Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2019 року у справі №360/573/19

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 360/573/19

провадження № 61-19387св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Восьмий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Київській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц.,

Фінагеєва В. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року Восьмий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Київській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що на балансі Восьмого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Київській області перебуває двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . З 1979 року у цій квартирі проживає ОСОБА_1 , яка не має жодних законних підстав на проживання у ній, оскільки ордеру на вселення ні вона, ні її батьки не отримували та у трудових відносинах з позивачем не перебувала і не перебуває. Вказували, що організаційна структура Восьмого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Київській області складається з управлінських підрозділів, основних підрозділів, зокрема, 58 пожежно-рятувального посту з дислокацією у смт Клавдієво-Тарасове, Бородянського району, Київської області. Також зазначали, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказана у справі будівля пожежного депо є власністю Державної служби надзвичайних ситуацій України, та перебуває у них в оперативному управлінні. Вказували, що вони двічі направляли ОСОБА_1 повідомлення з проханням звільнити спірне приміщення у справі, однак вона на них не відреагувала, приміщення не звільнила. Вказували, що селищний голова Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області листом від 07 червня 2017 року повідомив ОСОБА_1 про те, що селищна рада не веде будівництва житлових будинків та на її балансі відсутнє нерухоме майно, яке вони їй могли б надати для проживання. 09 серпня 2017 року комісією Восьмого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Київській області було складено акт обстеження спірної квартири, в якому зазначено, що

ОСОБА_1 відмовилась від пропозиції комісії щодо огляду стану квартири, документи, які підтверджують законність її проживання та реєстрації у ній також відмовилась надати.

У зв`язку з викладеним позивач просив усунути перешкоди у користуванні належним йому нерухомим майно, а саме: квартирою № 2 житлової прибудови будівлі пожежного депо 58 професійної пожежної частини Восьмого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Київській області, яка розташована на вул. Соборності, буд. 1, в смт Клавдієво-Тарасове, Бородянського району, Київської області з боку ОСОБА_1 шляхом її виселення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 19 червня

2019 року у задоволенні позову Восьмого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС у Київській області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач чинить пожежному загону перешкоди в користуванні ним спірним нерухомим майном, яке перебуває у його оперативному управлінні і має статус саме житла.

Позивачем не вказано, яка саме нагальна суспільна необхідність виселення ОСОБА_1 з єдиного житла, яке вона має та в якому постійно та відкрито проживала разом зі своєю сім`єю все своє життя, а саме з 1979 року, за свій кошт утримувала це житло та оплачувала комунальні послуги. Судом першої інстанції було вказано, що усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача без надання їй іншого житла не відповідає меті обмеження права на повагу до житла.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу Восьмого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Київській області задоволено, рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Усунуто перешкоди Восьмому Державному пожежно-рятувальному загону Головного управління ДСНС України у Київській області у використанні нерухомого майна, а саме квартири № 2 житлової прибудови будівлі пожежного депо , що розташована на АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з вказаної квартири.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог позивача в частині вчинення відповідачем перешкод у користуванні та використанні спірного приміщення для власних потреб є неправильним та необґрунтованим, оскільки спірне приміщення є власністю держави, тому відповідач може мати право на проживання в ньому лише в разі надання згоди органу державної влади у віданні якого перебувало це майно. Відсутність правових підстав у ОСОБА_1 на проживання у спірному нерухомому майні є підставою для визнання її проживання у такому приміщенні незаконним. Крім того, відповідач не оспорює законність володіння позивачем вказаним нерухомим майном. Також судом апеляційної інстанції зазначено, що існує нагальна суспільна необхідність для втручання у право особи на житло, оскільки спірне житлове приміщення за своєю метою збудоване спеціально для використання його позивачем для виконання ним поставлених задач по оперативному реагуванню щодо усунення негативних наслідків, спричинених стихійними лихами, пожежами та іншими негодами, тому саме з цією метою проживання особового складу пожежної частини є необхідним в безпосередній близькості до самого депо та транспортних засобів вказаного призначення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі помилково скасоване рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом апеляційної інстанції належним чином не були встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Вказувала, що на час вселення її родини у спірне житлове приміщення її батько працював у будівельному підрозділі УВС Київського обласного виконавчого комітету, якому на той час підпорядковувалися всі пожежні частини в Київській області, на будівництві об`єктів пожежної охорони. Наголошувала на тому, що вселення її родини в спірне приміщення у 1977 році не було самовільним та безпідставним, а відбулося на підставі рішення керівництва управління пожежної охорони УВС Київського обласного виконавчого комітету, з яким було укладено договір найму цього приміщення, про що свідчить лист начальника загону пожежної охорони від 04 квітня 1980 року на ім`я її батька ОСОБА_2 та вказаний лист знаходиться в матеріалах справи (а. с. 40). Разом з тим, вона зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, не надав жодної оцінки вказаним обставинам. Також зазначала, що вона з 1979 року до 2015 року відкрито проживала та користувалася спірним житловим приміщенням і керівництво пожежної частини протягом вказаного періоду часу не мало до неї жодних претензій щодо такого проживання або усунення будь-яких перешкод. На її думку позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, тому суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

У відзиві Восьмого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Київській області на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги зводяться лише до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, тому її слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін. Вказують, що у відповідача відсутні докази щодо законного її вселення у спірне житлове приміщення, а саме ордеру на таке вселення чи договору найму цього приміщення. Також вказують, що будівля пожежного депо будувалася виключно для певних соціальних потреб населення у вигляді протипожежної та техногенної безпеки, а не з ціллю забезпечення житловою площею певної категорії громадян України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Бородянського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від

18 вересня 2019 року.

Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року до закінчення касаційного перегляду цієї справи.

У грудні 2019 року справу № 630/573/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 08 травня 2018 року за Восьмим Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління ДСНС України у Київській області, як балансоутримувачем державного майна, зареєстровано право оперативного управління на будівлю пожежного депо (в тому числі й житлову прибудову літ «А2» де проживає відповідач), допоміжні будівлі та споруди, що розташовані в АДРЕСА_1 , власником яких є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (а. с. 10, 78-89).

Вказана будівля пожежного депо має житлову прибудову літ. «А2», яка складається з двох житлових квартир, в одній з яких (квартира № 2 ) з дня свого народження в 1979 року проживає без реєстрації відповідач у справі ОСОБА_1 , що підтверджується копією технічного паспорту та визнається сторонами

(а. с. 11-20).

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 травня

2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2018 року, в справі № 360/2693/17 було відмовлено у задоволенні позову Восьмого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Київській області до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житла (а. с. 96-99).

Також судами було встановлено, що судами під час розгляду справи

№ 360/2693/17 було встановлено та не заперечувалося сторонами, що спірне житлове приміщення у 1977 році керівництвом Професійної пожежної частини

№ 58 Управління Державної пожежної охорони ГУВД в Київській області була надана для тимчасового проживання разом із сім`єю батьку відповідача

ОСОБА_2 , який на той час працював на будівництві об`єктів пожежної охорони.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер і після його смерті рішенням виконавчого комітету Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 13 червня 2006 року № 169 спірну квартиру було закріплено за матір`ю відповідача ОСОБА_3 , яка також померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і на теперішній час в квартирі залишилась проживати лише відповідач, вона утримує цю квартиру та оплачує комунальні послуги.

Рішенням виконавчого комітету Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 28 квітня 2015 року № 77 було закріплено за ОСОБА_1 житлову площу, що розташована на

АДРЕСА_1 , яка була надана у користування її родини 32-ю самостійною державною пожежною частиною смт. Бородянка.

13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Восьмого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Київській області із листом про надання їй дозволу на реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі, однак їй 11 листопада 2015 року було надано відповідь, що за вказаною адресою розташована 58 Пожежна професійна частина смт Клавдієво-Тарасове і на даний час проводиться ряд заходів щодо отримання статусу службового житла двом квартирам при вказаній пожежній частині, та у зв`язку з відсутністю укладеного договору найму, статусу службового житла приміщення, а також тим, що вона не перебуває у трудових відносинах з Державною службою України з надзвичайних ситуацій, її заяву задоволено не було (а. с. 9).

27 лютого 2017 року з причин відсутності законних підстав зайняття відповідачем вказаної квартири та не перебування її у трудових відносинах з Восьмим Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління ДСНС України у Київській області, позивачем було направлено ОСОБА_1 лист із проханням звільнити квартиру № 2 за вказаною адресою до 01 квітня 2017 року, та повторно 26 липня 2017 року - попередження про звільнення у термін до

01 вересня 2017 року господарських будівель (погребу, сараю), оскільки вони перебувають на балансі загону (а. с. 21, 23).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті

10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла. Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач неправомірно займає спірне житлове приміщення та створює йому перешкоди у користуванні цим нерухомим майном.

Судами обох інстанцій було встановлено, що ні ОСОБА_1 , ні члени її сім`ї ордер на вселення в спірне житлове приміщення не отримували, однак ними було встановлено, що батьку відповідача ОСОБА_2 ще в 1977 році з дозволу керівництва професійної пожежної частини № 58 Управління Державної пожежної охорони ГУВД в Київській області було надано вказане приміщення для тимчасового його проживання разом із сім`єю без права прописки, у зв`язку з тим, що він працював на будівництві об`єктів пожежної охорони.

Також судами було встановлено, що відповідач у справі почала проживати у спірній квартирі з моменту свого народження, а саме з 1979 року, тобто до моменту звернення відповідача з цим позовом до суду, вона проживала в спірному житловому приміщенні безперервно протягом 40 років та, що ніякого іншого житла в неї немає.

Також судом першої інстанції було встановлено, що з 1979 року до 2017 року позивач не пред`являв ні до відповідача, ні до її членів сім`ї жодних вимог щодо виселення з вказаного приміщення, а вони в свою чергу протягом вказаного періоду утримували це приміщення, сплачували комунальні послуги.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову на вказані обставини справи належної уваги не звернув та не надав жодної правової оцінки тому факту, що сім`я відповідача у справі з 1977 року з дозволу керівництва професійної пожежної частини № 58 Управління Державної пожежної охорони ГУВД в Київській області відкрито проживала у спірній квартирі та несла усі витрати на її утримання.

Також судом апеляційної інстанції не було встановлено, яким саме чином відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , зокрема позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в нього існує необхідність на вселення в це приміщення працівника, виконання обов`язків якого зумовлене саме його проживанням на території Восьмого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Київській області, а проживання в ній ОСОБА_1 створює йому таким чином перешкоди.

Також позивачем не було надано належних доказів на підтвердження того, що в даному конкретному випадку існує нагальна суспільна необхідність на виселення відповідача з єдиного житла, яке вона має та в якому з дозволу позивача постійно та відкрито проживала разом зі своєю сім`єю все своє життя (з 1979 року) та яка за свій кошт утримувала це житло і оплачувала комунальні послуги.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, та, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами той факт, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні спірним нерухомим майном.

Апеляційний суд на наведені норми матеріального права та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилково висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасувати, рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 червня

2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик