Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 394/509/17

провадження № 61-40452св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року у складі судді Запорожця О. М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Чельник О. І., Черненка В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» про визнання додаткового договору до договору оренди землі недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма «Кочубій» про визнання додаткового договору № 1 до договору оренди землі № 527 від 20 грудня 2005 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначав що 20 грудня 2005 року позивач і ТОВ «Агрофірма «Кочубій» уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 11,01 га терміном на 10 років.

В лютому 2016 року позивач звернувся до керівника ТОВ «Агрофірма «Кочубій» за вирішенням питання про те, що у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки, він має бажання в подальшому обробляти самостійно належну йому земельну ділянку, але разом з тим орендар не вчинив жодних дій щодо повернення йому земельної ділянки, продовжує її обробляти, посилаючись на те, що укладено додаткову угоду.

В березні 2016 року позивачу стало відомо про те, що 03 вересня 2007 року між ним та ТОВ «Агрофірма «Кочубій» укладено додатковий договір до договору оренди землі № 527 від 20 грудня 2005 року, відповідно до якого збільшено строк дії основного договору до 15 років.

06 квітня 2016 року закінчився термін дії договору оренди земельної ділянки, який був укладений на 10 років. Орендар належним чином не проінформував і письмово не пропонував про намір укладення додаткового договору № 1 до договору оренди земельної ділянки, проект угоди не надсилав.

Додатковий договір до договору оренди землі був укладений і оформлений без його відома.

Додатковий договір № 1 до договору оренди земельної ділянки знаходився увесь цей час у орендаря, позивач витребував свій екземпляр додаткового договору в бухгалтерії відповідача, де йому було повідомлено, що договір оренди землі продовжений на 15 років. Отримавши додатковий договір, позивач виявив, що він цього правочину не схвалював, тому оспорює його.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним додатковий договір № 1 від 03 вересня 2007 року до договору оренди землі № 527 від 20 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач довів той факт, що оспорюваний договір він не укладав. Відсутність вільного волевиявлення позивача, як власника землі, на укладення додаткової угоди до договору оренди землі є достатньою підставою для визнання цього правочину недійсним. При цьому відхилено заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, викладену у письмових запереченнях на позов, оскільки позивач не був і не міг бути обізнаний про існування додаткового договору, який він не укладав. При цьому відповідач не довів, що про цю обставину позивачу було відомо раніше.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ «Агрофірма «Кочубій», посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Новоархангельського районного суду Кіровоградської області. Зупинено виконання рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року та постанови Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

16 червня 2020 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що суди безпідставно відмовили товариству в застосуванні строку позовної давності, оскільки позивачу було відомо про наявність оспорюваного договору з часу його укладання. Крім того, позивач отримував і отримує орендну плату, що свідчить про його обізнаність про існування спірного додаткового договору. Оскаржувані рішення судів фактично ґрунтуються лише на одному доказі, а саме на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому результати проведеної експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 322664 ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 11,01 га, розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області (а. с. 6).

20 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій» було укладено договір оренди земельної ділянки № 527 на строк 10 років (а. с. 4 -5).

Згідно акту про передачу та прийом земельної ділянки в натурі вказана земельна ділянка була передана у тимчасове користування відповідачу (а. с. 5).

03 вересня 2007 року від імені позивача з відповідачем був укладений додатковий договір № 1 до договору оренди землі № 527 від 20 грудня 2006 року, строком на 15 років, зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центру ДЗК» 10 вересня 2007 року за № 333 (а. с. 7).

Висновком № 446/447/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 24 листопада 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі № 1 від 03 вересня 2007 року до договору оренди землі № 527 від 20 грудня 2005 року виконаний рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів, не самим ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 53-56).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною третьою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили та взяли до уваги те, що згідно з висновком № 446/447/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 24 листопада 2017 року, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі № 1 від 03 вересня 2007 року до договору оренди землі, виконано не самим ОСОБА_1 , а іншою особою.

Висновки вказаної судової експертизи у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення такого факту, у зв`язку з чим посилання у касаційній скарзі на те, що суди взяли до уваги лише висновок експертизи, а не всі докази у сукупності, є безпідставними.

Установивши, що оспорюваний договір укладено від імені позивача, однак підписано не ним, а іншою особою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки встановлені під час розгляду обставини свідчать, що волевиявлення ОСОБА_1 на вчинення цього правочину було відсутнє.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, відповідно до яких про порушення свого права позивачу стало відомо у квітні 2016 року, а з позовом до суду позивач звернувся у серпні 2017 року, тобто у межах строку позовної давності. До 2016 року позивач не міг дізнатися про порушення свого права, оскільки вважав укладеним договір оренди строком на 10 років та отримував за це орендну плату.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) з подібними правовідносинами зроблено правовий висновок про те, що оскільки підставами позову було непідписання спірного договору оренди землі, додаткового договору та акту приймання-передачі земельної ділянки, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, а саме щодо строку договору, то для правильного вирішення вказаної справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цих документів, адже їх не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року та постанови Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська