Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.11.2018 року у справі №127/24419/17

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 127/24419/17-ц

провадження № 61-46568св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Матківської М. В.,

Берегового О. Ю., Медяного В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним та стягнення збитків.

Позов мотивовано тим, що у травні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Вінницького міського суду Вінницької області із первісним позовом до нього та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, обґрунтовуючи його тим, що 08 травня 2007 року між Відкритим Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ним укладений кредитний договір № 010/03-11/326, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 200 000,00 доларів США строком до 07 травня 2017 року із сплатою 12 % річних. 04 серпня 2014 року між банком і позичальником укладено додаткову угоду

№ 010/03-11/326/1, якою дату остаточного погашення кредиту встановлено -

07 квітня 2018 року та змінено графік повернення кредиту і сплати відсотків. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено договором поруки

від 04 серпня 2014 року № 12/Р7-01-10/08-60, укладеним між кредитором та ОСОБА_2 . Проте, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором станом на 27 травня 2015 року склалася заборгованість у сумі

84 302,76 доларів США основного боргу, 5 875,59 доларів США - відсотки,

1 643,81 доларів США - пеня.

Рішенням Вінницького міського суду від 21 жовтня 2015 року позовні вимоги

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено повністю і стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326, яка складалась із: заборгованості за основним боргом у сумі 84 302,76 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 5 875,79 доларів США; пені за несвоєчасне погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у сумі 1 643,81 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано у частині задоволення позову

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Під час апеляційного розгляду у справі призначено судово-економічну експертизу.

Згідно з висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ від 27 липня 2017 року № 942/16-21 за результатами дослідження за наявними матеріалами справи та додатково наданими документами, у тому числі меморіальних ордерів і квитанцій, здійснений ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» розрахунок заборгованості

ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326 документально не підтверджується; у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи і додатково наданих документів, що підтверджують видачу кредиту за кредитним договором від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326. Визначити який фактичний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 27 травня 2015 року згідно з умовами цього кредитного договору за наданими документами експерту не видається за можливе.

Таким чином позивач вважає, що висновок експерта і обставини укладення правочину, його зміст вказують на те, що зі сторони відповідача як надавача фінансових послуг здійснено обман споживача (позичальника), а тому такий правочин має бути визнано судом недійсним згідно з частиною першою статті 230 ЦК України. Банк ввів в оману суд і позичальника, подавши позов про стягнення заборгованості, яку не зміг підтвердити, причому не лише окрему суму заборгованості, але і її наявність. Відповідач не надав позичальнику обумовлену у договорі суму кредитних коштів. Крім того, введення в оману позивача при укладенні кредитного договору щодо розміру процентної ставки за кредитним договором, що безумовно є істотною умовою кредитного договору, є підставою для визнання кредитного договору недійсним у цілому як такого, що укладений з введенням його в оману.

Введення чи намагання ввести споживача в оману також є недобросовісною конкуренцією, оскільки введення клієнта в оману та укладення з ним договору на умовах, що суперечать чинному законодавству не відповідає жодним правилам та не є чесним звичаєм у підприємницькій практиці. Укладення спірного договору стало наслідком нечесної підприємницької практики зі сторони банку, яка полягала також у вчиненні дій, які є проявом недобросовісної конкуренції, а тому такий договір є недійсним на підставі частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний йому відшкодувати у подвійному розмірі кошти у розмірі 39 272,12 доларів США, які сплачені на користь відповідача, виходячи із положення частини другої статті 230 ЦК України, згідно з вимогами якої сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати кредитний договір від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ним недійсним і стягнути з відповідача на його користь понесені збитки у розмірі

78 544,24 доларів США.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є безпідставними.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року, в якій просить касаційну скаргу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок експерта і обставини укладення правочину, його зміст вказують на те, що зі сторони відповідача, як надавача фінансових послуг, вчинено обман споживача (позичальника), а тому такий правочин повинен бути визнаний судом недійсним. Крім того, при укладенні кредитного договору, ОСОБА_1 введено в оману, зокрема щодо розміру процентної ставки за кредитним договором, що є безумовною підставою для визнання кредитного договору недійсним у цілому, відповідно до вимог статті 230 ЦК України. До того ж, відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою діяльністю, а отже, такий договір є недійсним.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики у питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

Наведені представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів

ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду Хопти С. Ф. від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 1022/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу (провадження № 61-46568св18) 13 квітня 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

08 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 010/03-11/326, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі

200 000,00 доларів США строком до 07 травня 2017 року із сплатою 12 % річних.

Відповідно до пункту 1 частини 1 кредитного договору цей договір складається з двох частин, які нероздільно пов`язані між собою та вважається укладеним за умови підписання сторонами обох частин цього договору, включаючи всі додатки до нього, які складають невід`ємну частину цього договору.

Згідно з пунктом 1.1 частини 2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у цьому договорі.

Відповідно до пункту 8.1 частини другої кредитного договору, підписанням цього договору позивач підтверджує, що банк надав йому підписаний зі сторони банку оригінальний примірник цього договору та всіх додатків до нього, посилання на які містяться у цьому договорі.

Згідно з пунктом 8.2 частини другої кредитного договору сторони підтверджують, що будь - які умови цього договору є істотними і підлягають виконанню в порядку, передбаченому цим договором.

У пункті 1.12 частини 2 кредитного договору зазначено, що при одержанні кредиту позичальник усвідомлює та гарантує, що умови даного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими; позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин (пункт 1.12.1). Сторони погодили, що з укладання цього договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору (пункт 1.12.2).

Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено договором поруки

від 04серпня 2014 року № 12/Р7-01-10/08-60, укладеним між кредитором та ОСОБА_2

04 серпня 2014 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 010/03-11/326/1 до кредитного договору від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326, згідно з якою сторони, зокрема, визначили дату остаточного повернення кредиту - 07 квітня 2018 року, та домовились викласти у новій редакції «Графік повернення кредиту та сплати відсотків», який є додатком до цієї додаткової угоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326, яка складається із: заборгованості за основним боргом у сумі 84 302,76 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 5 875,79 доларів США, пені за несвоєчасне погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у сумі 1 643, 81 доларів США. У задоволені зустрічного позову

ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору припиненим відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області

від 18 вересня 2017 року у цій справі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2015 року у частині задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено нове, яким у задоволені позову

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що згідно з висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ ОСОБА_5 від 27 липня 2017 року

№ 942/16-21 за результатами дослідження за наявними матеріалами справи та додатково наданими документами, у тому числі меморіальних ордерах, та квитанціях, здійснений ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» розрахунок заборгованості

ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326, документально не підтверджується. У зв`язку з відсутністю у матеріалах справи та доданих документів, що підтверджують видачу кредиту за кредитним договором

від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326 визначити який фактичний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 27 травня 2015 року, згідно з умовами кредитного договору від 08 травня 2007 року № 010/03-11/326 за наданими документами експерту не видається за можливе.

Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено, рішення суду набрало законної сили

16 листопада 2015 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач в силу положення частини третьої статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; позивач на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, при цьому правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у позов та апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що висновок експерта і обставини укладення правочину, його зміст вказують на те, що зі сторони відповідача, як надавача фінансових послуг, вчинено обман споживача (позичальника), а тому такий правочин повинен бути визнаний судом недійсним, є безпідставними, оскільки висновок експерта не підтверджує введення позивача в оману відповідачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а вказує лише на те, що банком не підтверджено документально наданий розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за оспорюваним ним кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що при укладенні кредитного договору,

ОСОБА_1 введено в оману, зокрема щодо розміру процентної ставки за кредитним договором, що є безумовною підставою для визнання кредитного договору недійсним у цілому, відповідно до вимог статті 230 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено обставин, передбачених статтею 230 ЦК України, які б давали підстави для визнання кредитного договору недійсним, адже відповідно до вимог статті 81 ЦПК України тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, виходячи із принципу змагальності сторін.

Наведене у касаційній скарзі доводи про те, що відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою діяльністю, а отже, такий договір є недійсним, не заслуговують на увагу, з підстав наведених вище.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик