Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 258/1673/16-ц

провадження № 61-10055св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Новоград-Волинська міська рада Житомирської області, ОСОБА_6,

представник відповідача Новоград-Волинської міської ради Житомирської області - Грибинюк ТетянаМихайлівна,

представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Помогаєва А. В. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Торяновської Г. С., Микитюк О. Ю., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (далі - Новоград-Волинська міська рада), ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення міської ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_9 успадкувала житловий будинок

по АДРЕСА_1 Вважає, що після прийняття спадщини на житловий будинок до неї перейшло право користування земельною ділянкою площею 0, 1351 га,

0, 10 га з якої нею було приватизовано для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Відповідно до пункту 2 рішення Новоград-Волинської міської ради

від 22 січня 2015 року № 702 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0614 га по АДРЕСА_2 ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та встановлено обмеження шляхом заборони відчуження протягом п'яти років з дня проведення державної реєстрації права на вказану земельну ділянку.

Позивач вважає, що зазначеним рішенням міської ради її позбавлено права на частину земельної ділянки площею 0, 0351 га.

Ураховуючи наведене, позивач з позовом про визнання незаконним рішення міської ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, отриманого ОСОБА_6 на підставі цього рішення.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження її права користування земельною ділянкою, яка була передана у власність ОСОБА_6 Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, до ОСОБА_4 разом з будинком перейшло право користування земельною ділянкою площею 753 кв. м, тому відсутні правові підстави стверджувати про наявність у неї права користування земельною ділянкою, яке вона просить захистити. Зазначена земельна ділянка не була сформована у встановленому порядку, а тому не існує як об'єкт цивільних прав.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 грудня 2017 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю доказів на підтвердження права власності або користування позивачем спірною земельною ділянкою. Право останньої не порушено та не підлягає судовому захисту.

У касаційній скарзі, поданій 16 січня 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не спростовано доводи позовної заяви щодо належного оформлення позивачем спадщини на житловий будинок, господарські будівлі і споруди, у зв'язку із чим до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщені будівлі і споруди, площею 0, 1351 га.

21 березня 2018 року на адресу суду надійшов відзив Новоград-Волинської міської ради на касаційну скаргу.

02 квітня 2018 року на адресу надійшов відзив ОСОБА_6 на касаційну скаргу.

Відзиві аргументовано тим, що позивач не довела права користування спірною земельною ділянкою, тому її твердження щодо порушення прав та інтересів на спірну земельну ділянку при прийнятті оскаржуваного рішення міською радою від 22 січня 2015 року № 702 безпідставні.

Доводи відзивів зводяться до обґрунтованості висновку суду щодо недоведення позивачем права користування спірною земельною ділянкою, тому її твердження щодо порушення прав та інтересів на спірну земельну ділянку при прийнятті оскаржуваного рішення міською радою від 22 січня 2015 року № 702 безпідставні. У зв'язку із цим просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скаргаОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом

від 13 квітня 1988 року. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 квітня 1988 року до ОСОБА_4 разом із будинком перейшло право користування земельною ділянкою площею 759 кв. м.

На підставі рішення Новоград-Волинської міської ради від 12 травня 2010 року, ОСОБА_4 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1

Відповідно до архівної довідки від 30 серпня 2010 року рішенням засідання правління колгоспу «Здобуток Жовтня» від 6 квітня 1960 року ОСОБА_10, яка є спадкодавцем позивача, було виділено присадибну ділянку в розмірі 0, 30 га., яка, згідно довідки виконавчого комітету Суслівської міської ради від 29 травня 2015 року № 584 обліковувалась за

ОСОБА_10

Рішенням Новоград-Волинської міської ради Житомирської області

від 05 серпня 2010 року ОСОБА_4 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0, 0350 га для ведення садівництва у зв'язку із можливістю її використання для містобудівних потреб. Вказане рішення Новоград-Волинської міської ради позивачем було оскаржено у судовому порядку.

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2011 року, ухваленою в порядку адміністративного судочинства, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі. Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що запитувана позивачем ділянка по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0, 0351 га, не узгоджується з Генеральним планом м. Новоград-Волинська Житомирської області. Визнано безпідставними вимоги та доводи ОСОБА_11 щодо її права на більший розмір земельної ділянки, ніж той, що їй була передана у власність.

Відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР від 8 липня 1970 року (діючого на момент оформлення позивачем спадщини), на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України в редакції

від 25 жовтня 2001 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до приписів цивільного процесуального закону, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Враховуючи, що вищевказані судові рішення ухвалені щодо спору між тими самими сторонами, щодо тієї самої земельної ділянки, право користування якою просить визнати за нею позивач, встановлення факту безпідставності вимог позивача на вказану земельну ділянку має преюдиційне значення при вирішенні спору у справі, яка переглядається.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності необхідності у доказуванні обставин, що були встановлені постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2011 року, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо існування у матеріалах справи доказів набуття права користування спірною земельною ділянкою, які не було взято до уваги судами першої та апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 2 оскаржуваного рішення Новоград-Волинської міської ради № 702 від 22 січня 2015 року затверджено проект землеустрою з метою передачі у власність

ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_2, площею 0, 0614 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 8).

25 лютого 2015 року ОСОБА_6 було отримано свідоцтво про право власності на вищевказану земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 стверджувала, передача у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_6 здійснена з порушенням норм законодавства оскільки не відбулось її попереднього вилучення у законного користувача, яким вона вважає себе.

Положенням частини другої статті 152 ЗК України закріплене право власника земельної ділянки та землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Враховуючи наведене, у справі, яка переглядається, для підтвердження наявності факту порушення прав позивача необхідним є подання нею до суду належних та допустимих доказів набуття нею прав власника або користувача спірною земельною ділянкою, чого зроблено не було.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, наявних у матеріалах справи, вірно виходив із того, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження своїх прав на земельну ділянку, яка була передана у власність ОСОБА_6

Колегія суддів погоджується з висновком суду про недоведеність позивачем порушення її прав.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І.М. Фаловська

С.П. Штелик