Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №754/525/15

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 735/525/15

провадження № 61-17592св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» в особіУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію КашутиДмитра Євгеновичана рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у складі судді Клочко І. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ КБ «Експобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 17 січня2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту і забезпечення № 15/2008 USD, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 26 900 доларів США на придбання автомобіля під 12,0 % річних з кінцевим терміном повернення до 16 січня 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1своїх зобов'язань за договором станом на 08 травня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 130 030,38 доларів США та 45 204 грн 45 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 25 723,95 доларів США, прострочена заборгованість за процентами - 1 939,74 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення кредиту - 90 440,42 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення процентів - 11 926,28 доларів США, 8 748 грн 99 коп. - прострочена заборгованість за нарахованою комісією, 36 455 грн 46 коп. - пеня за несвоєчасну сплату щомісячної комісії. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 17 січня 2008 року між ПАТ КБ «Експобанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № б/н, за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «Експобанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором та понесені судові витрати.

Представник відповідачів ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні у зв'язку з пропуском позовної давності, посилаючись на те, що позичальник здійснив останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором 20 червня 2008 року. Банк звернувся до суду з цим позовом у травні 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Експобанк» відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором був здійснений відповідачем 17 червня 2008 року, у зв'язку з чим перебіг позовної давності за вимогами, які випливають з умов цього договору, закінчився 18 липня 2013 року, а банк звернувся до суду з позовом 02 червня 2015 року, тобто за межами позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Експобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію КашутиД.Є.відхилено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник здійснив останній платіж на погашення кредитної заборгованості 20 червня 2008 року. 06 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та банком була укладена додаткова угода до кредитного договору, яка відповідачами не виконана. 08 жовтня 2010 року на рахунок позичальника були перераховані грошові кошти в розмірі 4 700 доларів США від реалізації предмета застави. Оскільки з 08 жовтня 2010 року і до часу подання до суду цього позову (02 червня 2015 року) ПАТ КБ «Експобанк» не зверталося до відповідачів з вимогою про стягнення заборгованості, то місцевим судом правомірно застосовано позовну давність і відмовлено з цих підстав у задоволенні вимог банку.

У квітні 2017 року ПАТ КБ «Експобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію КашутиД.Є.подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року і ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що строк дії кредитного договору визначений до 16 січня 2015 року, а банк звернувся з позовом до суду 27 травня 2015 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Крім того, позовна давність була застосована судами не до кожного чергового платежу, а до кредитної заборгованості в цілому. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіку погашення кредиту) про погашення боргу щомісячними платежами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, то зазначені правила повинні застосовуватися і до поручителя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 23 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 травня 2018 року справу № 735/525/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Судами встановлено, що 17 січня2008 року між ПАТ КБ «Експобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту і забезпечення № 15/2008 USD,за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 26 900 доларів США на придбання автомобіля «Dacia Logan».

Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору позичальник повертає банку кредит у строки/терміни, що визначені графіком (Додаток № 1 до цього договору), але не пізніше 16 січня 2015 року.

Пунктами 1.2, 3.5, підпунктом 4.5.2 пункту 4.5 кредитного договору передбачено, що позичальник щомісяця, протягом строку дії цього договору, до 17 числа кожного місяця, сплачує проценти за користування кредитом у розмірі 12,0 % річних та комісію за кредитне обслуговування в розмірі 0,2 % від залишку заборгованості за кредитом.

За несвоєчасне повернення кредиту/частини кредиту, несвоєчасну сплату процентів, несвоєчасну сплату комісії за кредитне обслуговування позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,2 % від суми боргу за кожний день прострочення (пункти 5.2, 5.3 кредитного договору).

Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору для забезпечення своїх зобов'язань за цим договором позичальник передає банку у заставу автомобіль «Dacia Logan», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № ІІА003618 разом із правом витребування його від будь-яких осіб за правочинами позичальника.

16 лютого 2009 року між ПАТ КБ «Експобанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту і забезпечення № 15/2008 USD від 17 січня 2008 року, за умовами якої сторони дійшли згоди щодо перенесення терміну оплати тіла кредиту, процентів та комісії з 17 лютого до 17 травня 2009 року. Позичальник зобов'язався до 17 травня 2009 року погасити прострочену заборгованість в розмірі 3 324,02 доларів США та 1 980 грн 43 коп.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 17 січня 2008 року між ПАТ КБ «Експобанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № б/н, за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, комісії та неустойки.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 08 травня 2015 року заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед банком становила 130 030,38 доларів США та 45 204 грн 45 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 25 723,95 доларів США, прострочена заборгованість за процентами - 1 939,74 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення кредиту - 90 440,42 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення процентів - 11 926,28 доларів США, 8 748 грн 99 коп. - прострочена заборгованість за нарахованою комісією, 36 455 грн 46 коп. - пеня за несвоєчасну сплату щомісячної комісії.

Останній платіж на погашення кредитної заборгованості позичальник здійснив 20 червня 2008 року, що визнано сторонами.

08 жовтня 2010 року на рахунок ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти в розмірі 4 700 доларів США від реалізації предмета застави - автомобіля «Dacia Logan».

16 травня 2016 року відповідачі подали заяву про застосування позовної давності до заявлених банком позовних вимог.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.3 договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів (графіком, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено до 17 числа кожного місяця).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Оскільки в договорі встановлені окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказала, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Отже, висновки судів про початок перебігу позовної давності за вимогами банку в цій справі з часу внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості чи з дня зарахування на рахунок позичальника коштів від реалізації заставного майна та про те, що банк звернувся з позовом після спливу позовної давності (щодо усіх щомісячних платежів) ґрунтується на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином та не дали правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості в сукупності та взаємозв'язку з іншими встановленими обставинами справи, не застосували до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права.

Тобто суди не дотрималися встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Не встановивши обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та допустивши зазначені порушення норм матеріального і процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваних судових рішеннях підстав.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_6 та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій не здійснили належне правосуддя, в судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановлювати обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до місцевого суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

При цьому слід звернути увагу на те, чи вказано у кредитному договорі, які саме послуги за щомісячну комісію за обслуговування кредиту надаються банком позичальнику, та перевірити, чи правомірною є вимога про сплату споживачем комісії за послуги, що супроводжують кредит.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кашути Дмитра Євгеновича задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов О.В.Ступак Г.І.Усик