Історія справи

Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-4170/09

провадження № 61-1462св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана ОСОБА_5, на заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 04 вересня 2009 року у складі судді Головко О. В. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2017 року у складі суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2009 року заступник прокурора Суворовського району м. Херсона в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 08Р-069, відповідно до умов якого, останній отримав кредит у розмірі 420 000 грн, для придбання нерухомості, та зобов'язувався повертати грошові кошти та сплачувати нараховані відсотки в строки та в порядку, встановленими договором, з кінцевим терміном повернення грошових коштів не пізніше 27 березня 2028 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 порушив умови кредитного договору щодо своєчасного внесення щомісячних платежів, і станом на 01 квітня 2009 року у нього виникла заборгованість по кредиту, позивач просив стягнути з відповідача достроково заборгованість в розмірі 453 221,98 грн з яких: заборгованість по кредиту - 452 052,22 грн, пеня - 969,76 грн.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 04 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2017 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором у розмірі 453 221, 98 грн.

Рішення судів мотивовані тим, що ОСОБА_4 не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 08Р-069, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

У січні 2018 року ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_5, подав касаційну скаргу у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказував, що оскільки стягнення всієї суми боргу достроково може мати місце лише у разі, коли сторона, що порушує питання про дострокове повернення всієї суми боргу, заявить вимогу про розірвання договору, що передбачено частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), проте позивач такої вимоги не заявляв.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Суди встановили, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 08Р-069, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошві кошти в розмірі 420 000 грн на придбання нерухомості, а саме: земельної ділянки загальною площею 0, 1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, із цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного; будівництва. Починаючи з 25 червня 2008 року, не в повному обсязі здійснював погашення щомісячних платежів, а з 25 жовтня 2008 року погашення кредиту припинено, внаслідок чого станом на 01 квітня 2009 року виникла заборгованість прострочених ануїтетних платежів в розмірі 35 404,78 грн.

Суди встановили, що позичальник, починаючи з 25 червня 2008 року, не в повному обсязі здійснював погашення щомісячних платежів, а з 25 жовтня 2008 року погашення кредиту припинено, внаслідок чого виникла заборгованість прострочених ануїтетних платежів. 13 січня 2009 року ВАТ «Державний ощадний банк України» направив на адресу ОСОБА_4 лист-вимогу, в якому містилося попередження боржника про те, що у разі невиконання ним умов п. 4.3.2 та п. 5.2 кредитного договору, а саме сплати 738, 33 грн - суми простроченої заборгованості та 11 057,63 грн - суми по простроченим відсоткам, банк буде змушений звернутися до суду з позовом про дострокове погашення боргу. Така вимога банку позичальником не була виконана, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту.

Встановивши, що відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту згідно погодженого сторонами графіку, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про відсутність підстав для застосування судами статті 1050 ЦК України без поєднання з вимогами частини другої статті 651 ЦК України з таких підстав

Тлумачення статті 651, частини другої статті 1050, частини другої статті 1054 ЦК України дозволяє зробити висновок, що позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту є належним способом захисту порушеного права. Передбачене частиною другою статті 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до статті 651 ЦК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 04 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В.І. Журавель