Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.01.2025 року у справі №592/18654/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 592/18654/23

провадження № 61-7475св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Турченко Сергій Петрович, на постанову Сумського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в складі колегії суддів Криворотенка В. І., Собини О. І., Рунова В. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Зарічний ВДВС у м. Суми) з позовом про скасування арешту майна.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що вони є спадкоємцями ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак не змогли отримати свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із наявністю чинного запису про арешт нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Відповідно до інформації, наданої Зарічним ВДВС у м. Суми, виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито згідно з виконавчим листом від 31 грудня 2009 року № 2-2961, виданим Зарічним районним судом м. Суми, щодо стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь Кредитної спілки «Сумська кредитна спілка» (далі - КС «Сумська кредитна спілка») заборгованості за договором позики у розмірі 22 101,45 грн, а також судових витрат у сумі 471,01 грн. Відповідно до матеріалів судової справи № 2-2961/09, зокрема позовної заяви, договору позики, паспорта ОСОБА_3 , відповідачем у справі був ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Натомість спадкодавець ОСОБА_3 , на нерухоме майно якого було накладено арешт, народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить про те, що він є іншою особою, ніж відповідач у справі № 2-2961/09 і боржник згідно з виконавчим листом від 31 грудня 2009 року № 2-2961, виданим Зарічним районним судом м. Суми.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд зняти арешт зі спірної квартири, зареєстрований реєстратором Сумської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером № 9696653 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 квітня 2010 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, виданої Зарічним ВДВС Сумського міського управління юстиції (далі - Зарічний ВДВС СМУЮ).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 03 січня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування арешту майна задовольнив.

Зняв арешт зі спірної квартири, зареєстрований реєстратором Сумської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 9696653 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 квітня 2010 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, виданої Зарічним ВДВС СМУЮ.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Зарічного ВДВС у м. Суми на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рівних частинах понесені судові витрати із сплати судового збору у сумі 1 073,60 грн та на правову допомогу у сумі 11 250,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи арешт на спірну квартиру, суд першої інстанції керувався тим, що боржник у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та особа, на майно якої накладено арешт, є різними. У зв`язку з цим державний виконавець наклав арешт на майно особи, яка не є боржником у справі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Зарічного ВДВС у м. Суми на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рівних частинах понесені судові витрати із сплати судового збору та на правову допомогу, відповідач подав апеляційну скаргу.

Сумський апеляційний суд постановою від 16 травня 2024 року апеляційну скаргу Зарічного ВДВС у м. Суми задовольнив частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 січня 2024 року скасував та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування арешту майна.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував, що позов пред`явлений не до всіх відповідачів. Так до участі у справі не залучений стягувач у виконавчому провадженні, а саме КС «Сумська кредитна спілка», права якої порушуються оскаржуваним рішенням, оскільки стягувач розраховує на погашення боргу за рахунок майна, на яке було накладено арешт.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 травня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Турченко С. П., через систему «Електронний суд» подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 16 травня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявники посилаються на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначають, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не правильно застосував норму пункту 1 частини першої статті 365, статті 42 ЦПК України, а також не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 463/3226/16, від 23 червня 2022 року у справі № 278/3196/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 212/6877/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 1527/867/12, від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18, від 28 лютого 2024 року у справі № 627/907/21, від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, від 22 лютого 2024 року у справі № 346/1648/16.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги та не врахував, що відповідач оскаржував рішення суду першої інстанції лише в частині розподілу судових витрат, а в іншій частині не оскаржував, тому суд помилково переглянув рішення по суті вирішення позовних вимог.

Також позивачі не погоджуються з висновком суду апеляційної інстанції про те, що належним відповідачем у цих правовідносинах є стягувач КС «Сумська кредитна спілка». Зазначають, що суд не врахував, що КС «Сумська кредитна спілка» не є стягувачем у виконавчому провадженні, оскільки відповідне виконавче провадження на час розгляду справи уже завершене та знищене за закінченням строків зберігання. Крім того, права КС «Сумська кредитна спілка» не порушені оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, оскільки боржник у завершеному та знищеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та особа, на майно якої накладено арешт, є різними особами, а державний виконавець наклав арешт на майно особи, яка не є боржником у справі, що не заперечував відповідач та не спростував суд апеляційної інстанції.

Крім цього, жодних правових відносин між ОСОБА_3 , який є власником спірної квартири, і КС «Сумська кредитна спілка» не існувало та не існує. Суб`єктом спірних правовідносин і єдиним можливим та належним відповідачем у цьому спорі є саме орган виконавчої служби, який незаконно наклав арешт на майно особи, яка не є боржником.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року Зарічний ВДВС у м. Суми подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що він позбавлений права перевірити законність оскаржуваного арешту, оскільки відповідне виконавче провадження знищено, а також перевірити, чи дійсно ОСОБА_3 (спадкодавець та власник спірної квартири) є іншою особою та не є боржником у виконавчому провадженні. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали цивільної справи з Ковпаківського районного суду м. Суми.

Справу передано до Верховного Суду у червні 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду 13 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а. с. 10).

Позивач ОСОБА_1 є дочкою померлого ОСОБА_3 , а позивач ОСОБА_2 є дружиною померлого ОСОБА_3 (а. с. 12).

18 серпня 2023 року приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу завела спадкову справу № 71115172 після смерті ОСОБА_3 (а. с. 11).

Згідно з постановою від 17 жовтня 2023 року № 233/02-31 приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Дуванова Т. П. відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із наявністю чинного запису про арешт нерухомого майна - спірної квартири (а. с. 14).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 жовтня 2023 року № 351052506 у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна наявний реєстраційний запис від 06 квітня 2010 року № 9696653 про арешт нерухомого майна (спірної квартири), на підставі постанови Зарічного ВДВС СМУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 квітня 2010 року (а. с. 17, 18).

На запит ОСОБА_1 Зарічний ВДВС у м. Суми листом від 12 жовтня 2023 року № 16/96722 повідомив, що за об`єктом зареєстрована така заборона: арешт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , за реєстраційним номером 9696653, зареєстрована реєстратором Сумської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № НОМЕР_1 від 06 квітня 2010 року, виданої Зарічним ВДВС СМУЮ. На виконанні Зарічного ВДВС СМУЮ перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 згідно з виконавчим листом від 31 грудня 2009 року № 2-2961, виданим Зарічним районним судом м. Суми, щодо стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь Кредитної спілки «Сумська кредитна спілка» заборгованості за договором позики у розмірі 22 101,45 грн, а також судовихвитрат у сумі 471,01 грн, а разом 22 572,46 грн (а. с. 15).

Відповідно до листа від 06 листопада 2023 року № 16/115502 на запит ОСОБА_1 Зарічний ВДВС у м. Суми повідомив, що згідно з перевіркою вказаного виконавчого провадження державний виконавець на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. У зв`язку із закінченням строків зберігання виконавче провадження було знищено. Відповідно до положень пункту 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець знімає арешт майна на підставі судового рішення про скасування або фактичного виконання виконавчого провадження. У зв`язку із цим Зарічний ВДВС у м. Суми повідомив про можливість зняття арешту зі спірного майна у разі надходження відповідного рішення суду (а. с. 16).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Підставою для звернення позивачів із позовом стало накладення державним виконавцем арешту на спірну квартиру, яка за життя належала на праві власності ОСОБА_3 та яку вони успадкували після його смерті, з посиланням на те, що такий арешт накладений помилково, оскільки спадкодавець не є боржником у виконавчому провадженні.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Водночас незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20 (провадження № 61-19730св21).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: прийняття постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; прийняття постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що міститься в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи арешт на спірну квартиру, керувався тим, що боржник у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та особа, на майно якої накладено арешт, є різними. У зв`язку з цим державний виконавець наклав арешт на майно особи, яка не є боржником у справі.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з тим, що справу розглянуто без залучення до участі у справі всіх відповідачів, зокрема стягувача КС «Сумська кредитна спілка», права якої порушуються оскаржуваним рішенням.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що боржник у завершеному та знищеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та особа, на майно якої накладено арешт, є різними особами, а державний виконавець наклав арешт на майно особи, яка не є боржником у справі, що не заперечував відповідач та не спростував суд апеляційної інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував те, що стаття 1 Першого протоколу покладає на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Водночас колегія суддів враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що спадкодавець ОСОБА_3 не був боржником у виконавчому провадженні, що не заперечував відповідач у справі, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивачів як спадкоємців ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Крім того, колегія суддів враховує те, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції повністю, апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, Зарічний ВДВС у м. Суми оскаржував рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачів у рівних частинах понесені судові витрати зі сплати судового збору і витрати на правову допомогу та не оскаржував по суті вирішення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що відповідач не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову по суті, а оскаржував тільки в частині розподілу судових витрат, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційний суд всупереч вимогам частини першої статті 367 ЦПК України вийшов за межі апеляційної скарги Зарічного ВДВС у м. Суми.

Таким чином, неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, а відсутність можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами, перешкоджає суду касаційної інстанції ухвалити власне судове рішення з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Турченко Сергій Петрович, задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

І. М. Фаловська