Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 646/11165/13-ц

провадження № 61-1160св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Sinton»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення апеляційного суду Харківської області

від 06 липня 2016 року у складі суддів: Черкасова В. В., Кокоші В. В., Пономаренко Ю. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»

(далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Sinton» (далі - ТОВ «Sinton»), про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ТОВ «Sinton» укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти окремими частинами, в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 1 650 000 грн зі сплатою 17 % річних у грн, 13 % річних у доларах США та 12 % річних у євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитним договором не пізніше 03 липня 2008 року. На забезпечення кредитних зобов'язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечні договори від 16 липня 2007 року та від 06 липня 2007 року, предметами яких є нежитлові приміщення та квартира. Зобов'язання за договором позичальник належним чином не виконав. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 грудня 2012 року порушено провадження про банкрутство ТОВ «Sinton», затверджено реєстр вимог кредиторів товариства. В господарському провадженні встановлено, що сума заборгованості ТОВ «Sinton» перед банком за кредитним договором складає 13 183 898,04 грн.

На підставі викладеного ПАТ «Укрсоцбанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Sinton» перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії від 06 липня 2007 року в розмірі 635 000 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 липня 2007 року, а саме: належні ОСОБА_4 нежитлові приміщення першого поверху № 8-1, 8-2, 8-3, 8-4, 8-4а, 8-5, 8-7, загальною площею 74,6 кв. м, в літ «А-4» на АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності за ПАТ «Укрсоцбанк»; у рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Sinton» перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії від 06 липня 2007 року в розмірі 1 170 000 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 06 липня 2007 року, а саме: належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 шляхом визнання права власності за ПАТ «Укрсоцбанк»; визнати за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на вказане вище нерухоме майно.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 14 травня 2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. У рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Sinton» перед

ПАТ «Укрсоцбанк» за договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії у розмірі 635 000 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 липня 2007 року, а саме: належні ОСОБА_4 нежитлові приміщення першого поверху № 8-1, 8-2, 8-3, 8-4, 8-4а, 8-5, 8-7, загальною площею 74,6 кв. м, в літ «А-4», що знаходяться на АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності за ПАТ «Укрсоцбанк». У рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Sinton» перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії у розмірі 1 170 000 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 06 липня 2007 року, а саме: належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2, шляхом визнання права власності за ПАТ «Укрсоцбанк». Визнано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху № 8-1, 8-2, 8-3, 8-4, 8-4а, 8-5, 8-7, загальною площею 74,6 кв. м, в літ «А-4», що знаходяться на АДРЕСА_1. Визнано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 3 441 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нормами матеріального права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки законом передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, не може передбачати передачу іпотекодержателю за рішенням суду права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Крім того, стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач відповідно до умов іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку» має право на набуття права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду в разі порушення позичальником умов кредитного договору.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

11 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 06 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ТОВ «Sinton» укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти окремими частинами, в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 1 650 000 грн зі сплатою 17 % річних у грн, 13 % річних у доларах США та 12 % річних у євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитним договором не пізніше 03 липня 2008 року.

На забезпечення кредитних зобов'язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечні договори від 16 липня 2007 року та від 06 липня 2007 року, предметами яких є нежитлові приміщення та квартира.

В подальшому до кредитного договору та іпотечних договорів було внесено зміни щодо розміру максимального ліміту, відсоткової ставки та кінцевого терміну повернення кредиту.

Зобов'язання за договором позичальник належним чином не виконав.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 грудня 2012 року порушено провадження про банкрутство ТОВ «Sinton», затверджено реєстр вимог кредиторів товариства, зокрема, визнано грошові вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Sinton» на суму 13 183 898,04 грн.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 іпотечних договорів у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.

Зокрема, у підпункті 4.6.3 пункту 4.6 статті 4 іпотечних договорів зазначено, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Тобто сторони, підписавши іпотечні договори, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц та спростовують доводи касаційної скарги.

На підстави викладеного суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстави для задоволення позову, оскільки умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом визнання за іпотекодержателем права власності. Крім того визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України «Про іпотеку» не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька С. П. Штелик