Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 755/16097/18

провадження № 61-23298св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 липня 2019 року у складі судді Кулініча Я. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 липня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації,про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначала, що у період з 22 березня 2006 року по 13 квітня 2010 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають спільну доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З моменту народження доньки відповідач активної участі в житті сім`ї не брав, не підтримував її починань, пов`язаних з побутовими питаннями та розвитком дитини, що стало наслідком розірвання шлюбу.

Після розлучення відповідач участі у вихованні дитини не приймав, уникав зустрічей із донькою, а у випадках їх зустрічей донька поверталась засмученою. Останні три роки вона просить відмовитись від зустрічей з татом.

Позивач вказувала, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життям дитини, не проводить з нею час та не надає матеріальної допомоги.

Посилаючись на викладені обставини, просила позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та збільшити розмір аліментів на утримання дитини з ј частини його щомісячного заробітку до 1/3 частини, починаючи з 11 лютого 2010 року і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 03 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині збільшення розміру аліментів залишено без розгляду за заявою позивачки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покладено на орган опіки і піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав є передчасним та недоцільним. При цьому суд вважав за потрібне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Також суд зазначив, що існування заборгованості по аліментам та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини у повній мірі не може свідчити про ухилення від виконання ним своїх обов`язків.

Судом враховано, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 липня 2019 рокузалишено без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що спір по суті розглянуто вірно, висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернуласьдо Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахували доводи заявника та не надали оцінки поданим нею доказам. Заявник зазначає, що нею доведено факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків. Вказує, що судами безпідставно не взятий до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживає разом з позивачкою.

Згідно довідки про отримання аліментів ОСОБА_1 отримує аліменти від відповідача на утримання дитини.

Зі змісту протоколу індивідуальної психологічної діагностики від 01 жовтня 2018 року, характеристики ОСОБА_5 та характеристики позашкільного навчального закладу «Центр технічної і художньо-естетичної творчості для дітей та юнацтва «Зміна» м. Києва» та танцювально-спортивного клубу «Юпітер» встановлено, що тато дитини не виконує батьківських обов`язків, не приділяє належної уваги донці та її вихованню. Дівчинку приводять та забирають мама або бабуся, батько за весь період часу не з`являвся. Мама приймає активну участь у житті дитини, регулярно та своєчасно вносить оплату за тренування та змагання.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав від 24 червня 2019 року № 103/5713/41/3, враховуючи думку дитини, рекомендації комісії з питань захисту прав дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що він ухилявся від виховання та утримання дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

У силу частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано мотивували незгоду з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, зокрема, тим, що орган опіки та піклування не сприяв захисту інтересів дитини щодо її права на батьківське піклування, а при ухваленні рішення щодо доцільності позбавлення батьківських прав не врахував думку відповідача та обставин формування думки дитини.

Суди правильно вважали, що в даному випадку позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним.

При цьому суди дійшли висновку, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Разом із тим, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходячи з інтересів дитини, обґрунтовано попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання доньки і поклав на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Посилання заявника в касаційній скарзі на існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини у повній мірі не може свідчити про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків.

Інші доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили обставин справи та не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність оскаржених судових рішень та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 липня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев