Постанова

Іменем України

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 459/3913/21

провадження № 61-10157св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради»,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради», третя особа - ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Савки Тараса Володимировича на постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І. та касаційною скаргою Комунального підприємства «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» на постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому просили стягнути з Комунального підприємства «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» (далі - КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради») на їх користь майнову шкоду в розмірі 74 616,30 грн та моральну шкоду по 5 000 000,00 грн на користь кожного з них, завданої вчиненням ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що 07 жовтня 2013 року о 00:45 ОСОБА_5 (чоловік та батько позивачів) машиною швидкої допомоги був доставлений у приймальне відділення Червоноградської центральної міської лікарні (далі - ЧЦМЛ), де йому після огляду, проведеного лікарем хірургічного відділення ОСОБА_6 , встановлено діагноз: виразкова хвороба 12-палої кишки та заведено медичну карту стаціонарного хворого № 11141/1088, відповідно до якої ОСОБА_5 госпіталізований в хірургічне відділення ЧЦМЛ. Завідувач хірургічного відділення лікуючим лікарем ОСОБА_5 призначив лікаря-хірурга ОСОБА_4 . У подальшому, всупереч вимогам Клінічного протоколу надання медичної допомоги хворим з виразкою 12-палої кишки (ДПК), ускладненою кровотечею, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 02 квітня 2010 року № 297 «Про затвердження стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги зі спеціальністю «Хірургія» (далі - Клінічний протокол), лікар-хірург ЧЦМЛ ОСОБА_4 діагностичний алгоритм хворому ОСОБА_5 не виконав у повному обсязі. Зазначені обставини стали підґрунтям встановлення неточного діагнозу і неповноцінної лікувальної тактики, а саме: недостатності комплексної кровозупинної медикаментозної терапії, відсутності спроби ендоскопічного гемостазу (зупинки кровотечі) та невиконання ургентного операційного втручання за неефективності вищезазначених заходів, у зв`язку з чим 09 жовтня 2013 року о 00:10 стан ОСОБА_5 погіршився та, незважаючи на проведені реанімаційні заходи, цього ж дня о 00:45 констатовано його біологічну смерть.

Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 12 травня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, у кримінальній справі № 459/3242/19 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України.

На думку позивачів, при своєчасному встановленні правильного діагнозу, проведенні необхідних досліджень та оперативного втручання відповідно до вимог Клінічного протоколу, летальному наслідку для хворого ОСОБА_5 можна було б запобігти.

Таким чином, тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_5 у вигляді його смерті знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з неналежним наданням лікарем-хірургом ЧЦМЛ ОСОБА_4 своєчасної та необхідної медичної допомоги відповідно до вимог Клінічного протоколу. ОСОБА_4 визнано винним у невиконанні та неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України.

ОСОБА_5 був чоловіком позивачки ОСОБА_2 та батьком позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яких у кримінальному провадженні визнано потерпілими.

На думку позивачів, внаслідок вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення позивачам було заподіяно майнової шкоди, яка полягає в тому, що вони понесли витрати на виготовлення та встановлення пам`ятника ОСОБА_5 в сумі 74 616,30 грн. Крім цього, суспільно-небезпечними діями ОСОБА_4 , які мали наслідком смерть ОСОБА_5 , який був основним годувальником у сім`ї, позивачам також було заподіяно моральної шкоди, яка полягає в їхніх душевних та фізичних стражданнях внаслідок втрати, через неналежне виконання ОСОБА_4 своїх професійних обов`язків, близької їм людини, що спричинило негативні зміни у їхньому житті, зокрема: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливості повторення подій з іншими близькими людьми, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, фіксованість уваги на проблемі одужання та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниження гідності.

ОСОБА_2 також стверджувала, що внаслідок смерті чоловіка у неї з`явився страх та переживання щодо її подальшого життя, оскільки вона була змушена самостійно матеріально забезпечувати себе та своїх дітей, які на той час були студентами. Крім цього, внаслідок смерті чоловіка вона взагалі не була впевнена у своєму майбутньому, оскільки не знала, як їй жити без найближчої людини.

Наслідки події, що сталася, також, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів, слідство та судову тяганину понад вісім років), зумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання. Наслідки кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_4 , постали для позивачів як суттєво психотравмуючі, зумовили порушення фізичної та психоемоційної сфер існування особистості, досі перешкоджають можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, викликали появу негативних психологічних переживань, тобто спричинили позивачам моральну шкоду, розмір якої вони оцінюють у 15 000 000,00 грн, з розрахунку по 5 000 000,00 грн на кожного позивача. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 20 травня 2022 року позов задовольнив частково. Стягнув з КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 74 616,30 грн майнової шкоди. Стягнув з КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» на користь ОСОБА_1 70 000,00 грн моральної шкоди. Стягнув з КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» на користь ОСОБА_2 70 000,00 грн моральної шкоди. Стягнув з КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» на користь ОСОБА_3 70 000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_4 заподіяв позивачам шкоду під час виконання трудових обов`язків медичного працівника ЧЦМЛ, правонаступником якої є КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради», а тому саме це підприємство є належним відповідачем за цим позовом. При цьому суд вважав обґрунтованими вимоги в частині стягнення майнової шкоди, понесеної на виготовлення та встановлення пам`ятника ОСОБА_5 в розмірі 74 616,30 грн. Водночас, з`ясувавши усі доводи позивачів щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також враховуючи, що відшкодування моральної шкоди не повинно призводити до надмірного збагачення, беручи до уваги втрату позивачами близької людини внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивачів моральної шкоди у розмірі по 70 000,00 грн кожному із них. Суд вважав, що вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 000,00 грн є завищеною, належними доказами не підтвердженою.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - Савки Т. В. задовольнив частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 травня 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат змінив. Стягнув з КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн моральної шкоди. Стягнув з КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» на користь ОСОБА_2 150 000,00 грн моральної шкоди. Стягнув з КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» на користь ОСОБА_3 150 000,00 грн моральної шкоди. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачам було заподіяно шкоду під час виконання ОСОБА_4 своїх трудових обов`язків медичного працівника. Негативні емоції позивачів перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями ОСОБА_4 , внаслідок яких позивачі втратили близьку їм людину, що завдало їм моральної шкоди. При цьому апеляційний суд не погодився з розміром моральної шкоди, який визначений судом першої інстанції.

Змінюючи рішення в частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд врахував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 своїх обов`язків позивачі втратили близьку їм людину, що завдало їм сильних душевних та фізичних страждань і спричинило негативні зміни у їхньому житті, зокрема: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливості повторення подій з іншими близькими людьми, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, фіксованість уваги на проблемі одужання та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниження гідності. Крім цього, суд врахував, що втрата близької людини є такою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 триватимуть і надалі, що свідчить про їх тяжкість.

Беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачів (з 07 жовтня 2013 року і до ухвалення судом оскаржуваної постанови), характер психологічної травми, яку вони отримали у зв`язку зі смертю рідної людини, конкретні обставини смерті ОСОБА_5 , істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, які втратили турботу та підтримку близької людини, а також зважаючи на те, що померлий був основним годувальником в сім`ї для дружини та дочок - студенток, колегія суддів, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, який підлягає стягнення на користь позивачів в сумі 450 000,00 грн, по 150 000,00 грн кожному. Також суд врахував, що КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» є комунальним некомерційним підприємством, а тому стягнення моральної шкоди у такому розмірі поставить у вкрай скрутне становище юридичну особу, зважаючи на обмежене бюджетне фінансування закладів охорони здоров`я.

В частині стягнення майнової шкоди рішення місцевого суду не оскаржувалося, а тому в цій частині не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст касаційних скарг та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Савка Т. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020/ року у справі № 235/3192/19, від 28 березня 2018 року у справі № 212/4531/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 212/2362/16, від 03 грудня 2018 року у справі № 210/1036/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 212/6607/18, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 19 січня 2022 року у справі № 761/17947/20, від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 23, частини першої статті 1167 ЦК України при визначенні розміру моральної шкоди в справах про її відшкодування у випадку, якщо в результаті вчинення кримінального правопорушення заподіяно смерть особи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи позивачів про те, що сам факт смерті їхньої близької людини є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань. Разом з цим, визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачам, апеляційний суд не врахував глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали внаслідок смерті близької людини. При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню, апеляційний суд не мотивував постанову в цій частині, не зазначив, з чого виходив при визначенні саме такого розміру, а лише обмежився висновком, що таке відшкодування відповідатиме вимогам розумності та справедливості. Водночас суспільно небезпечними діями засудженого ОСОБА_4 , внаслідок яких настала смерть ОСОБА_5 , позивачам заподіяно непоправиму моральну шкоду, яка полягає в їхніх душевних та фізичних стражданнях, що спричинило негативні зміни у їхньому житті, які полягають у такому: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій з іншими близькими людьми, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; фіксованість уваги на проблемі одужання та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності. Також унаслідок смерті чоловіка у ОСОБА_2 з`явився страх та переживання щодо її подальшого життя, оскільки вона була змушена самостійно матеріально забезпечувати себе та своїх дітей, які на той час були студентами. Окрім цього, внаслідок смерті чоловіка вона взагалі не була впевнена у своєму майбутньому, оскільки не знала, як їй жити без найближчої людини. Наслідки події, що сталася, також спричинили нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів, слідство та судова тяганина понад вісім років), зумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.

У листопаді 2022 року КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року в частині зміни рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 травня 2022 року щодо відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 70 000,00 грн і збільшення її до 150 000,00 грн кожному з позивачів, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права, а саме статтю 23 та частину першу статті 1167 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі не довели, а суд апеляційної інстанції не обґрунтував розміру моральної шкоди. При цьому апеляційний суд не врахував, що позивачі не надали жодних доказів обґрунтування розміру моральної шкоди у заявленому розмірі, у справі не проведена судово-психологічна експертиза, яка є об`єктивним методом визначення розміру моральної шкоди і визначальним інструментом для встановлення грошового еквіваленту моральних страждань. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції декларативно вказав на скрутне матеріальне становище закладу охорони здоров`я, однак більше ніж у два рази збільшив розмір на відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції, враховуючи вимоги розумності та справедливості, неможливості відшкодувати в повному обсязі моральну шкоду, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, заподіяного позивачам внаслідок неналежного надання медичної допомоги, позов задовольнив частково та стягнув на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 74 616,30 грн на відшкодування майнової шкоди та по 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди кожному з позивачів. Враховуючи принцип розумності і справедливості, важке матеріальне становище закладу охорони здоров`я, суд першої інстанції прийняв справедливе рішення, присудивши по 70 000,00 грн кожному позивачеві, водночас апеляційний суд необґрунтовано змінив рішення, збільшивши розмір відшкодування до 150 000,00 грн кожному з позивачів.

При цьому в касаційній скарзі КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» просило врахувати його незадовільне фінансове становище. Звернення до виконання постанови Львівського апеляційного суду поставить під загрозу існування закладу охорони здоров`я, який надає медичну допомогу багатотисячному населенню регіону.

У листопаді 2022 року КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Савка Т. В., в якому вказувало на її необґрунтованість та просило задовольнити його касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - адвоката Савка Т. В. та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради».

12 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 12 травня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення права займатися медичною діяльністю на строк три роки. Відповідно до частини п`ятої статті 74 КК України ОСОБА_4 звільнено від призначеного покарання у виді трьох років позбавлення права займатися медичною діяльністю на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України.

Згідно з наказом ЧЦМЛ від 30 червня 1995 року № 155-к ОСОБА_4 прийнято на роботу за спеціальністю «лікувальна справа» на посаду лікаря-хірурга екстреної допомоги.

На підставі наказу ЧЦМЛ від 21 квітня 2006 року № 81-к «По особовому складу» ОСОБА_4 з 21 квітня 2006 року перебував на посаді лікаря-хірурга, на 0,5 ставки - лікаря-хірурга екстреної допомоги, на 0,25 ставки - лікаря-хірурга хірургічного відділення і на 0,25 ставки - лікаря денного стаціонару поліклініки.

Із вказаного вироку суд встановив, що 07 жовтня 2013 року о 00:45 ОСОБА_5 машиною швидкої допомоги був доставлений у приймальне відділення ЧЦМЛ, де йому після огляду, проведеного лікарем хірургічного відділення ОСОБА_6 , поставлено діагноз: виразкова хвороба 12-палої кишки. Він госпіталізований в стаціонарне відділення за терміновими показниками у зв`язку із загостренням виразкової хвороби 12-палої кишки, та на нього заведено медичну карту стаціонарного хворого № 11141/1088, відповідно до якої хворий госпіталізований в хірургічне відділення ЧЦМЛ, де завідувач хірургічного відділення призначив лікуючим лікарем ОСОБА_5 лікаря-хірурга ОСОБА_4 . У подальшому, всупереч вимогам Клінічного протоколу, лікар-хірург ЧЦМЛ ОСОБА_4 хворому ОСОБА_5 діагностичний алгоритм не виконав у повному обсязі, зокрема у лабораторному дослідженні показників червоної крові відсутній показник гематокриту, тромбоцитів, біохімічний аналіз крові малоінформативний, не проведено визначення групи крові за системою АВО та резус-фактора, не проведені езофагогастростродуоденоскопія, електрокардіографія у спокої, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, немає коагулограми крові.

Також хворому 07-08 жовтня 2013 року не було проведено контрольне ректальне дослідження, не зважаючи на те, що з анамнезу вбачається, що приблизно за місяць до госпіталізації, він знаходився у тому ж відділенні ЧЦМЛ з діагнозом: кровотечі з виразки 12-типалої кишки. Зазначені обставини склали підґрунтя для встановлення неточного діагнозу і неповноцінної лікувальної тактики, а саме: недостатності комплексної кровозупинної медикаментозної терапії, відсутності спроби ендоскопічного гемостазу (зупинки кровотечі) та невиконання ургентного операційного втручання за неефективності вищезазначених заходів, у зв`язку з чим 09 жовтня 2013 року о 00:10 стан ОСОБА_5 погіршився, та незважаючи на проведені реанімаційні заходи, цього ж дня о 00:45 констатовано його біологічну смерть. При своєчасному встановленні правильного діагнозу, проведенні необхідних досліджень та оперативного втручання відповідно до вимог Клінічного протоколу, летальному наслідку для хворого ОСОБА_5 можна було б запобігти.

З урахуванням вказаного досудовим розслідуванням встановлено, що смерть ОСОБА_5 слід вважати попереджуваною. Таким чином, тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_5 у вигляді його смерті знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з неналежним наданням лікарем-хірургом ЧЦМЛ ОСОБА_4 своєчасної та необхідної медичної допомоги відповідно до вимог Клінічного протоколу.

Отже, винуватість ОСОБА_4 у невиконанні та неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов`язків, унаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 140 КК України, цим вироком встановлена, вина ОСОБА_4 у смерті ОСОБА_5 доведена.

Також з вироку суду від 12 травня 2021 року видно, що ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 є потерпілими у кримінальному провадженні № 42013150070000218 щодо обвинувачення ОСОБА_4 за частиною першою статті 140 КК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційних скарг з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а тому переглядається лише у частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Таким чином для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі зазнали моральних страждань, які виявилися у душевних стражданнях, зумовлених смертю їхнього близького родича ОСОБА_5 , яка сталася в результаті надання медичної допомоги працівником відповідача - лікарем ОСОБА_4 , що підтверджується вироком суду, який набрав законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При визначенні розміру моральної шкоди апеляційний суд правильно виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань позивачів унаслідок втрати близької людини, неможливості повного відновлення попереднього стану та врахувавши принципи розумності, виваженості і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 150 000,00 грн кожному із позивачів.

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, оскілки він зроблений з урахуванням засад розумності, справедливості та доведеності факту завдання позивачам моральної шкоди внаслідок втрати близької людини.Доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують, а зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Необґрунтованими є і посилання в касаційній скарзі КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» на те, що апеляційний суд не врахував скрутне матеріальне становище закладу охорони здоров`я, оскільки апеляційний суд, визначаючи розмір стягнутої моральної шкоди, цей факт врахував.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені апеляційним судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційних скаргах як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін її виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 409 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Савки Тараса Володимировича та касаційну скаргу Комунального підприємства «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов