Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 396/1340/17

провадження № 61-907св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року в складі судді Шепетька В. І. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 грудня 2017 року в складі суддів: Черненко В. В., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір про відступлення права вимоги. Про факт відступлення права вимоги ОСОБА_5 була повідомлена шляхом надсилання їй копії договору поштовим зв'язком.

Згідно з пунктом 1.1 договору про відступлення права вимоги від 25 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_6 (первісний кредитор) і ОСОБА_4 (новий кредитор), первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги на загальну суму 4 000,00 доларів США, що належить первісному кредиторові на підставі боргової розписки від 26 червня 2013 року, отриманої кредитором ОСОБА_6 від боржника ОСОБА_5

Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги від 25 грудня 2016 року новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника ОСОБА_5 борг згідно з розпискою від 26 червня 2013 року.

Оскільки ОСОБА_5 тривалий час борг не повертала, а у ОСОБА_6 виникли боргові зобов'язання перед ОСОБА_7, сторони домовились про відступлення права вимоги.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив стягнути із ОСОБА_5 102 898,01 грн.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач стверджував, що розписка надана відповідачем у зв'язку з борговими зобов'язаннями останньої, ймовірно за договором позики. Третя особа ОСОБА_6 пояснював, що розписка написана відповідачем як гарантія повернення грошових коштів, вкладених у розвиток бізнесу, тобто правовідносини виникли не внаслідок отримання ОСОБА_5 від нього коштів у борг, а внаслідок інших правовідносин й ці правовідносини виникли близько 7 років назад. Розписка написана не в наслідок реального отримання відповідачем грошових коштів у борг, тому ці кошти не можуть бути стягнуті в порядку виконання зобов'язання за договором позики.

Будь-яких письмових договорів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про спільну участь у підприємницькій діяльності не складали, тому стягнення коштів із відповідача за розпискою неможливе.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 7 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що неправильно визначивши правовідносини сторін та неправильно застосувавши норми матеріального права та процесуального права, суд дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що згідно з договором про відступлення права вимоги від 25 грудня 2016 року ОСОБА_6 відступив ОСОБА_4 своє право вимоги на загальну суму 4 000,00 доларів США, що належало ОСОБА_6 як первісному кредиторові на підставі боргової розписки від 26 червня 2013 року, отриманої ним від боржника ОСОБА_5 Згідно з розпискою ОСОБА_5 у присутності свідків зобов'язалась до 2015 року виплатити ОСОБА_6 4 000,00 доларів США.

Про факт відступлення права вимоги ОСОБА_5 була повідомлена шляхом надсилання їй копії договору поштовим зв'язком.

ОСОБА_4 зазначав, що розписка, надана ОСОБА_5 у зв'язку із борговими зобов'язаннями останньої, ймовірно за договором позики. Третя особа ОСОБА_6 зазначав, що розписка надана ОСОБА_5 на підтвердження зобов'язання повернути заборгованість у зв'язку із фактичним розподілом спільної підприємницької діяльності.

Вирішуючи спір, суд взяв до уваги висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, в якому зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Таким чином, закон допускає новацію боргу в позикове зобов'язання. У силу новації зобовґязання, що виникло з первісного договору (купівлі-продажу, найму, спільної діяльності тощо) припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобовґязання новим зобовґязанням між тими самими сторонами з дотриманням вимог статті 604 ЦК України. Юридичною підставою договору позики, що виникає при новації, є угода сторін про припинення первісного зобовґязання. Саме тому, дійсність нового договору залежить від дійсності первісного.

Заміна боргу позиковим зобовґязанням повинна провадитися з додержанням вимог про новацію, встановлених чинним законодавством. Заміна боргу позиковим зобовґязанням має здійснюватися у формі, встановленій для договору позики.

Угода сторін про припинення первісних зобов'язань у справі відсутня.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача наполягав на тому, що його довіритель боргової розписки не писав.

Третя особа ОСОБА_6 написання боргової розписки у його присутності не підтвердив.

Проте будь-яких клопотань про призначення судово-почеркознавчої експертизи або допиту осіб, які у розписці зазначені як свідки її написання, суду не заявлялося.

За таких обставин висновки судів про недоведеність спірного зобов'язання відповідача відповідають матеріалам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В.С. Висоцька

С.П. Штелик