Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №320/4384/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 320/4384/18

провадження № 61-1682 св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року в складі судді Урупи І. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову вказала, що вона та ОСОБА_2 з 12 березня 2011 року до 25 жовтня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка, ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу вони проживають окремо, дитина проживає з нею. Відповідач залишив свою малолітню дочку без батьківської турботи та піклування, протягом тривалого часу ухиляється від виконання свого обов`язку по вихованню дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, її навчання, здоров`я, підготовку до самостійного життя, та не надає ніякої матеріальної допомоги на її утримання.

З огляду на вказане позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 перешкоджає йому в спілкуванні з дочкою, не дозволяє бачитися з нею, чим позбавляє його права на особисте спілкування з дитиною з метою участі у її вихованні та не бажає у добровільному порядку визначити способи його участі у вихованні дочки на запропонованих ним умовах, які ніяким чином не перешкоджають нормальному розвитку дитини.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив суд зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у зустрічах з його дочкою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язавши ОСОБА_1 передавати йому дочку з 19-00 годин п`ятниці до 19-00 годин суботи щотижня кожного місяця за місцем його проживання: АДРЕСА_1 , а також зобов`язати передавати йому дитину за місцем його проживання у першу половину осінніх, зимових, весняних та літніх канікул, кожного року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у зустрічах з його дочкою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою особистого спілкування та участі в її вихованні, визначивши ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні дитини - кожну неділю кожного місяця з 10 год. до 19 год. та в будь-який інший час за домовленістю батька з матір`ю. Перші десять зустрічей провести у присутності матері, в подальшому зустрічі батька з дитиною проводити без присутності матері.

Судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона не надала належних та допустимих доказів того, що батько дитини є особливо неблагонадійний та спілкування з ним суперечить інтересам дитини, а також доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, що свідчить про відсутність правових підстав для позбавлення останнього батьківських прав. Водночас суди керувалися тим, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї. Разом із тим суди звернули увагу на те, що відповідач має постійне місце проживання, характеризується позитивно, є приватним підприємцем, сплачує аліменти на утримання дитини у добровільному порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди також врахували, що відповідач вживав заходи щодо спілкування з дочкою, звертався до позивачки з відповідними пропозиціями, змінив свою поведінку, у навчальному закладі цікавиться справами дитини, відвідує батьківські збори, в судовому засіданні висловив бажання брати участь у вихованні дитини.

Разом із тим суди вказали, що позивачем не довела, що поведінка відповідача відносно дочки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а також не обґрунтувала в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення відповідача батьківських прав і яким чином це сприятиме захисту таких інтересів.

Крім того, суди надали правову оцінку висновкам органу опіки та піклування, вказавши про те, що ці висновки є недостатньо обґрунтованими, а тому не можуть бути беззаперечним доказом для підтвердженням факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Суди констатували, що висновки органу опіки та піклування обґрунтовані виключно тими обставинами, що батько тривалий час не спілкувався з дитиною та між ними втрачені сімейні стосунки, натомість не містять жодних обґрунтувань щодо винної поведінки батька.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , суди установили, що відповідачка чинить перешкоди позивачу в участі у вихованні дитини, через що батько дитини ще у 2012 році звертався до служби у справах дітей для визначення йому способу його участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою. Також мати дитини обмежує зустрічі батька та дочки у школі, заперечує проти їх спілкування, про що свідчить особиста заява позивачки на ім`я директора школи. Суди з урахуванням цих та інших істотних обставин справи у їх сукупності дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та встановили спосіб спілкування батька з його дочкою шляхом систематичних побачень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ці судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Підставою касаційного оскарження заявник вказує на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 тривалий час не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не займається її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних і духовних цінностей, що підтверджує поведінку батька у свідомому нехтуванні своїми обов'язками. Саме бездіяльність відповідача ОСОБА_2 призвела до розриву зв`язків між ним та дочкою, а подальше їх спілкування суперечитиме якнайкращим інтересам дитини.

Посилання судів попередніх інстанцій на дії ОСОБА_2 , спрямовані на зміну ставлення до дитини, є безпідставними, оскільки суд не звернув уваги, що такі дії вчинені після звернення позивача до суду із позовом про позбавлення батьківських прав.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки поданим позивачем доказам та поясненням малолітньої ОСОБА_3 та не врахували, що дитина добре інтегрована у сім`ю та глибоко пов`язана з матір`ю та вітчимом.

Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Станом на 12 вересня 2022 року матеріали справи № 320/4384/18 до Верховного Суду не надійшли, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, здійснення правосуддя не відновив. Пересилання поштової кореспонденції до м. Мелітополя не здійснюється.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року до Томаківського районного суду Дніпропетровської області направлено копії матеріалів касаційного провадження № 61-1682ск22 для вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження у цій справі.

Ухвалою Токмаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2022 року копії матеріалів касаційного провадження надіслано за підсудністю до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2023 року відновлено частково втрачене судове провадження в цивільній справі № 320/4384/18.

У червні 2023 року відновлена частина судового провадження в цивільній справі № 320/4384/18 надійшла до суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12 березня 2011 року до 25 жовтня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, дитина проживає з матір`ю.

З метою з`ясування питання щодо визначення способу участі у вихованні дитини 29 жовтня 2012 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до служби у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області.

Рішенням виконкому Мелітопольської міської ради Запорізької області № 209/40 від 20 грудня 2012 року ОСОБА_2 визначено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_4 : систематичні побачення - щовівторка з 8.00 до 10.00 у присутності матері дитини; у будь-який інший час - за домовленістю між батьками. Попереджено батьків про відповідальність за невиконання цього рішення.

Листом служби у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області № 2276/02 від 08 листопада 2012 року ОСОБА_2 роз`яснено, що для з`ясування питання визначення способу участі у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 , 2011 року народження, та спілкуванні з нею, проведена бесіда з матір`ю дитини, ОСОБА_1 . В ході, розмови мати дитини повідомила, що вона не заперечує зустрічам батька з дитиною щовівторка з 8.00 до 10.00 у її присутності. Матері дитини, ОСОБА_1 , роз`яснені положення статей 19 141 153 157 158 159 Сімейного кодексу України, вона попереджена про відповідальність за невиконання вимог чинного законодавства.

11 жовтня 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області виданий виконавчий лист № 815/11332/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на її утримання до досягнення дочкою 3-х років. На виконання цього виконавчого листа відкрито виконавче провадження № 35241983.

Постановою державного виконавця ВДВС ММРУЮ Запорізької області від 29 липня 2014 року на підставі заяви про повернення виконавчого листа виконавчий лист № 815/11332/12 повернуто без подальшого виконання.

На підставі вищевказаного виконавчого провадження ОСОБА_2 сплачував аліменти на утримання дочки до 29 липня 2014 року, що підтверджується копіями квитанцій про сплату аліментів.

Відповідно до розрахунку заборгованості боржника по аліментам заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 з урахування сплачених у добровільному порядку сум - 1 500 грн станом на 01 липня 2012 року складає 3 264,50 грн.

Відповідно до характеристики з місця проживання від 05 вересня 2018 року ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується позитивно. За характером спокійний, врівноважений, розсудливий. До кримінальної та адміністративної відповідальності під час мешкання за даною адресою не притягувався. Розбіжностей, суперечок із представниками влади не мав. Із сусідами підтримує добрі взаємини. До алкогольних напоїв підходить як людина зі здоровим глуздом. Ставлення до наркотичних засобів виключно негативне.

21 вересня 2018 року ОСОБА_1 з посиланням на рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 20 грудня 2012 року звернулась до директора Мелітопольського навчально-виховного комплексу № 16 (далі НВК № 16, школа) щодо побачень дитини з батьком лише за її присутності та про відсутність домовленості між нею та ОСОБА_3 про інші часи побачень.

25 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до директора школи та класного керівника класу, в якому навчається ОСОБА_3 , із заявами, в яких просив повідомляти його про проведення батьківських зборів, оскільки з матір`ю дитини у нього неприязні стосунки.

Рішенням виконкому Мелітопольської міської ради Запорізької області № 208/18 від 27 вересня 2018 року затверджено висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дочки ОСОБА_3 , відповідно до якого відповідач тривалий час свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дочки, не цікавиться її життям і здоров`ям, успіхами у навчанні, спортивними, творчими досягненнями, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її самоусвідомлення.

12 жовтня 2018 року ОСОБА_2 разом із своєю матір'ю ОСОБА_5 відвідали навчальний заклад, де навчалась ОСОБА_3 , та поспілкувалися з дитиною.

17 жовтня 2018 року та 20 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звертався до начальника відділу освіти м. Мелітополя із заявою про проведення службового розслідування у відношенні директора школи та класного, які забороняють йому бачитися з дочкою на території школи, на перервах, в групі подовженого дня, не зважаючи на те, що він є рідним батьком своєї доньки та не позбавлений батьківських прав по відношенню до неї.

22 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до начальника відділу освіти м. Мелітополя зі скаргою на дії директора школи та класного керівника, просив провести службове розслідування та притягнути їх до дисциплінарної відповідальності за обмеження його батьківських прав.

Згідно із протоколами батьківських зборів 2А класу НВК № 16 від 05 грудня 2018 року, від 27 лютого 2019 року та від 11 вересня 2019 року ОСОБА_2 був присутній на батьківських зборах своєї дочки, про що свідчить його особистий підпис в зазначених протоколах.

Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області № 214/27 від 19 листопада 2020 року затверджено висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дочки ОСОБА_3 . Встановлено, що батько дитини тривалий час не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її самоусвідомлення, сімейні стосунки між батьком та дитиною втрачені, дитина вважає своїм батьком третю особу. Водночас вирішено врахувати, що батько у подальшому бажає спілкуватися з дитиною, піклуватися про її розумовий, духовний, фізичний розвиток, а в матеріалах справи відсутні докази, що батько дитини є особливо неблагонадійним та спілкування з ним суперечить інтересам малолітньої дитини. З огляду на зазначене констатовано відсутність підстав, щоб не підтримати позовну заяву ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та рекомендовано визначити ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 : систематичні побачення - в один із вихідних днів тижня за домовленістю з батьками (перші десять зустрічей провести у присутності матері дитини, ОСОБА_1 ); у будь-який інший час - за домовленістю між батьками.

08 вересня 2020 року проводилось засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Мелітопольської міської ради, на якому розглядалося питання про підготовку висновку до суду щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до дочки ОСОБА_3 та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

За результатами розглянутого питання, у присутності батьків, було ухвалено рішення комісії, відповідно до якого встановлено відсутність підстав для підтримки позовної заяви про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до дочки та наявність підстав підтримати позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, рекомендовано визначити ОСОБА_2 відповідний спосіб участі у вихованні.

05 листопада 2020 року за результатами перегляду рішення комісії з питань захисту прав дитини від 08 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_1 від 16 вересня 2020 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Мелітопольської міської ради було прийнято протилежне рішення, відповідно до якого вказано про відсутність підстав не підтримувати позовну заву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні.

Щодо позову ОСОБА_6 .

Переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому.

При вирішенні спору в цій справі суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судами попередніх не встановлено.

Зокрема, сплата ОСОБА_2 аліментів свідчить про виконання передбаченого статтею 180 СК України обов'язку щодо утримання дитини.

Разом із тим поведінка ОСОБА_2 не свідчить про свідоме ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини.

Так, з 2012 року через неможливість спільного з матір`ю вирішення питання про особисте спілкування з дочкою, ОСОБА_2 встановлений графік побачень з дочкою і одночасно попереджено матір дитини про відповідальність за порушення сімейного законодавства щодо вирішення між батьками питання з приводу виховання дитини.

Колегія суддів вважає безпідставними аргументи позивача про те, що саме бездіяльність відповідача ОСОБА_2 призвела до розриву зв`язків між ним та дочкою, а подальше їх спілкування буде повністю протирічить якнайкращим інтересам дитини.

Суди установили, що у вересні-жовтні 2018 року ОСОБА_2 звертався до директора школи та класного керівника класу, в якому навчається ОСОБА_3 , а також начальника відділу освіти м. Мелітополя із заявами, у яких вказував про неприязні стосунки із матір`ю дитини та просив повідомляти його про проведення батьківських зборів, а також просив притягнути осіб, що не надають йому можливості спілкуватися із дочкою на території школи, до дисциплінарної відповідальності за обмеження його батьківських прав.

Крім того, 05 грудня 2018 року, 27 лютого 2019 року та 11 вересня 2019 року ОСОБА_2 був присутній на батьківських зборах своєї дочки, про що свідчить його особистий підпис у відповідних протоколах.

Водночас саме позивач ОСОБА_1 намагалася обмежити ініціативу відповідача спілкуватися із дитиною, звертаючись до директора школи із вимогою заборони побачень дитини з батьком, обґрунтовуючи це відсутністю домовленості між нею та ОСОБА_3 про інші часи побачень, аніж визначені рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 20 грудня 2012 року.

Враховуючи наведене, доводи позивача у касаційній скарзі про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, самоусунувся від участі у її житті, а також про відсутність доказів невинуватості відповідача у невиконанні ним своїх обов`язків, є помилковими, оскільки спростовується матеріалами справи та не відповідають фактичним обставинам справи.

У відзиві на позов, зустрічному позові та поданих до учбового закладу заявах відповідач заявляв про те, що він любить свою дочку, категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, ніколи від неї не відмовлявся, ніколи не ухилявся від виховання дочки та її матеріального забезпечення.

Вказане, а також звернення відповідача до органу опіки з питання встановлення порядку зустрічей батька з дитиною, подане ним у жовтні 2012 року, свідчить про інтерес батька до дитини.

Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує та вчиняє активні дії, спрямовані на підтримку відносин із дочкою, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

При цьому Верховний Суд наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Оцінюючи висновки органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про позбавлення батьківських прав, Верховний Суд виходить з такого.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У матеріалах справи містяться 3 висновки органу опіки та піклування, два з яких (від 27 вересня 2018 року та від 19 листопада 2020 року) мотивовані тим, що батько дитини не піклується про фізичний, інтелектуальний та духовний розвиток дитини, не спілкується з нею.

Висновок органу опіки та піклування від 08 вересня 2020 року мотивований тим, що батько дитини бажає спілкуватися з дитиною, піклуватися про її розумовий, духовний, фізичний розвиток, а в матеріалах справи відсутні докази, що він є особливо неблагонадійним та спілкування з ним суперечить інтересам малолітньої дитини. З огляду на зазначене орган опіки вирішив підтримати позовну заяву ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та рекомендував визначити ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 .

Таким чином, у матеріалах справи містяться суперечливі висновки органу опіки та піклування, два з яких зроблені майже в один і той самий період, однак містять взаємовиключні рекомендації щодо вирішення спору між батьками з приводу дитини.

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновкам органу опіки та піклування, які носять рекомендаційний характер, та правильно вважали, що ці висновки є недостатньо обґрунтованими, суперечать інтересам дитини на можливість збереження сімейних зв`язків, оскільки у матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо дочки, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Верховний Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Тобто, такі висновки не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Водночас суди підставно керувалися тим, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї.

Разом із тим суди обґрунтовано звернули увагу на те, що відповідач має постійне місце проживання, характеризується позитивно, є приватним підприємцем, сплачує аліменти на утримання дитини у добровільному порядку.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди також вірно врахували, що відповідач вживав заходи щодо спілкування з дочкою, звертався до позивачки з відповідними пропозиціями, змінив свою поведінку, у навчальному закладі цікавиться справами дитини, відвідує батьківські збори, в судовому засіданні висловив бажання брати участь у вихованні дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що дитина у суді першої інстанції заявила про небажання спілкуватися з батьком, були належним чином оцінені місцевим судом, який правильно вважав, що таке ставлення дітей до батька пов`язано з напруженими стосунками між батьками, що саме по собі не може вважатись виключною обставиною для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення його батьківських прав. Водночас суд підставно вказав, що такі доводи щодо ставлення дитини до зустрічей з батьком слід оцінити як вплив позиції батьків на дитину, яка формує своє відношення зі слів оточуючих її дорослих.

Верховний Суд зауважує, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, тому погіршення особистих стосунків батьків самих дітей не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Разом з тим, хоча думка дитина у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав у спірному випадку має на меті забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Отже, доводи касаційної скарги про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених ЄСПЛ у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у вказаній справі суди керувались тим, що батько не брав участі у вихованні сина з 2004 року, а також лише зрідка надавав йому у фінансову підтримку, внаслідок чого сімейні зв`язки між ними були втрачені.

Натомість у справі, що переглядається, суди установили, що батько вживав заходи щодо спілкування з дочкою, звертався до матері дитини з відповідними пропозиціями, змінив свою поведінку, у навчальному закладі цікавився справами дитини, відвідував батьківські збори у школі, в судовому засіданні висловив бажання брати участь у вихованні дитини. Таким чином, установлені судами обставини у даній справі свідчать про намагання батька відновити контакт із дитиною та організувати доступ до спілкування із нею та підсилити свою роль у її житті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими апеляційним судом, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Щодо позову ОСОБА_2 .

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , суди установили, що відповідачка чинить перешкоди позивачу в участі у вихованні дитини, через що батько дитини ще у 2012 році звертався до служби у справах дітей для визначення йому способу його участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою. Також мати дитини обмежує зустрічі батька та дочки у школі, заперечує проти їх спілкування, про що свідчить особиста заява позивачки на ім`я директора школи.

Суди з урахуванням цих та інших істотних обставин справи у їх сукупності дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та встановили спосіб спілкування батька з його дочкою шляхом систематичних побачень.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення судами зустрічного позову, а лише містить клопотання про скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення судами цих вимог, а суд касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України переглядає судові рішення лише в межах доводів касаційної скарги, то законність судових рішень у зазначеній частині колегією суддів не перевіряється.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Зважаючи на викладене, аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі встановлені обставини справи, досліджені наявні докази, перевірені доводи сторін та дана їм належна оцінка.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович