Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2021 року у справі №457/748/20

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 457/748/20

провадження № 61-14356 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2;

треті особи: Трускавецька міська рада Львівської області, Львівська обласна рада, комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", комунальне підприємство Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Прокуратура Львівської області, товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудексперт ІФ", ОСОБА_3, ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного

суду від 14 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М.,

Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, треті особи: Трускавецька міська рада Львівської області (далі - Трускавецька міська рада), Львівська обласна рада, комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - КП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"), комунальне підприємство Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - КП Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки")

Прокуратура Львівської області, товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудексперт ІФ" (далі - ТОВ "Рембудексперт ІФ"), ОСОБА_5, ОСОБА_4, про визнання правочинів недійсними та визнання незаконним зведення новобудови.

Позовна заява мотивована тим, що він все своє життя проживав за адресою: АДРЕСА_1.

На цей час він разом із членами своєї сім'ї: сином - ОСОБА_6, донькою - ОСОБА_7 та її малолітнім сином - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за вищевказаною адресою.

Однак, наприкінці 2019 року ОСОБА_2, отримавши незаконно у власність вищевказаний будинок та довівши його до руйнації, провів демонтаж будинку, на місці якого на цей час зводиться новобудова.

Вказував, що будинок, в якому він зареєстрований, був збудований

у 1930 році, є пам'яткою архітектури місцевого значення та відомий під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2". Будь-кого із власників цього будинку не встановлено, оскільки не існує документів, які б підтверджували, що була конкретна особа, яка володіла на праві власності цим будинком. Проте, 10 червня

1993 року комісія з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради народних депутатів Львівської області, за заявою

ОСОБА_9, прийняла рішення № 21, згідно з якого комісія вирішила:

1. Повернути ОСОБА_10 конфісковані у 1940 році належні йому на праві особистої власності жилі будинки по

АДРЕСА_2.2. Визнати за ОСОБА_10 право особистої власності на жилі будинки АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4.3. Свідоцтво про право особистої власності на жилі будинки АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4 видати на ім'я ОСОБА_10.

Разом з тим, відповідно до пункту 6 цього рішення, передача цих будинків в особисту власність спадкоємцям ОСОБА_10 могла б відбутися лише за умови відселення осіб, що проживають у цих будинках.

При цьому таких рішень від 10 червня 1993 року за № 21 є щонайменше два. В іншому рішенні від 10 червня 1993 року № 21 у пункті 1 зазначено, що рішення Трускавецького міського виконавчого комітету від 18 січня

1956 року в частині взяття на баланс держави житлових будинків

по АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4 скасувати, як таке, що було прийнято без законних підстав. Проте, у чому полягала незаконність прийняття рішення про передачу цих будівель на баланс міста не зазначено. Як і не вказано підстав (документів), які б вказували на належність будинків ОСОБА_10, чи ОСОБА_11.

У подальшому ОСОБА_12, яка була зареєстрована по АДРЕСА_5, отримала свідоцтво про право

власності за законом від 09 грудня 1993 року на весь будинок

АДРЕСА_4.

З огляду на незаконність прийнятого рішення № 21 про передачу у приватну власність зазначених будинків, які перебували у державній власності, прокурором м. Трускавець Львівської області було заявлено протест та це рішення було відмінено рішенням Трускавецької міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 20 квітня 1999 року № 14.

Однак, комісія з питань поновлення прав реабілітованих Львівської обласної ради, розглянувши заяву ОСОБА_12, рішенням від 31 травня

2002 року № 44 скасувала рішення Трускавецької міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 20 квітня 1999 року № 14, а рішення цієї комісії від 10 червня 1993 року № 21 - підтвердила.

Разом з тим, документів, які б свідчили, що за життя ОСОБА_10 звертався

до органів влади про повернення йому у власність будинку

АДРЕСА_4, чи оспорював своє право власності на цей будинок у суді не виявлено.

Також на цей час не встановлено обставин, що ОСОБА_10 підпадав під дію Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". У довідці від 16 серпня 2010 року № 265/47, виданої КП Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", зазначено, що у інвентаризаційних справах заведених на жилі будинки, розташованих по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, немає відомостей про те, що ці будинки були націоналізовані чи конфісковані. Документів про те, що ОСОБА_10 залишався власником будинку

по АДРЕСА_4 не виявлено. Натомість, встановлено, що з листопада 1939 року, коли на ОСОБА_13 вступила ОСОБА_14, то у ОСОБА_10 нічого не конфісковувалося та не націоналізовувалося, оскільки жодної власності у нього на той час не було.

Крім того, із довідки "Про реабілітацію" від 05 березня 1992 року ОСОБА_11 була засуджена 13 лютого 1946 року та перебувала у місцях позбавлення волі до 25 квітня 1955 року. На підставі статті 1 Закону Української PCP від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_12 реабілітована з поверненням майна або його вартості. Проте, будь-яких документів, які б підтверджували, що згідно з вироку від 13 квітня 1946 року, було конфісковано будинок по

АДРЕСА_4, який належав

ОСОБА_11 не встановлено. Також відсутні відомості, що після звільнення ОСОБА_11 оскаржувала конфіскацію будинку

АДРЕСА_4.

Зазначав, що ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_3. ІНФОРМАЦІЯ_4 донька померлої ОСОБА_12 - ОСОБА_5 отримала свідоцтво

про право на спадщину за заповітом на житловий будинок

АДРЕСА_4.

Довіреністю від 16 вересня 2008 року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 володіти користуватися і розпоряджатися всім її майном, у термін до

16 вересня 2011 року.

Довіреністю від 27 вересня 2010 року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 володіти користуватися і розпоряджатися всім її майном, а також подарувати ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у рівних частках житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_4. Проте, ОСОБА_2 вказаний будинок зазначеним особам не подарував.

Довіреністю від 30 серпня 2014 року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_15 та ОСОБА_17 володіти, користуватися і розпоряджатися всім її майном,

у термін на десять років до 30 серпня 2024 року.

Довіреністю від 10 лютого 2016 року ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_5, згідно з попередньої довіреності, уповноважив ОСОБА_18 представляти його інтереси, а також володіти, користуватися і розпоряджатися всім його майном.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_18 помер. Після його смерті будинок АДРЕСА_4 успадкувала ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 14 листопада 2018 року приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Львівської області Єдин Л. В.

03 грудня 2018 року ОСОБА_4, згідно з договору дарування, подарувала ОСОБА_2, житловий будинок

АДРЕСА_4.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 грудня 2018 року ОСОБА_2 значиться власником будинку АДРЕСА_4.

Відповідно до довідки від 02 березня 2020 року, виданої відділом

державної реєстрації Трускавецької міської ради, у будинку АДРЕСА_6 зареєстровано:

ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та малолітній ОСОБА_8

28 серпня 2018 року відділом державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради надано дозвіл на виконання будівельних робіт ТОВ "Рембудексперт ІФ" з будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського і технічного призначення по АДРЕСА_4.

Наприкінці 2019 року-початку 2020 року на замовлення ОСОБА_2 первісний будинок АДРЕСА_4, пам'ятку архітектури місцевого значення, на який незаконно було видано

09 грудня 1993 року свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_9, забудови 1930 року було зруйновано.

На цей час будівництво багатоквартирного будинку по

АДРЕСА_4 триває.

Позивач вважав, що його право порушено, а тому він звернувся із цим позовом до суду та просив:

- визнати недійсними та скасувати рішення від 10 червня 1993 року № 21 комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради (у двох редакціях) та рішення від 31 травня 2002 року № 44 комісії з питань поновлення прав реабілітованих Львівської обласної ради, в частині про повернення ОСОБА_10 конфіскованих у 1940 році належного йому на праві особистої власності жилого будинку по АДРЕСА_4, визнання за ним права власності на цей будинок та видачу свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_4;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину

за законом, виданого 09 грудня 1993 року на ім'я ОСОБА_12, на будинок

АДРЕСА_4, за реєстром № 2942, зареєстрованого у Дрогобицькому міжміському бюро технічної інвентаризації за № 929;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину

за заповітом, виданого 25 листопада 2005 року державним нотаріусом Трускавецької державної нотаріальної контори Львівської області

на підставі заповіту від 07 листопада 2002 року, згідно з якого спадкоємцем майна ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, є її дочка ОСОБА_19. Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається із житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_4;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину

за законом, виданого 14 листопада 2018 року на ім'я ОСОБА_4 приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Львівської області за реєстром № 1352, на будинок

АДРЕСА_4;

- визнати недійсним та скасувати договір дарування від 03 грудня

2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Львівської області Єдин Л. В., згідно з яким ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок АДРЕСА_4;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 44431530 від 05 грудня 2019 року на будинок АДРЕСА_4 за власником ОСОБА_2;

- визнати незаконним будівництво багатоквартирного житлового будинку

з приміщеннями громадського і технічного призначення по АДРЕСА_4 та передати цей будинок на баланс Трускавецької міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 07 грудня 2020 року у складі судді Грицьківа В. Т. у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено тих обставин, на які він посилається у позові. Суд був позбавлений можливості належним чином оцінити надані позивачем письмові докази, оскільки вони

не стосуються предмета позову. При цьому ОСОБА_1 брав участь

у розгляді справи № 1324/2012/12 про визнання незаконним та скасування рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради від 10 червня 1993 року № 21 та рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Львівської обласної ради від 31 травня 2002 року № 44, як третя особа, тобто він мав можливість скористатись своїм процесуальним правом щодо його оскарження у випадку незгоди з ухваленим судовим рішенням у цій справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 грудня 2020 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що питання визнання недійсним та скасування рішення комісії

з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради

від 10 червня 1993 року № 21 вже було предметом розгляду в інших судових провадженнях, зокрема, у справі № 1324/2012/12, де ОСОБА_1 був допитаний у якості свідка та зазначив, що: йому відомо, що у 1993 році

ОСОБА_12 було повернуто будинок АДРЕСА_4; у 1993 році ОСОБА_12 у його присутності повідомляла мешканців будинку про повернення їй у власність будинку.

Тобто, ОСОБА_1 ще у 1993 році було відомо про рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради від 10 червня 1993 року № 21, проте із позовом про визнання його недійсним він звернувся до суду лише у червні 2020 року, а отже, з пропуском позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 14 червня

2021 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням заявнику строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Трускавецького міського суду Львівської області.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Трускавецька міська рада, Львівська обласна рада, КП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", КП Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Прокуратура Львівської області, ТОВ "Рембудексперт ІФ", ОСОБА_5, ОСОБА_4, про визнання правочинів недійсними та визнання незаконним зведення новобудови призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував подані ним докази, не розглядав справу

по суті, а лише продублював висновки й мотиви суду першої інстанції. Крім того, ні відповідач, ні треті особи у цій справі, жодного разу у судові засідання суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції не з'являлися, відзивів, чи заперечень щодо пред'явленого ним позову не подавали, тобто його доводів не спростували, а тому у суду не було підстав відмовляти

у задоволенні позову. Посилання судів на те, що він мав можливість, у разі незгоди із судовими рішеннями у справі № 1324/2012/12, оскаржити їх

у передбаченому законом порядку безпідставні, так як він у період розгляду цієї справи та ухвалення у ній судових рішень, а саме з 01 лютого 2007 року по 30 квітня 2014 року, був визнаний недієздатним, а тому не мав процесуальних прав на оскарження будь-яких судових рішень.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 разом із членами своєї сім'ї: сином - ОСОБА_6, донькою - ОСОБА_7 та її малолітнім сином - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_4.

Будинки АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради від 10 червня 1993 року № 21 було повернуто колишньому власнику ОСОБА_10 та визнано за ним право особистої власності на ці будинки.

29 червня 1998 року прокурор м. Трускавця Львівської області заявлено протест на рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради від 10 червня 1993 року за № 21, в якому зазначено, що у матеріалах справи комісії про повернення будинків АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4 не зібрано жодних доказів про те, що майно підлягає безспірному поверненню власнику.

20 квітня 1999 року рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради № 14 протест прокурора було задоволено, а рішення від 10 червня 1993 року № 21 про повернення будинків колишньому власнику - відмінено.

31 травня 2002 року рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Львівської обласної ради № 44 рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради № 14

від 20 квітня 1999 року № 14 скасовано, а рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради Львівської області від 10 червня 1993 року за № 21 - підтверджено.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого

09 грудня 1993 року на ім'я ОСОБА_12, остання успадкувала будинок АДРЕСА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 померла. ІНФОРМАЦІЯ_4 донька померлої ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_4.

Довіреністю від 16 вересня 2008 року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 володіти користуватися і розпоряджатися всім її майном, у термін до

16 вересня 2011 року.

Довіреністю від 27 вересня 2010 року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 володіти користуватися і розпоряджатися всім її майном, а також подарувати ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у рівних частках житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_3, у термін до 27 вересня 2013 року. Однак, ОСОБА_2 цей будинок вказаним особам не подарував.

Довіреністю від 30 серпня 2014 року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_15 та ОСОБА_17 володіти, користуватися і розпоряджатися всім її майном,

у термін на десять років до 30 серпня 2024 року.

Довіреністю від 10 лютого 2016 ОСОБА_2, який діяв згідно з попередньої довіреності від імені ОСОБА_5, уповноважив ОСОБА_18 представляти його інтереси, а також володіти, користуватися і розпоряджатися всім його майном.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_18 помер.

Після смерті ОСОБА_18 будинок

АДРЕСА_4 успадкувала ОСОБА_4,

на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого

14 листопада 2018 року приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Львівської області Єдин Л. В.

03 грудня 2018 року ОСОБА_4, згідно з договору дарування, подарувала ОСОБА_2, житловий будинок

АДРЕСА_4.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 грудня 2018 року ОСОБА_2 значиться власником будинку АДРЕСА_4.

28 серпня 2018 року відділом державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради надано дозвіл на виконання будівельних робіт ТОВ "Рембудексперт ІФ" з будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського і технічного призначення по АДРЕСА_4.

Наприкінці 2019 року - початку 2020 року на замовлення ОСОБА_2 первісний будинок АДРЕСА_4 зруйновано.

На цей час будівництво багатоквартирного будинку по

АДРЕСА_4 триває.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції відмовив

у позові ОСОБА_1 за необґрунтованості його позовних вимог та недоведеності позову.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 368, 374 ЦПК України, формально переписавши фактичні обставини справи, залишив рішення суду першої інстанції без змін, проте навів протилежні суду першої інстанції мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, а саме у зв'язку

з порушенням строку позовної давності. А така відмова у задоволенні позову застосовується лише до обґрунтованого позову.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови

у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2010 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною

у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред'явлених позивачем до того відповідача

у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

З огляду на викладене, апеляційний суд у порушення вимог статей 368,

374 ЦПК України не скасував і не змінив рішення суду першої інстанції,

а з протилежних підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, апеляційний суд у порушення вимог пункту в) підпункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України про те, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, взагалі не зазначив мотивів відхилення аргументів апеляційної скарги ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 160-167) про те, що: суд першої інстанції не досліджував подані ним докази, не розглядав справу по суті, а лише переписав фактичні обставини справи; ні відповідач, ні треті особи у цій справі жодного разу у судові засідання суду першої інстанції не з'являлися, відзивів, чи заперечень щодо пред'явленого ним позову не подавали, тобто його доводів не спростували, а тому у суду не було підстав відмовляти

у задоволенні його позову; суд першої інстанції не врахував, що він не мав можливості оскаржити судові рішення у справі № 1324/2012/12, так як

у період розгляду цієї справи та ухвалення у ній судових рішень, а саме

з 01 лютого 2007 року по 30 квітня 2014 року, він був визнаний недієздатним, а тому не мав процесуальних прав на оскарження будь-яких судових рішень.

За таких обставин, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню

з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, оскільки згідно зі статтею 400 ЦПК України поза межами повноважень

суду касаційної інстанції знаходиться встановлення фактичних обставин та оцінка доказів.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець