Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.07.2020 року у справі №149/1546/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 149/1546/18-ц

провадження № 61-9350св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк";

відповідач - ОСОБА_1;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука В.

В., Голоти Л. О., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2018 року акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 січня 2010 року між банком

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 6 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Своїм підписом у анкеті-заяві відповідачка підтвердила, що підписана

нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг

і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 31 березня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 107 196,50 грн, з яких: 5 744,36
грн - заборгованість за тілом кредиту; 95 671,35 грн - заборгованість за процентами; 200 грн - заборгованість

за пенею та комісією; 5 580,79 грн - штрафи, з яких: 500 грн - фіксована частина, 5 080,79 грн - процентна складова.

Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути

з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором

від 19 січня 2010 рокуу розмірі 107 196,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 17 жовтня 2018 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2010 року у розмірі 106 996,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено згідно

з умовами договору та вимогами закону і відповідачкою не спростовано.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по пені та комісії, суд першої інстанції виходив із того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Короткий зміст судового постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 тис. грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову банку, апеляційний суд виходив із того, що Умови

та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідачки, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови

є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з ними погодилася відповідачка при підписанні заяви на отримання кредиту, банком не надано. Отже, відсутні підстави вважати, що відповідачка, підписуючи анкету-заяву позичальника, погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Таким чином, при укладенні договору з відповідачкою банк не дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", щодо повідомлення споживача про умови кредитування

та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. При цьому апеляційний суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2020 року у малозначній справі відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали

з Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.

У липня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року справу за позовом

АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення

згоди щодо істотних умов цього договору, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом анкети-заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом приєднується і погоджується виконувати Умови та Правила банківських послуг, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування. Відсутність підпису позичальниці на Умовах та Правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що вона не

була ознайомлена з ними, а також відсутності між сторонами договірних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом. Банком доведено, що позичальник отримала кредитні кошти, користувалася ними, проте

у зв'язку з порушенням своїх зобов'язань за кредитним договором допустила заборгованість, чим порушила права банку. При цьому, зазначає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, оскільки відповідачка була повідомлена про умови кредитування, відсоткову ставку за користування кредитними коштами

та інші санкції за порушення умов договору, що зазначено у довідці

від 19 січня 2010 року про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна ", 55 днів пільгового періоду", яка підписана відповідачкою, та яка наявна у матеріалах справи.

Також посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду, які апеляційним судом не враховані.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної

скарги - безпідставними. Пред'являючи позов, банк посилався на те, що Умови та Правила надання банківських послуг є складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Разом з тим, зазначені Умови та Правила не містять підпису позичальника, банком не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила були складовою кредитного договору і що саме ці Умови та Правила заявник мав на увазі, підписуючи заяву позичальника. Банк не дотримався вимог чинного законодавства України при укладенні кредитного договору. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які підписані нею документи, які б містили відомості про розмір процентів, пені тощо.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 січня 2010 року між публічним акціонерним товариством комерційного банку "ПриватБанк ", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 6 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості

за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Своїм підписом у анкеті-заяві відповідачка підтвердила, що підписана

нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг

і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 7).

У наданій банком довідці про умови кредитування від 19 січня 2010 року зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 8).

ОСОБА_1 свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого за розрахунком банку станом на 31 березня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 107 196,50
грн, з яких: 5 744,36 грн - заборгованість за тілом кредиту; 95 671,35 грн - заборгованість за процентами; 200 грн - заборгованість за пенею та комісією; 5
580,79 грн - штрафи, з яких:

500 грн - фіксована частина, 5 080,79 грн - процентна складова.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-9 "Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти

за користування позиченими коштами та неустойка поділяються

на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальниця), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею

та комісією, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг

з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank. ua, як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов

та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www. privatbank. ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника)

і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг

з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк".

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови

та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який

може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 січня 2010 року)

до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 червня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З урахуванням наведеного апеляційний суд правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідачка розуміла, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Проте Верховний Суд не може погодитись з іншими висновками апеляційного суду, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), апеляційний суд

у порушення вимог статті 382 ЦПК України не звернув уваги на те, що

у анкеті-заяві позичальника від 19 січня 2010 року, яку надав суду банк,

а також у довідці про умови кредитування від 19 січня 2010 року

з використанням кредитки "Універсальна ", 55 днів пільгового періоду" зазначено процентну ставку у розмірі 2,5% на місяць, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення (до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії - 1% на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а. с. 7,8).

Підписавши анкету-заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинамикредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання, а тому

її твердження про те, що жодних документів, які б підтверджували погодження із нею сплату процентів чи інших сум, вона не підписувала, не відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, стягуючи з відповідачки 5 тис. грн як тіло кредиту, апеляційний суд жодним чином не мотивував цю суму, так як і банк і міськрайонний

суд зазначають, що відповідачка отримала кредит у розмірі 6 тис. грн (тіло кредиту), а згідно з розрахунком банку розмір кредитної заборгованості за тілом кредиту становить 5 744,36 грн.

Також апеляційний суд вказав, що розмір тіла кредиту у 5 тис. грн встановив суд першої інстанції, проте зі змісту рішення міськрайонного суду вбачається, що тіло кредиту становить 6 тис. грн.

На вказане апеляційний суд належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову, оскільки не врахував, що відповідачкоюне спростовано надані банком докази, а саме анкету-заяву та довідку про умови кредитування, якими встановлено розмір відсотків за користування кредитом, що підписані від імені ОСОБА_1.

Разом з тим, Верховний Суд не може залишити без змін рішення міськрайонного суду, як про це просить банк, так як суд першої інстанції ухвалив рішення без врахування правових висновків, які викладені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19, а згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий

розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець