Постанова

Іменем України

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 623/3979/19

провадження № 61-14811св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Комунальне підприємство "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації", Ізюмська міська рада Харківської області,

третя особа - Ізюмська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 січня 2020 року у складі судді Бєссонової Т. Д. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року у складі колегії суддів:

Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Котелевець А. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації", Ізюмської міської ради Харківської області, третя особа - Ізюмська державна нотаріальна контора, про відновлення порушеного права шляхом внесення змін до договору купівлі-продажу житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила відновити порушене право шляхом внесення змін до договору купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1 від 03 червня 1993 року за реєстровим номером 1-1689, посвідченого Ізюмською Державною нотаріальною конторою щодо площі земельної ділянки, зазначивши 1 400 кв. м замість 1 340 кв. м.

Зазначений позов мотивований тим, що 30 червня 2010 року державною нотаріальною конторою посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Покупцем за договором був її чоловік ОСОБА_2, який придбав житловий будинок загальною площею 71,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці 1 340 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Зазначений житловий будинок було придбано в шлюбі, а вона є спадкоємицею, що прийняла спадщину.

При оформленні спадщини нею виявлено невідповідність між даними зазначеними в договорі купівлі-продажу від 03 червня 1993 року та документами, що знаходяться в інвентаризаційній справі.

Згідно з довідкою-характеристикою, виданою Комунальним підприємством "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Ізюмське МБТІ") 18 березня 1993 року, для укладання зазначеного договору купівлі-продажу площа земельної ділянки складає 1 340 кв. м. Відповідно до рішення від 19 квітня 1954 за № 5/146 площа земельної ділянки складає 1 400 кв. м.

Вважає, що проведена 18 березня 1993 року КП "Ізюмське МБТІ" помилкова інвентаризація є причиною допущеної помилки при складанні та посвідченні договору купівлі-продажу домоволодіння від 03 червня 1993 року, яка перешкоджає їй володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд.

Вона зверталась до КП "Ізюмське МБТІ", однак листом від 13 серпня 2019 року її повідомили про те, що нібито в 1976 році була змінена форма і конфігурація земельної ділянки.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії Ізюмської міської ради з питань містобудування, архітектури та земельних відносин від 28 серпня 2019 року зміна площі земельної ділянки відбулась у 2002 році.

Вважає, що у договорі купівлі-продажу неправильно зазначено площу земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надала доказів того, що вона є спадкоємцем після смерті свого чоловіка ОСОБА_2, а саме доказів відкриття спадщини, кола спадкоємців та її прийняття.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не надала доказів, які б підтверджували її право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та порушення її права.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 січня 2020 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не надав правової оцінки доказам про порушення її прав саме відповідачами. У матеріалах справи наявна копія інвентаризаційної справи на домоволодіння, однак вона не співпадає із інвентаризаційною справою, яка зберігається у КП "Ізюмське МБТІ". При розгляді цієї справи місцевим судом не витребовувалася інвентаризаційна справа на домоволодіння, не встановлювалась наявність та відповідність документів у ній.

Судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки даним, що відображені у довідці-характеристиці.

Крім того, вказала про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

13 січня 2021 року справа № 623/3979/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 жовтня 1961 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

03 червня 1993 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 340 кв. м.

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звертався до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до КП "Ізюмське МБТІ" про визнання дій КП "Ізюмське МБТІ" щодо реєстрації характеристики площі земельної ділянки, на якій розташовано спірний житловий будинок, у відповідності з вимогами чинного законодавства та рішенням Ізюмського міськвиконкому № 5/146 від 19 квітня 1954 року незаконними та зобов'язати відповідача привести технічну документацію у відповідність з рішенням Ізюмського міськвиконкому № 5/146 від 19 квітня 1954 року.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року, у справі № 2016/2-а-4187/11 у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Під час розгляду справи судами встановлено те, що рішенням Ізюмського міськвиконкому № 5/146 від 19 квітня 1954 року Ізюмському заготівельно-переробному пункту Харківської кондитерської фабрики "Октябрь" по АДРЕСА_2) виділено земельну ділянку площею 1 400 кв. м.

У подальшому проведено технічну інвентаризацію та відповідно до журналу зовнішніх промірів домоволодіння від 21 січня 1957 року фактична площа земельної ділянки складає 1 376 кв. м.

У 1976 році була проведена первинна інвентаризація домоволодіння по АДРЕСА_1 за фактичними розмірами земельної ділянки була встановлена конфігурація та форма земельної ділянки, площа якої склала 1 340 кв. м.

Дана площа власниками домоволодіння - Ізюмським заготівельно-переробний пунктом Харківської кондитерської фабрики "Октябрь", а в подальшому Житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством оскаржена не була.

Визначена у 1976 році за матеріалами первинної інвентаризації площа земельної ділянки 1 340 кв. м була чинною та зазначена у довідці-характеристиці від 18 березня 1993 року, що видана КП "Ізюмське БТІ" відповідно до замовлення Житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством для проведення угоди - договору купівлі- продажу з ОСОБА_2.

Також, у листопаді 2001 року Виконкомом Ізюської міськради пред'явлено позов до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки для проїзду шириною 7,2 м по АДРЕСА_1.

Рішенням міського суду міста Ізюму від 07 жовтня 2002 року зобов'язано ОСОБА_2 повернути самовільно зайняту земельну ділянку для відновлення заїзду шириною 7,2 м та знести самовільно збудований шиферний паркан.

Зазначене судове рішення мотивоване тим, що рішенням виконкому Ізюмської міськради від 09 грудня 1977 року № 1131 від заготконтори Ізюмського РПС житловий будинок за спірною адресою прийнято на баланс ЖЕК. Згідно з рішенням виконкому Ізюмської місьради від 15 серпня 1989 року житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 1 340 кв. м, належить ЖЕК міськвиконкому та 16 травня 1990 року реєстраційне свідоцтво МБТІ видано на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці площею 1 340 кв. м.

Судами також встановлено, що площа спірної земельної ділянки вже неодноразово була предметом судового розгляду, а на час укладання договору купівлі-продажу площа земельної ділянки була визначена та становила 1 340 кв. м і цей розмір земельної ділянки було погоджено сторонами, про що свідчить укладення 03 червня 1993 року договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, посилаючись на положення статті 391 ЦК України, вказувала на те, що згідно з рішенням Виконкому Ізюмської міської ради від 19 квітня 1954 за № 5/146 площа земельної ділянки під будинком складає 1 400 кв. м, однак у договорі купівлі -продажу помилково зазначено її площу - 1 340 кв. м.

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 статті 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Частиною 1 статті 153 ЗК України та іншими законами України.

Аналогічні положення містяться у статті 43 ЗК України 1990 року у редакції, чинній на час укладання договору купівлі продажу, згідно з якою припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статті 43 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених частини 1 статті 30 ЗК України, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши те, що на час укладення договору купівлі-продажу площа земельної ділянки була визначена та становила 1 340 кв. м та цей розмір земельної ділянки було погоджено сторонами, про що свідчить укладення договору 03 червня 1993 року, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів порушення її прав.

Суди правильно застосували до спірних правовідносин норми права, що регулюють спірні правовідносини, тому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, оскільки вказана обставина є підставою для касаційного оскарження, а не для скасування судових рішень, які ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький