державний виконавець Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Сіренко Андрій Дмитрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року в складі судді

Бондаренко В. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 27 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І.,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -

ПАТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., державний виконавець Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Сіренко А. Д., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що у березні 2018 року йому стало відомо про те, що 21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року

№ DNQ0GI0000004154 у розмірі 9 921,85 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 липня 2017 року становить 257 257,03 грн, витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 3 000,00 грн, а всього 260 257,03 грн. Вважав, що виконавчий напис має бути визнаний таким, що не підлягаю виконанню, так як він вчинений з порушенням закону, зокрема нотаріус при вчиненні виконавчого напису не дотримався вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору, який не може вважатися доказом безспірної заборгованості боржника перед стягувачем та поза межами строків позовної давності, так як строк, за який проводиться стягнення на підставі виконавчого напису складає більше 9 років, а саме за період з 19 грудня 2007 року по 21 липня 2017 року. Крім того, нотаріусом не було враховано, що між ним та відповідачем існує спір відносно розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просив суд визнати виконавчий напис, вчинений 21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 9143, таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати у справі, а саме витрати за сплату судового збору в розмірі 704,80 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 820,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 16 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений

21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 9143 про стягнення з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь

ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DNQ0GI0000004154 за період з 19 грудня 2007 року по 21 липня 2017 року в розмірі 9 921,85 доларів США, що за курсом НБУ, станом на 21 липня 2017 року становить 257 257,03 грн, витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису - 3 000,00 грн, всього, з урахуванням витрат пов'язаних з вчиненням виконавчого напису 260 257,03 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 понесені та документально підтверджені судові витрати по справі, а саме: суму сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 820,00 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вважав позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стягуючи витрати на правову допомогу, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачу була надана адвокатом професійна правнича допомога за підготовку позовної заяви, за послуги якої, відповідно до квитанції від 12 березня 2018 року позивачем було сплачено 820,00 грн, тому зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача.

У жовтні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні з ПАТ КБ «ПриватБанк» витрат, понесених на правову допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом необґрунтовано стягнуто витрати на правову допомогу, оскільки на підтвердження понесення витрат надано лише квитанцію від 12 березня 2018 року № 0712(03), яка не підтверджує надання правничої допомоги у даній справі, оскільки не містить дані про платника та отримувача, підставу сплати, печатку адвоката, а тому є неналежним доказом на підтвердження отримання адвокатом від позивача гонорару за надання правничої допомоги.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржується в частині стягнення витрат на правову допомогу, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши, що адвокатом Лисовою Л. В. була надана професійна правнича допомога ОСОБА_4 за підготовку позовної заяви, за послуги якої, відповідно до квитанції від 12 березня 2018 року № 0712(03) ОСОБА_4 було сплачено 820,00 грн, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 16 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2018 року в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська