Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2020 року у справі №126/1406/18

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 126/1406/18

провадження № 61-5963св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -Приватне сільськогосподарське підприємство "Еліта",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Фермерське господарство "Влом",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від

22 листопада 2019 року у складі судді Губко В. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Якименко М. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Еліта" (далі - ПСП "Еліта") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Фермерське господарство "ВЛОМ" (далі - ФГ "ВЛОМ"), в якому просило визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) № 1 від 26 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "ВЛОМ", зареєстрований державним реєстратором Бершадської міської ради Вінницької області 13 червня 2017 року, та скасувати державну реєстрацію речового права.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 лютого 2005 року між ПСП "Еліта" та ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки, яка належала їй на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), строком на п'ять років та зареєстрований 03 листопада 2005 року. Протягом дії договору позивач належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору виконував свої обов'язки орендаря. У 2006 році ОСОБА_2 померла. Протягом 2006-2016 років земельну ділянку, що належала ОСОБА_2, ніхто не успадкував і спадкоємці до позивача не звертались. Позивач протягом даного періоду використовував земельну ділянку на підставі договору оренди земельної ділянки та Закону України "Про оренду землі" та депонував орендну плату.

27 квітня 2018 року позивач дізнався про підписання договору № 1 про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 26 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ "ВЛОМ", за умовами якого відповідач передала в оренду земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки 0520483600:10:001:0245, яка раніше належала ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай). Договір емфітевзису зареєстровано 13 червня 2017 року.

Для перевірки достовірності даних позивач 02 травня 2018 року замовив інформаційну довідку, з якої дізнався про те, що відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину від 14 грудня 2016 року. Право власності на земельну ділянку за нею зареєстровано державним реєстратором Бершадської міської ради Вінницької області 24 травня 2017 року.

Зазначений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) є таким, що укладений

з порушенням чинного законодавства. На підставі частини 5 статті 31 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов'язана повідомити про це орендаря

в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України, що відповідач не зробила.

Відповідно до частини 1 статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Позивач добросовісно виконував обов'язки орендаря, депонував орендну плату за всі роки, які спадщина не була прийнята і виплатив її спадкоємцю. Укладення оспорюваного договору позбавляє його права на переважне укладення договору оренди землі на новий строк, передбаченого частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренди землі".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 22 листопада

2019 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнено з ПСП "Еліта" на користь ФГ "ВЛОМ" понесені судові витрати у розмірі 5 000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства при укладенні договору емфітевзису та не встановлено порушення прав позивача, оскільки переважне право орендаря може існувати лише у випадку наявності інших претендентів на укладення договору оренди одного й того ж майна (в даному випадку спірної земельної ділянки), а не інших договорів, зокрема, договору емфітевзису, та за наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, що наділена переважним правом. Позивач сам вказав, що земля перебувала у нього в оренді з 2005 по 2016 рік, а тому на момент укладення оспорюваного договору позивач вже не використовував земельну ділянку як орендар, договір оренди припинився. Суд не прийняв визнання позову з боку ОСОБА_1, оскільки таке визнання суперечить нормам закону.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд виходив з того, що договір оренди земельної частки (паю) та оспорюваний договір є самостійними договорами з різним предметом

і сторонами, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а сторонами власник сертифіката на цей пай та його орендар. За оспорюваним договором предметом є конкретна земельна ділянка, яка має ідентифікуючі ознаки.

За таких обставин з моменту виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) з відповідним кадастровим номером та реєстрації права власності на землю за ОСОБА_1 24 травня 2017 року як за спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 сертифікат, на підставі якого 05 лютого 2005 року укладено договір оренди між ОСОБА_2 та ПСП "Еліта", утратив чинність, а укладений між сторонами договір оренди земельної частки (паю) є припиненим. Тому і строк дії договору оренди від 05 лютого 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ПСП "Еліта", закінчився у день, коли спадкоємець зареєструвала право власності на земельну ділянку (24 травня 2017 року). Саме із цього моменту вона як власник має право на свій розсуд розпоряджатися належним їй майном. Тому, користуючись своїм правом, власник земельної ділянки ОСОБА_1 уклала новий договір з ФГ "Влом", не порушуючи законодавства та прав попереднього орендаря (позивача). З цих же підстав не може йтися про право на поновлення строку оренди, оскільки воно припинилося.

Аргументи учасників справи

У квітні 2020 року ПСП "Еліта" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; стягнути

з відповідача судові витрати на користь позивача.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що не можна погодитися з висновком апеляційного суду про те, що з моменту виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) з відповідним кадастровим номером та реєстрацію права власності на землю за відповідачем 24 травня 2017 року, укладений між сторонами договір оренди земельної частки (паю) є припиненим, оскільки майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки,

є цивільно-правовими та регулюються актами земельного законодавства щодо договору найму.

Позивач уклав договір оренди земельного паю із ОСОБА_2 як з власником сертифікату про право на земельну частку (пай). Вказаний сертифікат вважався правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та був дійсним до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання відповідачем державного акта на право власності на землю, що відповідає пункту 17 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренди землі".

За змістом договору оренди земельної частки (паю), укладеного між позивачем та ОСОБА_2 в 2005 році, у випадку отримання орендодавцем державного акта на право приватної власності на землю та виділення земельної ділянки 6 натурі (на місцевості) зобов'язання сторін припиняються. У цьому випадку орендар має першочергове право на переукладення договору оренди. Про отримання державного акта на право приватної власності на землю відповідач не повідомила позивача, як орендаря.

Не будучи повідомленим відповідачем про отримання нею державного акта на право власності на земельну ділянку, ПСП "Еліта" не могло реалізувати своє право запропонувати їй переукладення договору оренди земельної ділянки, право на яку вже посвідчувалося державним актом.

Тому саме встановлення факту недобросовісності дій орендодавця

є пріоритетним для розв'язання спорів цієї категорії. Верховний Суд звертав увагу на приписи статті 3 та частини 3 статті 509 ЦК України і наголошував, що

в правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", саме добросовісність орендодавця, по суті, становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою

в спірних правовідносинах є орендар (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14 травня 2019 року № 912/3808/16, від

16 травня 2019 року № 912/1982/17).

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України. Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 912/3808/16 та від 16 травня 2019 року у справі № 912/1982/17.

У вересні 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що 05 лютого 2005 року між ОСОБА_2 та ПСП "Еліта" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в оренду ПСП "Еліта" належну їй земельну частку (пай) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Осіївської сільської ради. Договір підписаний сторонами та зареєстрований у Осіївській сільській раді Бершадського району 03 листопада 2005 року. Пунктом 2.3 укладеного договору оренди передбачено, що договір укладено строком на п'ять років (а. с. 17).

У 2006 році власник земельної ділянки, з яким позивач уклав договір оренди, ОСОБА_2 померла, свідоцтво про право на спадщину видано на ім'я

ОСОБА_1 14 грудня 2016 року та 24 травня 2017 року за нею зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520483600:10:001:0245 (а. с. 18).

26 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ "ВЛОМ" укладений договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Предметом договору емфітевзису є належна на праві власності ОСОБА_1 земельна ділянка площею 2,8378 га, розташована на території Осіївської сільської ради Бершадського району Вінницької області,

з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер undefined, речове право зареєстровано 24 травня 2017 року (а. с. 90-93).

Право користування земельною ділянкою за ФГ "ВЛОМ" (емфітевзис) зареєстровано 13 червня 2017 року (а. с. 18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 570/1533/20 (провадження № 61-8068св21) вказано, що "у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них".

Відповідно до частин 1 -4 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі

у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 612/479/20 (провадження № 61-13544св21) вказано, що "у справі, що переглядається: сторонами оспорюваного договору оренди є ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

ТОВ "Колос" позовних вимог до ОСОБА_2 не пред'явив, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляв. За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову".

У справі, що переглядається, сторонами оспорюваного договору є ОСОБА_1

і ФГ "ВЛОМ ", позовних вимог до ФГ "ВЛОМ" позивач не пред'явив, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляв.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ПСП "Еліта" судам слід було відмовити у зв'язку з неналежним суб'єктним складом відповідачів за вимогою про визнання недійсним договору та як похідною? за вимогою про скасування державної реєстрації речового права.

Тому суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову, але помилилися у мотивах такого рішення.

Оскільки встановлено підстави для зміни оскаржених судових рішень, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених

у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 570/1533/20 (провадження № 61-8068св21) та від 07 жовтня 2021 року у справі № 612/479/20 (провадження № 61-13544св21), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішеннячастково ухвалені без додержання норм процесуального права.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішеннязмінити в мотивувальній частині.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" задовольнити частково.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук