Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.07.2025 року у справі №389/387/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року

м. Київ

справа № 389/387/24

провадження № 61-6123св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Самаріна Андрія Сергійовича на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2025 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»), в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування у розмірі 38 920,07 грн, пеню у розмірі 1 116,56 грн та 3 % річних у розмірі 111,65 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 38 920,07 грн, пеню у розмірі 1 116,56 грн та 3 % річних у розмірі 111,65 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, а саме витрати на залучення експерта у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Додатковим рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 липня 2024 року стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» залишено без задоволення, заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 травня 2024 року залишено без змін.

24 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самарін А. С. звернувся до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Самаріна А. С. про ухвалення додаткового рішення у справі.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, апеляційний суд керувався тим, що додана до заяви про ухвалення додаткового рішення довідка від 24 лютого 2025 року про отримання адвокатом Самаріним А. С. від клієнта ОСОБА_1 гонорару у розмірі 7 500,00 грн за надання юридичних послуг не є належним доказом сплати гонорару, а тому понесення витрат на правничу допомогу позивачем не підтверджено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самарін А. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн, понесені позивачем при апеляційному розгляді справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у суді апеляційної інстанції, не врахував, що довідка про сплату гонорару є належним та допустимим доказом понесених витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач розрахувався з адвокатом готівковими коштами, а тому дійшов помилкового висновку про відхилення цього доказу.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що процесуальний законодавством не визначено конкретної форми документа, що надається суду для підтвердження здійснення сплати послуг адвоката, а тому довідка про сплату гонорару у сукупності з іншими доказами у справі підтверджує факт оплати послуг адвоката та є належним і допустимим доказом у справі.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21 (провадження № 61-11490св23).

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України докази витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Заявник не пропустив процесуальний строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження розміру витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, його представник - адвокат Самарін А. С. надав:

- договір № 25 про надання правової допомоги, укладений 03 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Самаріним А. С.;

- акт прийому-передачі наданих юридичних послуг згідно з договором № 25 про надання правової допомоги від 03 листопада 2020 року, який складений 24 лютого 2025 року;

- довідку від 24 лютого 2025 року про отримання гонорару адвокатом в розмірі 7 500 грн.

Пунктами 3.1, 3.2 договору № 25 про надання правової допомоги від 03 листопада 2020 року визначено, що формою винагороди адвоката за надані відповідно до цього договору послуги є гонорар адвоката та додаткова винагорода адвоката. Розмір та строки оплати гонорару адвоката попередньо узгоджуються в усній формі (або за домовленістю сторін письмово в додатку до договору) та остаточно закріплюються в акті виконаних робіт, який в будь-якому разі підлягає сплаті не пізніше 5 календарних днів після його складання.

Згідно з актом прийому-передачі наданих юридичних послуг відповідно до договору № 25 про надання правової допомоги від 03 листопада 2020 року, який складений 24 лютого 2025 року, виконавець адвокат Самарін А. С. та замовник ОСОБА_1 засвідчили належне виконання сторонами умов договору, а саме з боку виконавця - надання правової допомоги на час дії договору шляхом складання та подання до суду процесуальних документів у справі № 389/387/24, а саме - відзив на апеляційну скаргу (3 години) - 7 500,00 грн. Вартість наданих послуг за час дії договору відповідно до пункту 3.2 договору становить 7 500,00 грн.

Відповідно до довідки від 24 лютого 2025 року, яка складена адвокатом Самаріним А. С., ця довідка видана замовнику ОСОБА_1 на підтвердження того, що адвокат Самарін А. С. отримав від нього гонорар у розмірі 7 500,00 грн за надання юридичних послуг на виконання договору № 25 про надання правової допомоги від 03 листопада 2020 року при наданні клієнту такої правової допомоги: складання та подання до суду процесуальних документів у справі № 389/387/24, а саме - відзив на апеляційну скаргу (3 години) - 7 500,00 грн (а. с. 6 зворот, т. 2).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Самарін А. С. подав відзив на апеляційну скаргу на 3 арк. (т. 1, а. с. 209-211).

Апеляційний суд, посилаючись на те, що додана до заяви про ухвалення додаткового рішення довідка від 24 лютого 2025 року про отримання адвокатом Самаріним А. С. від клієнта ОСОБА_1 гонорару у розмірі 7 500,00 грн за надання юридичних послуг не є належним доказом сплати гонорару, не врахував, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 10 жовтня 2023 року у справі № 316/1456/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 205/7293/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 753/2677/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 756/11019/22).

За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що заявник не надав докази сплати адвокату витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Відповідач звертався до апеляційного суду із клопотанням про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу (а. с. 14-15, т. 2).

Апеляційний суд не розглянув по суті заяву представника позивача - адвоката Самаріна А. С. про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, не дослідив обґрунтованість заявленої суми, її розумність та співмірність, з огляду на заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 16 квітня 2020 року в справі № 727/4597/19 (адміністративне провадження № К/9901/32645/19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначав, що «відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон № 5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон № 265/95-ВР, Положення № 13 та Положення № 148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.»

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 23 травня 2022 року в справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що статтею 137 ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.

Отже, висновок апеляційного суду про те, що додана до заяви про ухвалення додаткового рішення довідка від 24 лютого 2025 року про отримання адвокатом Самаріним А. С. від клієнта ОСОБА_1 гонорару у розмірі 7 500,00 грн за надання юридичних послуг не є належним доказом сплати гонорару, не ґрунтується на нормах процесуального законодавства та є безпідставним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню в справі.

Ураховуючи викладене, наявні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу).

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Самаріна Андрія Сергійовича задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 травня 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Самаріна Андрія Сергійовича про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович