Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 175/1569/17

провадження № 61-38643св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4,

треті особи: Орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, - адвоката ОСОБА_6 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року у складі судді Шабанова А. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації, про визначення порядку і способів участі у вихованні дитини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 посилалися на те, що з 27 квітня 2012 року їх син ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, який розірвано рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року в їх сина та відповідача народився ОСОБА_4. Після розірвання шлюбу їх внук проживає разом з матір'ю, яка чинить їм перешкоди у спілкуванні з ним. Вони не дійшли згоди з відповідачем щодо встановлення графіка спілкування із внуком. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 просили: встановити порядок участі у вихованні внука ОСОБА_4 у вигляді систематичних побачень щовівторка та щочетверга з 16-00 до 20-00 години, кожної другої та четвертої суботи щомісячно з 10-00 до 20-00 години, без присутності матері дитини за місцем їх проживання або у громадських місцях для навчання або відпочинку; встановити час їх спільного із внуком оздоровчого відпочинку: з 03 по 10 січня, з 23 по 30 березня, з 15 по 30 червня, з 23 по 30 жовтня щорічно, без присутності матері дитини на території України; зобов'язати відповідача дотримуватися вказаного порядку та не чинити їм перешкод у спілкуванні із внуком.

У серпні 2017 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації, ОСОБА_5, про визначення порядку спілкування дитини з бабою і дідом.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалася на те, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року встановлено порядок участі батька ОСОБА_5 у вихованні сина ОСОБА_4, яким призначено зустрічі для батька наступним чином: кожну першу суботу місяця з 10-00 до 19-00 години за місцем проживання батька; кожну третю суботу і неділю місяця з 10-00 години суботи до 17-00 години неділі; встановлений час спільного відпочинку протягом 15 днів липня щорічно без присутності матері, 20 днів зимових канікул у присутності матері, 15 днів серпня у присутності матері. До вирішення спору про встановлення порядку участі батька у вихованні дитини ОСОБА_1 неодноразово приїжджав до внука і забирав його на різні розважальні заходи. Вона жодного разу не чинила йому перешкод у спілкування із внуком. Баба ОСОБА_4 після розлучення з її сином жодного разу не приїжджала до внука. Для повного і гармонійного розвитку дитини баба і дід повинні спілкуватися із внуком, проте ці зустрічі мають бути такими, що не заважають вихованню дитини нею як матір'ю. Відповідачі проживають разом з батьком дитини, тому у них є можливість спілкуватися із внуком у визначений рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року період часу, встановлений для батька. Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила встановити порядок спілкування внука ОСОБА_4 з бабою і дідом щомісячно в перший та третій четвер з 16 до 20 години за місцем їх проживання без її присутності, з обов'язковим поверненням дитини додому.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2017 року зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року первісний позов задоволено частково. Встановлено ОСОБА_1, ОСОБА_4 порядок спілкування і участі у вихованні внука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1: систематичні побачення щовівторка та щочетверга з 16 до 20 години, кожну другу та четверту суботу щомісячно з 10 до 20 години, без присутності матері дитини за місцем мешкання ОСОБА_1, ОСОБА_4 або у громадських місцях для навчання або відпочинку. Зобов'язано ОСОБА_3 дотримуватися вказаного порядку та не чинити ОСОБА_1, ОСОБА_4 перешкод у спілкуванні із внуком ОСОБА_4 В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Судові витрати залишено за позивачами. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що для забезпечення інтересів дитини, з метою створення умов для виконання бабою і дідом обов'язку з її виховання і здійснення їх прав на особисте спілкування з нею, визначений судом час для спілкування діда і баби з дитиною відповідає інтересам дитини і не суперечить інтересам матері.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2018 року представник ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, - адвокат ОСОБА_6 подала касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована відсутністю в матеріалах справи доказів того, що позивачі за первісним позовом мають вільний графік роботи, можливість оплачувати заняття дитини, а ОСОБА_3 не в змозі забезпечити відвідування дитиною розвиваючих занять. В порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій не обґрунтували доцільність встановлення іншого графіку зустрічей баби і діда із внуком, ніж визначений у висновку Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року, не дали оцінки рішенню Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року, яким визначено часи для спілкування батька з дитиною, не врахували, що баба і дід проживають разом з батьком, тому в них є можливість спілкуватися із внуком у визначений судом час для батька. Оскаржуваними судовими рішеннями ОСОБА_3 позбавлена можливості проводити з дитиною спільний відпочинок у вихідні дні, що може негативно вплинути на психічний та психологічний стан сина.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що встановлений судом порядок спілкування баби і діда з дитиною відповідає інтересам дитини і не суперечить інтересам матері. Вони мають намір розвивати дитину, оскільки в них достатньо вільного часу. Вони не проживають разом із своїм сином і не мають можливості спілкуватися із внуком у встановлений судом час для батька. ОСОБА_3 систематично не давала їм можливості спілкуватися із внуком та чинила перешкоди у цьому.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

15 серпня 2018 року справа № 175/1569/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 є відповідно дідом і бабою малолітнього ОСОБА_4, який проживає разом з матір'ю ОСОБА_3

Висновком Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року № 1-39-1052/0/290-17 визначено за доцільне встановити зустрічі дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з дідом ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та бабою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за таким графіком: в понеділок та середу з 16-45 до 20-00 години.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України - 27 вересня 1991 року) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частиною восьмою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Статтею 263 СК України передбачено, що спір щодо участі баби, діда, прабаби, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою, абзацом 1 частини другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не встановлено і в оскаржуваних судових рішеннях не наведено обставин щодо непідкорення матір'ю рішенню органу опіки і піклування щодо способів і порядку участі баби і діда у вихованні дитини та спілкуванні з нею, а також - щодо вчинення матір'ю перешкод у цьому.

Вирішуючи спір, суди належним чином не дослідили та не дали правової оцінки висновку Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року № 1-39-1052/0/290-17, яким встановлено графік зустрічей малолітнього внука з дідом та бабою, і рішенню Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року у справі № 175/1480/16-ц, яким визначено спосіб участі батька ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_4, не з'ясували, чи виконує ОСОБА_3 вказане рішення органу державної влади. Судами не обґрунтовано відступ від графіка зустрічей баби і діда із внуком, встановленого у висновку Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року № 1-39-1052/0/290-17.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог та про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції не навів у рішенні ні норм права, ні обставин справи, які б доводили необґрунтованість заявлених зустрічних позовних вимог, а суд апеляційної інстанції, не усунувши вказані порушення, залишив таке рішення без змін.

Отже, не встановивши обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та допустивши вказані порушення норм матеріального і процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про часткове задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову з наведених в оскаржуваних судових рішеннях підстав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Всупереч усталеній практиці ЄСПЛ, вимогам статей 212, 303, 316 ЦПК України 2004 року та статей 89, 367, 382 ЦПК України суди попередніх інстанцій не здійснили належного правосуддя, не дослідили належним чином зібрані докази та не спростували переконливих аргументів ОСОБА_3 про достатність спілкування баби і діда із внуком.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки судами порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації, про визначення порядку і способів участі у вихованні дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації, ОСОБА_5, про визначення порядку спілкування дитини з бабою і дідом направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний