Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 444/1646/24

Провадження № 61-14058св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року в складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.

в справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Жовківське районне управління Державної виконавчої служби у Львівській області, про відшкодування витрат на поліпшення майна й ринкової вартості, моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову та заяв про забезпечення позову

У квітні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- cтягнути з ОСОБА_1 600 000,00 грн витрат на поліпшення магазину на АДРЕСА_1 та земельних ділянок зі збільшенням їх ринкової вартості;

- cтягнути з ОСОБА_1 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Також у позовній заяві і окремо поданій заяві про забезпечення позову просив відповідно до статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України):

- накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 , заборонити пересування транспортним засобом, вчиняти будь-які дії, заборонити виїзд за межі України, заблокувати рахунки ОСОБА_1 ;

- накласти арешт на все нерухоме майно: магазин на АДРЕСА_1 та земельні ділянки: площею 0,0250 га з кадастровим номером 4622710200:01:003:0049 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі та площею 0,0323 га з кадастровим номером 4622710200:01:003:0064 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

24 квітня 2024 року ухвалою Жовківського районного суду Львівської області в задоволенні заяви ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про забезпечення позову та заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , викладеної в позовній заяві, відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що клопотання про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях і суду не надано будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову, про які просить представник позивача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також того, що відповідач або інші особи мають намір вчиняти дії, вказані позивачем в заявах про забезпечення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

17 вересня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задоволено частково.

Ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про забезпечення позову та заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , викладену в позовній заяві, задоволено частково.

Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , в межах суми позовних вимог, а саме 700 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи характер спірних правовідносин, а також те, що між позивачем та сім`єю відповідачки тривалий час тривають судові спори, рішення, ухвалені за наслідками їх розгляду не виконуються, сторони мають ряд неузгоджених спірних питань, тому існує загроза утруднення чи унеможливлення виконання в майбутньому потенційного рішення суду про задоволення позову.

Що стосується способу забезпечення позову, колегія суддів виснувала, що забезпечення у вигляді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідачки в межах суми позовних вимог, а саме 700 000,00 грн, безпосередньо пов`язано з предметом спору та спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, під час виконання потенційного рішення суду про задоволення позову (стягнення грошової суми).

Подібні висновки про те, що в справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, в якій просить її скасувати, ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент подання позовної заяви в цій справі всі спори щодо будинку і земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 вирішені, крім одного - стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на поліпшення будинку за вказаною адресою на суму 551 875, 00 грн.

Водночас з метою затягування часу щодо повернення грошових коштів, ОСОБА_3 через довірених осіб звертається до суду із завідомо надуманими заявами та безпідставними вимогами.

Клопотання про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях, і суду не надано будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову, про які просить представник позивача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також того, що відповідач чи інші особи мають намір вчиняти дії, вказані позивачем в заявах про забезпечення позову. суд апеляційної інстанції порушив її право на володіння майном.

Апеляційний суд не врахував жодного аргумента і доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Докази, які були нею подані, не взяті до уваги. Оскаржувана постанова апеляційного суду ґрунтується виключно на поясненнях позивача та його позиції.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Посилався на те, що апеляційний суд правильно виснував, що між позивачем та сім`єю відповідачки, а тепер і з нею особисто тривалий час тривають судові спори; рішення ухвалені за наслідками розгляду спорів не виконуються; сторони мають ряд неузгоджених спірних питань, тому існує загроза утруднення чи унеможливлення виконання в майбутньому потенційного рішення суду про задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Із заяви про прийняття спадщини, адресованої приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Якимів Н. Б. від 17 листопада 2014 року за № 138, вбачається, що дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (т. 1, а. с. 88).

17 листопада 2014 року відкрито спадкову справу № 43/2014 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, яка залишилася після смерті її чоловіка.

Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 700 000,00 грн., тобто вимога майнового характеру.

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкриті з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено, чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед не може бути визначено результат розгляду справи по суті спору.

Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року в справі № 757/56995/20-ц, від 30 серпня 2023 року в справі № 753/23090/21.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Зазначені висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 04 березня 2025 року в справі № 308/3839/21, від19 лютого 2025 рокув справі № 522/6708/19, від 25 вересня 2024 року в справі № 212/4159/23 та ін.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17).

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 зазначено, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має керуватися тим, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року в cправі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року в справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20) та ін.

Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо під час його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяв ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачці, без наведення переліку такого майна, апеляційний суд не врахував, що предмет позову в справі пов`язаний з відшкодуванням витрат на поліпшення магазину та земельної ділянки, і в позовній заяві та заяві про забезпечення позову заявник окремим пунктом просив накласти арешт саме на цю нерухомість: магазин на АДРЕСА_1 та земельні ділянки: площею 0,0250 га з кадастровим номером 4622710200:01:003:0049 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі та площею 0,0323 га з кадастровим номером 4622710200:01:003:0064 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Проте апеляційний суд не уточнив вимог заявника та не дослідив, чи надав заявник суду будь-які відомості щодо належного відповідачці рухомого і нерухомого майна, наявності чи відсутності обтяжень такого майна, чи достатня вартість магазину і земельної ділянки для задоволення вимог позивача в разі вирішення спору на його користь, у зв`язку із чим, із урахуванням принципу диспозитивності, не довів співмірності заходів забезпечення позову, на застосуванні яких наполягав позивач, заявленим позовним вимогам.

Не врахував апеляційний суд і того, що, беручи до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких підлягають обмеженню й можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, суд позбавлений можливості за відсутності відомостей про наявність у відповідача рухомого і нерухомого майна надати оцінку співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, а, отже, і застосувати такі заходи.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року в справі № 757/22291/17-ц.

Про необхідність перевірки судом наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог виснувано і в постанові Верхвоного Суду від 24 липня 2024 року в справі № 487/3908/22.

У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене апеляційний судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська