Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.02.2021 року у справі №640/10263/19

Постанова

Іменем України

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 640/10263/19

провадження № 61-1955св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року у складі судді Чередник В. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитного договору таким, що виконаний, та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 травня 2007 року між ним та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № HAG7GA 00000009, за яким банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 14 липня 2007 по 12 травня 2017 року у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 125 616 доларів США на наступні цілі: 100 000 доларів США на будівництво житлового будинку, а також у розмірі 25 616 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3,2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати 1,5% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 договору.

До кредитного договору укладено додаткові угоди, а саме: додаткова угода № 1 від 15 січня 2008 року про зміну пункту 7.1 договору, розміру кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 230 616 доларів США; 21 травня 2008 року укладено додаткову угоду № 2 про зміну пункту 7.1, розміру кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 255 616 доларів США; 04 листопада 2008 року укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору про зміну пункту 7.4.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивачем в іпотеку банку передано будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, у відповідача перебувають оригінали правовстановлюючих документів на вказаний будинок.

За період кредитування позивач від відповідача отримав кредитних коштів у розмірі 225 000 доларів США. Сума платежів, здійснених на користь відповідача з метою повернення кредиту, склала 343 875,58 доларів США. Станом на дату звернення до суду дія зазначеного вище кредитного договору не припинена.

Вказував, що відповідач продовжує нараховувати позивачеві кредитну заборгованість. Іпотека є діючою.

Зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2018 року у справі № 640/20084/15-ц, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року, визнано недійсними пункти 3.7,7.1 кредитного договору від 14 травня 2007 року, додаткову угоду № 1 від 15 січня 2008 року, додаткову угоду № 2 від 21 травня 2008 року щодо сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця.

Також позивач посилався на те, що в період з 14 травня 2007 року по 10 серпня 2015 року ним на виконання пунктів 3.7,7.1 кредитного договору від 14 травня 2007, додаткової угоди № 1 від 15 січня 2008 року, додаткової угоди № 2 від 21 травня 2008 року на користь банку щомісячно сплачувалась винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця.

Визнання судом недійсними вказаних пунктів договорів має безпосередній вплив на взаємовідносини сторін в частині розрахунків за кредитним договором, а саме виплати, здійсненні позивачем з 14 травня 2007 року по 10 серпня 2015 року на виконання пунктів 3.7,7.1 кредитного договору, додаткової угоди №1, додаткової угоди №2 на користь банку за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця, треба віднести та зарахувати на погашення тіла кредиту, що в свою чергу зменшує розмір щомісячних плат процентів за користування кредитними коштами.

З метою здійснення перерахунку взаємних розрахунків з 14 травня 2007 року по 05 грудня 2018 року за кредитним договором № НАG7GА00000009 від 14 травня 2007 року позивач звертався до відповідача з відповідною заявою від 05 грудня 2018 року.

Листом відповідача від 11 грудня 2018 року № 20.1.0.0.0/7-181207/9393 останній відмовився від добровільного виконання рішення суду, зазначивши, що примусити відповідача виконати рішення суду може тільки виконавча служба.

У зв'язку з відмовою відповідача виконати взаєморозрахунки з 14 травня 2007 року по 05 грудня 2018 року за кредитним договором № НАG7GА00000009 від 14 травня 2007 року позивач зробив їх самостійно. Відповідно до вказаних розрахунків ним у період з 15 грудня 2010 року по 10 серпня 2015 року було надмірно сплачено на користь банку суму в розмірі 23 291,47 доларів США. У зв'язку з цим він звернувся з листом-вимогою до відповідача, яка залишилась поза увагою останнього.

25 листопада 2019 року він звернувся із заявою до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса з проханням провести судову економічну експертизу.

На вирішення судової економічної експертизи поставлено питання: який розмір заборгованості за кредитним договором № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року буде складати за період з 14 травня 2007 року по 16 лютого 2018 року виходячи з даних розрахунків банка без врахування 0,2 % комісії.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 26137, який складений 17 грудня 2019 року, за кредитним договором № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року за період з 14 травня 2007 року по 16 лютого 2018 року заборгованість відсутня та надлишок сплачених коштів становить: по основному боргу переплата складає 24 535,73 доларів США; сума переплати за відсотками становить 13 230,68 доларів США.

Вказував, що з урахуванням вказаного висновку судової економічної експертизи загальна сума переплати ним за кредитним договором від 14 травня 2007 року № HAG7GA00000009 складає 37 766,41 доларів США.

Таким чином, позивач зазначав, що він не має заборгованості перед відповідачем, виконав свої зобов'язання належним чином, що є підставою для припинення дії договору іпотеки, який укладений між ним та відповідачем для забезпечення виконання кредитного договору № НАG7GА00000009 від 14 травня 2007 року.

Враховуючи наведене з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд: визнати кредитний договір № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року, укладений між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ним, таким, що виконаний; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь 37 766,41доларів США надмірно сплачених коштів; зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2203, виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та виключити запис з Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою будинку за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати АТ КБ "ПриватБанк" повернути йому документи на будинок, а саме: витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20043625 від 20 серпня 2008 року, реєстраційний номер 24509957; технічний паспорт на житловий будинок, інвентаризаційна справа 85669, адреса: АДРЕСА_1; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 050973 від 21 червня 2007 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано кредитний договір № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року, укладений між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1, таким, що виконаний.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 37 766,41 доларів США надмірно сплачених коштів.

Знято заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2203, виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та виключено запис з Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_1 документи на будинок, а саме: витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20043625 від 20 серпня 2008 року, реєстраційний номер 24509957; технічний паспорт на житловий будинок, інвентаризаційна справа 85669, адреса: АДРЕСА_1; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 050973 від 21 червня 2007 року.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2020 року стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору, сплаченого при подачі позову у розмірі 9 057 грн 18 коп., витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 300 грн та витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, в сумі 10 362 грн, а всього 26 719 грн 18 коп.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_1 погасив заборгованість за кредитним договором, взяті на себе зобов'язання виконав у повному обсязі, при цьому надмірно сплачені позивачем кошти підлягають стягненню з банку на його користь.

Враховуючи те, що інші позовні вимоги є похідними від вимоги щодо визнання кредитного договору таким, що виконаний, суди дійшли висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк".

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, провадження № 12-83гс18, у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, провадження № 61-4114св17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив порядок дослідження доказів та поклав в основу прийнятої постанови рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2010 року, проте під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій жодна із сторін не посилалась на вказане рішення як на доказ обґрунтування вимог або заперечень, клопотань про його долучення та огляду не заявляли.

Судом апеляційної інстанції також не було враховано, що умовами пунктів 3.2,3.8,7.4 кредитного договору сторонами погоджено нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання зобов'язання.

Представником банку наголошувалось на тому, що висновок експерта, наданий позивачем, викликає сумніви у своїй достовірності та обґрунтованості щодо відповідності чинному законодавству. Заявник вказує, що експерт під час проведення експертизи зарахував суми проведеної оплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 19 845,28 доларів США в погашення зобов'язань по основному боргу, проте експертом не були враховані умови договору щодо черговості погашення грошових зобов'язань та наявність заборгованості за іншими складовими грошового зобов'язання (процентів, пені). Судами не були враховані чинні умови кредитного договору щодо обов'язку позивача щомісячно в період з 10 по 16 число кожного місяця окрім погашення тіла кредиту здійснювати погашення процентів за користування кредитними коштами, зобов'язання по сплаті пені за порушення строків та порядку виконання зобов'язання, а тому з урахуванням наявності заборгованості по сплаті процентів та пені внесені позивачем кошти по сплаті комісії не можуть бути першочергово віднесені та зараховані на погашення тіла кредиту.

Станом на 15 серпня 2019 року залишок заборгованості позивача за кредитним договором становить 5 074,48 доларів США. При здійсненні перерахунку заборгованості на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2018 року банком було додержано черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням та суму боргу було зменщено більш ніж на 20 000 доларів США.

Заявник вказує, що позивачем не було надано експерту всі додаткові угоди до кредитного договору, які також повинні були бути досліджені експретом та могли вплинути на результати дослідження, а саме: додатковий договір від 16 квітня 2013 року та додаткова угода від 18 травня 2013 року з додатком у вигляді погодженого сторонами графіку погашення кредиту.

Також вказує, що експертом було проведено експертне дослідження на підставі недійсних нормативних актів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" від ОСОБА_1, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 травня 2007 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк ", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № HAG7GA00000009, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок на строк з 14 травня 2007 року по 12 травня 2017 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 125 616 доларів США на наступні цілі: 100 000 доларів США - на будівництво житлового будинку, 25 616
доларів США - на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагорода за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору (т. 1, а. с.17-18,84-87).

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком 14 травня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є надання позивачем в іпотеку нерухомого майна - житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 11 договору іпотеки передбачено, що на строк його дії предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, правоустановчі документи на предмет іпотеки передаються для зберігання банком на строк виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором та всіма додатковими угодами. Після повного виконання зобов'язань іпотекодержатель повертає документи іпотекодавцю.

Пунктом 30 договору іпотеки визначено, що термін його дії - до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

28 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року, відповідно до умов якого сторони пункт 7.1 кредитного договору виклали в наступній редакції: банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 14 травня 2007 року по 12 травня 2027 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 255 616 доларів США на наступні цілі: 225 000 доларів США - на будівництво житлового будинку, 30 616 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбаченому пунктами 2.1.3,2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,99 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагорода за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 10 по 16 число кожного місяця.

Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 381,68 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за відсотками винагороди.

Також сторони виклали пункт 7.4 кредитного договору в наступній редакції: згідно статті 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1,2.2.4,2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,56 % на місяць, нараховані на суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом (т. 1, а. с.197).

16 квітня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року, відповідно до умов якого сторони домовились про наступне: викласти пункт 4.1 кредитного договору в наступній редакції: у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,08 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний день прострочення, але не менше 1,00 грн. При цьому відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вищезазначеної пені банком не нараховується. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати.

Пункти 3.2 та 7.4 кредитного договору сторони визнали такими, що втратили чинність з моменту підписання цього додаткового договору.

Також сторони виклали пункт 3.8 кредитного договору в наступній редакції: при непогашенні кредиту в строки, зазначені пунктами 7.1 і 2.3.3 цього договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою (т. 2, а. с.36).

18 травня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до договору № HAG7GA 00000009 від 15 травня 2007 року, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди внести зміни до кредитного договору та визначили, що розмір щомісячного платежу за договором (з 10 червня 2013 року по 16 травня 2014 року) становить 406,09 доларів США (т. 2, а. с.37).

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року станом на 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 має заборгованість перед банком, а саме загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 23 157,45 доларів США, загальний залишок заборгованості за процентами - 2 255,04 доларів США, в тому числі залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом - 2056,10
доларів США, заборгованість з комісії - 372,06 доларів США. в тому числі заборгованість за простроченою комісією - 372,06 доларів США, загальна сума нарахованої пені - 201,78, погашено пені, в тому числі, списано 58 712,25
доларів США, всього заборгованість за кредитом - 25 986,33 доларів США (т. 1, а. с. 22-25,92-99,198-201).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 червня 2018 року, у справі № 640/20084/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними окремих умов кредитного договору, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсними пункти 3.7,7.1 кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року, додаткову угоду № 1 від 15 січня 2008 року, додаткову угоду № 2 від 21 травня 2008 року щодо сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця; в іншій частині позову - відмовлено (т. 1, а. с.7-9,10-14,63-67,68-76).

Під час розгляду вказаної справи судами встановлено, що станом на 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором мав заборгованість, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 25 157,45

доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 2
255,04 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 372,06 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором у сумі 201,78 доларів США.

Пунктом 7.1 кредитного договору, додаткової угоди від 15 січня 2008 року № 1, додаткової угоди від 21 травня 2008 року № 2, передбачено обов'язок позичальника сплачувати банку винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця.

За цим пунктом договору банк нараховував, а ОСОБА_1 з 14 травня 2007 року сплатив 19 863,72 доларів США комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача.

05 грудня 2018 року та 22 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою, в якій просив здійснити перерахунок взаємних розрахунків з 14 травня 2007 року по 05 грудня 2018 року за кредитним договором № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року, укладеним між ним та банком (т. 1, а. с. 15,77,78).

Із відповіді АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-181207/9393 від 11 грудня 2018 року вбачається, що банк рекомендував ОСОБА_1 звернутися до державної виконавчої служби (т. 1, а. с.16,80-81).

02 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до банку з вимогою щодо припинення нарахування заборгованості за кредитним договором, повернення суми переплати, припинення дії обтяжень на предмет іпотеки та повернення йому правовстановлюючих документів (т. 1, а. с. 35).

З відповіді АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-190405/884 від 08 квітня 2019 року вбачається, що банк порекомендував ОСОБА_1 звернутися до державної виконавчої служби та повідомив, що видача правовстановлюючих документів на нерухомість та зняття обтяження з нерухомості буде можливими тільки після повного погашення та закриття договору (т. 1, а. с.36,82-83).

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року станом на 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість перед банком, а саме загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 4 480,70 доларів США, загальний залишок заборгованості за процентами - 535,39 доларів США, в тому числі, залишок заборгованості за простроченими процентами - 482,16 доларів США, загальна сума нарахованої пені - 58,39 доларів США, всього заборгованості за кредитом - 5074,48 доларів США (т. 1, а. с.150-155).

Як вбачається з висновку експерта за результатами судової економічної експертизи № 26137 по цивільній справі № 640/10263/19, складенему 17 грудня 2019 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М. С.

Бокаріуса, за кредитним договором № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року за період з 14 травня 2007 року по 16 лютого 2018 року заборгованість відсутня та надлишок сплачених коштів становить: за основним боргом переплата складає 24

535,73 доларів США; сума переплати за відсотками 13 230,68 доларів США (т. 2, а. с. 6-11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового прав та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) дійшов висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 подав до суду висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 26137 від 17 грудня 2019 року, складений на його замовлення.

Згідно положень статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Частинами 1 , 5 , 6 , 7 статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Із вступної частини висновку експерта вбачається, що на дослідження було надано наступні матеріали: копію рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2018 року; завірену копію кредитного договору № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року; завірену копію додаткової угоди № 1 від 15 січня 2008 року до кредитного договору № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року; додаткову угоду № 2 від 21 травня 2008 року до кредитного договору № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року; копію розрахунку заборгованості за договором № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року, укладеного між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_1, станом на 05 листопада 2015 року; копію виписки по кредиту № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року за період з 01 травня 2007 року по 12 листопада 2019 року.

На вирішення судової економічної експертизи поставлено питання: який розмір заборгованості за кредитним договором № HAG7GA00000009 від 14 травня 2007 року буде складати за період з 14 травня 2007 року по 16 лютого 2018 року, виходячи з даних розрахунків банка без врахування 0,2 % комісії?

Як вбачається з висновку експерта за результатами судової економічної експертизи № 26137 до цивільної справи № 640/10263/19, складеного 17 грудня 2019 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. Проф. М. С.

Бокаріуса, за кредитним договором № HAG7GA 00000009 від 14 травня 2007 року за період з 14 травня 2007 року по 16 лютого 2018 року заборгованість відсутня та надлишок сплачених коштів становить: за основним боргом переплата складає 24
535,73 доларів США; сума переплати за відсотками 13 230,68 доларів США.

Під час розгляду справи відповідач не заявляв про наявність підстав для відводу експерта й, відповідно, підстав не приймати висновок експерта, складений на замовлення позивача, у суду не було.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідачем не було спростовано висновків вищевказаної експертизи щодо відсутності заборгованості за кредитним договором у позивача, не заявлено клопотань щодо проведення такої експертизи на вимогу суду, свого висновку експертизи на замовлення судам надано також не було.

Доводи касаційної скарги про те, що експертом було застосовано нормативно-правові акти, які втратили чинність, не можуть бути прийняті судом, оскільки останнім застосовувались нормативно-правові акти, які були чинними на час проведення розрахунків між сторонами за кредитним договором, що відповідає положенням статті 5 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій порядку дослідження доказів й встановлення обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, через посилання на обставини, встановлені рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2010 року у справі № 2-6852/10/14.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Таким чином, рішення суду є актом судової влади, що підтверджує правовідносини сторін на основі встановлених фактичних обставин справи. Рішення суду не є доказом в розумінні статті 76 ЦПК України.

Згідно частин 4 , 5 , 7 статті 82 ЦПК України обставини, встановленні рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Таким чином, обставина, встановлена під час розгляду справи № 2-6852/10/14, є відкритою й могла використовуватись під час розгляду цієї справи, незалежно від того, чи посилалися на неї сторони у справі, чи ні.

При цьому, колегія суддів враховує, що посилання апеляційного суду у постанові на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2010 року у справі № 2-6852/10/14 ніяким чином не вплинуло на результати розгляду справи, оскільки в основу як постанови апеляційного суду, так і рішення місцевого суду було покладено розрахунок, проведений під час здійснення експертизи, який, як вказувалось вище, відповідачем не було спростовано.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування положень статті 625 ЦК України, оскільки банком не надано суду розрахунку обчислення нарахування передбачених вказаною статтею відсотків із врахуванням відповідної правової підстави.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович