Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 592/819/18

провадження № 61-48996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 02 серпня 2018 року у складі судді Корольової Г. Ю. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області (далі - Управління виконавчої дирекції Фонду) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на такі обставини. З липня 2004 року вона працювала на посаді головного спеціаліста-юриста юридичного відділу Виконавчої дирекції Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Сумське обласне відділення Фонду). 26 травня 2017 року її повідомили про зміни в організації виробництва і праці у зв`язку з припиненням Сумського обласного відділення Фонду шляхом приєднання. У зв`язку із проведенням реорганізації, у червні 2017 року їй було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів, на що вона погодилась і з 01 серпня 2017 року продовжувала працювати на новій посаді у зв`язку з переведенням. Перебуваючи у відпустці, 26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримала попередження про зміни істотних умов праці, а саме: про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які мали вступити в дію з 01 січня 2018 року та про можливе наступне вивільнення. На засіданні первинної організації профспілки державних установ від 19 грудня 2017 року надано згоду на звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

21 грудня 2017 року позивач звернулась до голови кадрової комісії з проханням запропонувати їй будь-яку роботу, але того ж дня наказом відповідача від 21 грудня 2017 року її звільнили з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. З цим наказом позивач ознайомилась під підпис 29 грудня 2017 року і того ж дня отримала трудову книжку.

Посилаючись на порушення відповідачем порядку вивільнення працівників, а також на те, що її не було попереджено у встановлений строк про наступне вивільнення, а також на неврахування її переважного права залишитись на роботі, позивач просила суд скасувати наказ від 21 грудня 2017 року № 397-К про її вивільнення, поновити позивача на роботі в Управлінні виконавчої дирекції Фонду, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Сумської області від 20 листопада 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, позивач була завчасно повідомлена про наступне вивільнення, а відповідач не мав можливості запропонувати позивачу іншу роботу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 20 листопада 2018 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для справи, не надали належної оцінки доказам, які підтверджують порушення відповідачем процедури звільнення.

Заявник стверджує про незаконність переведення на посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів, хоча на вакантну посаду головного спеціаліста в юридичному відділі, було призначено ОСОБА_2 , який є сином заступника начальника Фонду соціального страхування ОСОБА_3 , що, на її думку, свідчить про факт корупції. З інформацією про зміну в організації виробництва і праці та про можливе майбутнє вивільнення її було ознайомлено 26 жовтня 2017 року під час перебування у відпустці, а під час отримання 29 грудня 2017 року наказу про звільнення з роботи у тексті наказу позивач зазначила факт незгоди із ним.

На думку позивача, суди не взяли до уваги доводи щодо переважного права на працевлаштування позивача, а перебіг двомісячного строку попередження про майбутнє звільнення розпочався з 15 грудня 2017 року, після вирішення питання про звільнення позивача кадровою комісією.

У лютому 2019 року надійшов відзив Управління виконавчої дирекції Фонду на касаційну скаргу, в яких відповідач просив відхилити касаційну скаргу, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста юридичного відділу виконавчої дирекції Сумського обласного відділення Фонду з липня 2004 року.

У зв`язку з припиненням Сумського обласного відділення Фонду шляхом приєднання позивачу 26 травня 2017 року було повідомлено про зміни в організації виробництва і праці (а. с. 4).

16 червня 2017 року позивачу було запропоновано перейти на роботу в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів. Із цією пропозицією позивач погодилась і перейшла на роботу до вказаного відділу з 01 серпня 2017 року (а. с. 5).

Відповідно до пункту 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23 вересня 1999 року за № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» утворено Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

У зв`язку із зазначеним відбулося припинення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом приєднання до Фонду соціального страхування України. Рішення щодо припинення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як зазначено у вказаному Законі, необхідно привести у відповідність із цим Законом протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року № 47 затверджено з 01 січня 2018 року граничну чисельність працівників Фонду у кількості 5 192 штатні одиниці, у тому числі граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - 188 штатних одиниць (а. с. 19).

На підставі постанови правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року № 50 затверджено структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, яка мала бути введена в дію з 01 січня 2018 року, згідно з якою до складу Управління виконавчої дирекції Фонду увійшло 10 відділень, в тому числі і Сумське відділення, яке включає в себе: Сумський район, м. Лебедин, Лебединський район, Краснопільський район (а. с. 20, 21).

Згідно з наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року № 572 затверджено граничну чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області та його відділень у кількості 154 штатні одиниці (а. с. 22).

31 жовтня 2017 року затверджено штатний розпис Управління виконавчої дирекції Фонду у кількості 55 штатних одиниць (а. с. 35).

27 жовтня 2017 року головному спеціалісту відділу обліку страхувальників та доходів Управління виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 вручено попередження про зміну істотних умов праці, зокрема, про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01 січня 2018 року, про зміни в організації виробництва і праці та про можливе наступне вивільнення, про що свідчить її підпис (а. с. 52).

Крім того, 27 жовтня 2017 року Управлінням виконавчої дирекції Фонду надано територіальному органу Державної служби зайнятості у Сумській області інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці за формою № 4-ПН у кількості 57 посад (а. с. 58).

Під час засідання кадрової комісії Управління виконавчої дирекції Фонду від 15 грудня 2017 року досліджено та обговорено пропозиції начальників відділень щодо кваліфікаційних характеристик працівників відділень на основі аналізу штатних розписів, внаслідок чого кадровою комісією складено списки працівників Управління виконавчої дирекції Фонду та його відділень, які підлягають звільненню з 29 грудня 2017 року у кількості 48 осіб. До переліку вказаних осіб включено ОСОБА_1 Рекомендовано начальнику Управління виконавчої дирекції Фонду звільнити запропонованих працівників 29 грудня 2017 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказане рішення комісії оформлено протоколом від 15 грудня 2017 року № 4 та відповідним списком працівників, які підлягають звільненню (а. с. 23-24, 25-26).

На засіданні профспілкового комітету первинної організації профспілки державних установ Управління виконавчої дирекції Фонду від 19 грудня 2017 року надано згоду на звільнення головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів Управління виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 27).

21 грудня 2017 року позивач звернулась до відповідача з проханням запропонувати роботу. За результатами засідання кадрової комісії Управління виконавчої дирекції Фонду від 26 грудня 2017 року, оформленого протоколом № 5, вирішено рекомендувати начальнику управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області внести ОСОБА_1 до кадрового резерву управління (а. с. 31-32).

Наказом виконуючого обов`язки начальника Управління виконавчої дирекції Фонду від 21 грудня 2017 року № 397-К звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів Управління виконавчої дирекції Фонду з 29 грудня 2017 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (а. с. 8).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що внаслідок реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду у відповідача відбулась зміна в організації виробництва і праці, що призвело до скорочення чисельності і штату працівників. Встановивши, що роботодавець не мав можливості працевлаштувати позивача на іншу роботу у тій же установі, а також пославшись на те, що під час звільнення ОСОБА_1 не було порушено вимог трудового законодавства, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Верховний Суд погоджується з такими висновками, виходячи з такого.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Виходячи з вимог частин першої, другої та третьої статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктами 2 і 3 частини першої статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

В усіх випадках звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП України. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів стосовно того, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, реорганізація установи, що призвело до скорочення чисельності і штату працівників.

Так, зі штатного розпису Управління виконавчої дирекції Фонду від 31 жовтня 2017 року вбачається, що директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України затверджений штат у кількості 55 штатних одиниць, що на 23 штатні одиниці менше у порівняно зі штатним розписом цього управління від 15 травня 2017 року, в якому було передбачено 78 штатних одиниць (а. с. 33-35).

У новому штатному розписі від 31 жовтня 2017 року немає відділу обліку страхувальників та доходів, в якому працювала позивач на посаді головного спеціаліста, у зв`язку з його ліквідацією.

При вирішенні питання про призначення на посаду головного спеціаліста сектора документального забезпечення та організації роботи відділу документообігу, організаційної роботи та по роботі з персоналом Управління виконавчої дирекції Фонду відповідачем було проведено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації позивача ОСОБА_1 та іншого працівника ОСОБА_4 , яка разом з позивачем працювала в одному відділі, який ліквідований, за результатами аналізу складено висновок про те, що враховуючи значний період роботи, пов`язаний з організаційною роботою, документообігом, відсутність зауважень по роботі, володіння комп`ютером на рівні користувача ОСОБА_4 має більшу продуктивність праці і кваліфікацію для призначення на вказану посаду (а. с. 61-62).

Отже, порушень трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не встановлено, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, що позивач мала бути переведена на посаду головного спеціаліста юридичного відділу не заслуговують на увагу, оскільки станом на момент звільнення з роботи вона працювала на посаді головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів, а в юридичному відділі на момент звільнення вакантних посад не було.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що питання переведення позивача на посаду головного спеціаліста юридичного відділу не було предметом позовних вимог, не досліджувалось під час розгляду справи, у зв`язку з чим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги стосовно прийняття на посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління ОСОБА_2, а не позивача, а також про незаконність переведення позивача влітку 2017 року з посади головного спеціаліста юридичного відділу на посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів, як такі, що не були предметом позовних вимог та не вирішувались під час розгляду в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги стосовно недотримання відповідачем двомісячного строку попередження позивача відхиляються, оскільки матеріали справи містять докази ознайомлення позивача про можливе наступне вивільнення 27 жовтня 2017 року, а звільнення відбулося 29 грудня 2017 року.

Необґрунтованими є також і доводи касаційної скарги про невмотивованість наданої профспілковою організацією згоди на звільнення позивача з роботи та про неповідомлення відповідачем державної служби зайнятості щодо її вивільнення, ураховуючи, що вони спростовуються наявними у справі доказами, яким суди дали належну оцінку.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, переважно зводяться до власного тлумачення позивачем норм права та до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, а також до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 02 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний