Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.05.2018 року у справі №642/333/16

Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 642/333/16-ц

провадження № 61-5666св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківжитло»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року в складі судді Бондаренка В. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року в складі колегії суддів: Кругової С. С., Зузулинської Т. П., Міненкової А. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» (далі - ТОВ «Харківжитло») про стягнення коштів.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 10 січня 2006 року між ним та ТОВ «Харківжитло» був укладений договір пайової участі у будівництві № 45/57 житлового багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір). За умовами Договору позивач зобов'язаний був внести і вніс на розрахунковий рахунок ТОВ «Харківжитло» пайовий внесок у розмірі 438 264 грн, що на день укладання договору складало 86 785 доларів США. У свою чергу відповідач зобов'язався завершити будівництво об'єкта у 2-му кварталі 2009 року, після чого йому мала бути виділена в натурі, зі створеної учасниками спільної часткової власності, трикімнатна квартира на четвертому поверсі загальною проектною площею 102,10 кв.м під будівельним номером 45/57 у вказаному будинку. Станом на січень 2016 року відповідач зобов'язання за Договором не виконав, чим порушив його права. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Харківжитло» пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) за період з 01 лютого 2015 року по 31 січня 216 року в розмірі 227 681,15 грн, що передбачено пунктом 10.3 Договору.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 227 681,15 грн. Стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь держави судові витрати в розмірі 2 276,81 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань згідно з укладеним між сторонами Договором щодо завершення будівництва у 2-му кварталі 2009 року та передачі позивачу проінвестованої ним квартири. Вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Посилання на позовну давність в один рік щодо стягнення пені не спростовують висновки суду, оскільки в даному випадку пеня стягнута за останній рік. Що стосується попередніх судових рішень, то позивач звертався до суду своєчасно, в межах позовної давності.

У касаційній скарзі ТОВ «Харківжитло», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ТОВ «Харківжитло» мотивована тим, що судом безпідставно стягнуто пеню за період, який настав після подання позову 16 січня 2016 року. Між сторонами виникли зобов'язання з будівництва житла та передачі збудованого об'єкта в натурі, а не грошові зобов'язання, тому стягнення пені у зв'язку з невиконанням таких зобов'язань не допускається. Позивач необґрунтовано посилався на пункт 10.3 Договору як на підставу нарахування пені, оскільки за цим пунктом пеня нараховується за порушення зобов'язання, встановленого пунктом 2.4 Договору, який не містить будь- яких зобов'язань відповідача. Крім того, застосування пені взагалі суперечить імперативним нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Рішеннями судів вже було стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобов'язань на загальну суму 222 923,45 грн. Згідно з наданою позивачем довідкою він сплатив на виконання умов Договору 438 264 грн, тоді як з урахуванням рішення у цій справі просив стягнути пеню в загальному розмірі 450 604,60 грн. Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року. Таким чином, сплата пені на користь позивача за 3 роки у розмірі, що перевищує 50 % внесеної ним суми, не відповідає вимогам закону. Відповідно до пункту 10.4 Договору відповідач не несе відповідальності за порушення строків передачі квартири у випадку невиконання позивачем фінансових зобов'язань у повному обсязі згідно з пунктами 3.1, 3.2 та 6.5 Договору. 438 264 грн за умовами Договору відповідають 85 099,81 доларів США, тобто заборгованість позивача становить 1 685 доларів США. Отже, позивач допустив прострочення виконання зобов'язань, встановлених графіком платежів, а тому товариство не може нести відповідальність за порушення строків введення будинку в експлуатацію.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2016 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Харкова.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, мотивовані тим, що правовідносини, в яких замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідну оплату, тобто в яких передбачено передачу грошових коштів як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями. Згідно з умовами Договору сторони домовилися про те, що розмір пайового внеску з фінансування будівництва квартири на момент укладення договору складав 438 264 грн, що становило 86 785 доларів США. Саме таку суму в доларах США ним було сплачено, що підтверджується додатком № 3 до Договору. Пунктом 10.3 Договору чітко передбачено, що у випадку порушення відповідачем своїх зобов'язань за пунктом 2.4 цього Договору щодо завершення будівництва у 2-му кварталі 2009 року більш ніж на 90 днів, відповідач сплачує пеню, розмір якої встановлено умовами Договору. Рішення судів, які набрали законної сили, відповідачем не виконуються, а ухваленим у цій справі рішенням пеню стягнуто в межах одного року. Виходячи з викладеного, просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу № 642/333-16-ц передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Харківжитло» було укладено Договір з додатками.

Предметом цього Договору є домовленість сторін спільно діяти на підставі об'єднання своїх пайових внесків для досягнення спільної мети: будівництва та введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 3.1 Договору розмір пайового внеску з фінансування будівництва квартири на момент укладання цього Договору складає 438 264 грн, що дорівнює 86 785 доларам США.

На підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань за Договором 29 січня 2007 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок відповідача було внесено 86 785 доларів США, що в еквівалентно 438 264 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо в договорі передбачений строк його виконання, то він підлягає виконанню в цей строк.

Пунктом 2.1 Договору визначено зобов'язання ТОВ «Харківжитло» передати пайовику квартиру у стані згідно з додатком № 1 до цього Договору.

ТОВ «Харківжитло» зобов'язалося після закінчення будівництва виділити ОСОБА_1 в натурі у багатоквартирному будинку по вулиці Полтавський шлях, 144 у місті Харкові його частку у вигляді трикімнатної квартири, будівельний номер 45/57, загальною проектною площею 102,10 кв.м на четвертому поверсі.

Згідно з пунктом 2.4 Договору строк закінчення будівництва - 2-ий квартал 2009 року.

Відповідно до частин першої-третьої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2013 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Харківжитло» про стягнення пайового внеску, пені та моральної шкоди позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 65 739,78 грн. Цим рішенням суду встановлено порушення зобов'язань відповідача за Договором.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 25 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 60 840,64 грн.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 16 березня 2015 року в частині, що залишена без змін рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2015 року, стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь позивача пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 96 346, 03 грн.

Пунктом 10.3 Договору визначено, що у разі порушення ТОВ «Харківжитло» своїх зобов'язань, передбачених пунктом 2.4 (строк закінчення будівництва - 2-ий квартал 2009 року), більш ніж на 90 банківських днів, товариство сплачує пайовику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактично внесених пайовиком грошових коштів за кожний день прострочення, починаючи з 91-го дня.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання по номінальній вартості на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися у випадках та в порядку, встановленими законом.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо завершення будівництва у 2-му кварталі 2009 року та передачі позивачу квартири згідно з умовами укладеного між сторонами Договору.

Розмір пені за період з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року становить 227 681, 15 грн, з урахуванням розміру облікових ставок НБУ: з 01 по 05 лютого 2015 року - 14 %, з 06 лютого по 03 березня 2015 року - 19,5 %, з 04 березня по 27 серпня 2015 року - 30 %, з 28 серпня по 24 вересня 2015 року - 27 %, з 25 вересня по 29 жовтня 2015 року - 22 %, з 30 жовтня 2015 року по 17 грудня 2015 року - 22 %, з 18 грудня 2015 року по 31 січня 2016 року - 22 %.

Ураховуючи наведене, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, зібрані докази і давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем не виконані зобов'язання за укладеним між сторонами Договором, умовами якого передбачена відповідальність за неналежне виконання зобов'язань товариства. Відповідачем не надано доказів на спростування заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року),суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом статті 10 ЦПК України 2004 рокуцивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 рокупередбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 212, 213-215, 303, 304 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Харківжитло» про те, що у відповідача жодних грошових зобов'язань перед позивачем не виникло, спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи. Нарахування пені у відповідному розмірі чітко передбачено умовами Договору.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції не суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, на яку вказує заявник у касаційній скарзі, оскільки у справі, яку переглядав Верховний Суд України, встановлені обставини, які випливають з правовідносин, що не є подібними тим, які виникли між сторонами у цій справі.

Також не суперечать ухвалені у цій справі судові рішення і правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, згідно з якою за правилами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не виконані зобов'язання за Договором, а тому відповідач не несе жодної відповідальності перед ним, спростовуються встановленими судовими рішеннями, які набрали законної сили, обставинами та наданою самим товариством довідкою про сплату ОСОБА_1 86 785 доларів США, що відповідає 100 % пайового внеску, передбаченому умовами Договору.

Пеня стягнута судом за період з лютого 2015 року по січень 2016 року включно, тобто за один рік у межах заявлених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалено 21 березня 2016 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак