Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №335/13616/21
Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №335/13616/21
Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №335/13616/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 335/13616/21

провадження № 61-16555св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Рибалко Н. І., та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), «Запорізької дирекції залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 філії «Придніпровська залізниця», у якому просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 13 грудня 2021 року № 125/ОС про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу).

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що працює черговою по залізничній станції у структурному підрозділі «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (далі - СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень»). Наказом СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 13 грудня 2021 року № 125/ОС «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника» її відсторонено від роботи з 13 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи. Просила суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку без вирахування податків та зборів у розмірі 50 741,46 грн.

Зазначила, що відповідач наводить розрахунок погодинного заробітку, хоча АТ «Укрзалізниця» працює змінами, за залізничним графіком (день-ніч - 48 год), а саме день з 08:00 год до 20:00 год, ніч - з 20:00 год до 08:00 год та дві доби відпочинку. Вона зазначила, що працює позмінно, а тому повинна перебувати на робочому місці протягом зміни згідно з графіком, а не протягом певної кількості годин. Сумарний розмір середнього заробітку становить: 805,42 грн х 63 = 50 741,46 грн. Незважаючи на те, що наказ № 08 о/с про допуск її до самостійної роботи був прийнятий 01 березня 2022 року, фактично вона приступила до роботи саме 15 березня 2022 року, на підтвердження чого надала графік. Тому, на її думку, останнім днем періоду відсторонення є саме 14 березня 2022 року, а не 01 березня 2022 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення задоволено, визнано незаконним наказ АТ «Українська залізниця» від 13 грудня 2021 року № 125/ОС про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Справу у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи та розподілу судових витрат направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили фактичних обставин необхідних для її задоволення (зокрема, розмір середньої заробітної плати, кількість робочих днів).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», третя особа - начальник станції «Запоріжжя-1» СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» Лашко С. Л., про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в сумі 33 448,83 грн, з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, що має виконати в порядку частини шостої статті 36 КЗпП України відповідач.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 595,71 грн, витрати на правничу допомогу - 16 500,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року - без змін.

Задовольняючи частково позов про стягнення середнього заробітку за час відсторонення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач довела наявність порушень її трудових прав зі сторони роботодавця, у зв`язку з чим підлягає стягненню сума середнього заробітку за час відсторонення від роботи. При цьому, обраховуючи середній заробіток за час відсторонення, суд першої інстанції взяв до уваги довідку про розмір середньої заробітної плати від 05 січня 2022 року № 20 за два останні місяці перед відстороненням, а саме жовтень-листопад 2021 року, згідно з якою середньоденний заробіток склав 631,11 грн, що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи до 14 березня 2022 року включно, є безпідставною, оскільки відповідно до наказу від 01 березня 2022 року № 08/ос позивач допущена до самостійної роботи з 01 березня 2022 року. Крім того, з 24 лютого 2022 року, відповідно до наказу регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укзалізниця», введено режим простою для працівників, у зв`язку з чим з 01 березня 2022 року до моменту, коли позивач була залучена до роботи 15 березня 2023 року, їй здійснювалась оплата простою.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, проаналізував подані позивачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу адвоката за подання до суду позову, дійшов висновку, що з огляду на складність справи, ціну позову, на підставі поданих доказів, витрати на правову допомогу підлягають стягненню у розмірі 16 500,00 грн. Оскільки саме такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Суд урахував, що відповідно до пункту 4.1 договору про надання правничої (юридичної) допомоги від 18 червня 2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ярошенком О. О., вартість правничої допомоги в суді апеляційної інстанції становила 6 000,00 грн та сплачується у випадку прийняття судом рішення на користь ОСОБА_1 Запорізький апеляційний суд 02 травня 2023 року прийняв постанову не на користь ОСОБА_1 , тому суд першої інстанції відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Урахувавши положення статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції стягнув судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2024 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 грудня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

25 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/76/21 (провадження № 11-137заі21) та у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18 (провадження № К/9901/17118/19), від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 20 січня 2021 року у справі № 807/1671/16 (провадження № К/9901/37144/18), від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 (провадження № 61-12919св23), від 10 січня 2024 року у справі № 565/35/22 (провадження № 61-6749св23).

Заявник указує, що текст резолютивної частини постанови та повного тексту у порівнянні зі змістом проголошеної у судовому засіданні частини постанови від 06 листопада 2024 року відрізняються суттєво, оскільки зникла згадка про зменшення суми правничої допомоги.

Указує, що суди попередніх інстанцій дали неправильну оцінку фактичним обставинам справи. Так, з 25 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації та згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» про введення з 24 лютого 2022 року режиму простою на підприємстві, виключається можливість перебування ОСОБА_1 у стані вимушеного прогулу. Вказані обставини виключають можливість нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період починаючи з 24 лютого 2022 року.

Суди неправильно здійснили розподіл судових витрат. ОСОБА_1 не сплачувала судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Суд першої інстанції задовольнив клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, однак не звернув увагу, що витрати на послуги адвоката є неспівмірними з обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на їх складання, складністю справи та є необґрунтовано завищеними.

Крім того, послуги з роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів, завіряння копій документів, направлення поштової кореспонденції, подання процесуальних документів до канцелярії суду не є різновидом правової допомоги, передбаченої Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ярошенко О. Є. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому покладався на розсуд суду, сподівався на дотримання принципу законності та справедливості. Звернув увагу, що невідповідність оголошеного судового рішення надрукованому мала місце лише в суді апеляційної інстанції, що у разі визнання цієї помилки грубою скасуванню підлягає лише постанова суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з серпня 2002 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, з липня 2013 року працює черговою по залізничній станції Запоріжжя-1, є матір`ю двох неповнолітніх дітей.

Наказом начальника станції Запоріжжя-1 СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 13 грудня 2021 року № 125/ОС ОСОБА_1 , чергового по залізничній станції Запоріжжя І, відсторонено від роботи з 13 грудня 2021 року з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19, підставою якого зазначено лист-ознайомлення № 1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, частини другої статті 46 КЗпП України, наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Згідно з довідкою СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» від 05 січня 2022 року № 20 про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 , за період з жовтня 2021 року до листопада 2021 року включно, заробітна плата за 1 годину праці складає 95,19 грн, середньоденний заробіток - 631,11 грн (95,19 х 6,63).

13 лютого 2022 року СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» видала ОСОБА_1 довідку № 896 про дохід за червень - липень 2021 року.

Наказом від 01 березня 2022 року № 08/ос ОСОБА_1 допущено до самостійної роботи з 01 березня 2022 року.

Із 24 лютого 2022 року відповідно до наказу регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» введено режим простою для працівників.

З 01 березня 2022 року до моменту залучення ОСОБА_1 до роботи - 15 березня 2023 року їй здійснювалась оплата простою.

На підтвердження наданої правничої допомоги ОСОБА_1 у розмірі 22 500 грн, суду надано: копію договору про надання правової допомоги від 18 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та «Адвокатським бюро Данила Тивоненка «Пріоритет»; перелік та вартість послуг від 20 грудня 2021 року до зазначеного договору; акт вартості послуг від 22 грудня 2021 року на суму 10 000 грн; договір про надання правової допомоги від 18 червня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Ярошенком О. О.; рахунок від 05 червня 2023 року № 06/01, відповідно до якого вартість правової допомоги у суді касаційної інстанції склала 4 000 грн; договір про надання правничої (юридичної) допомоги від 13 вересня 2023 року; додаткову угоду до договору про правову допомогу від 13 вересня 2023 року про узгодження вартості послуг від 13 вересня 2023 року; квитанцію про сплату правової допомоги від 14 вересня 2023 року № 0.0.3198103657.1 у розмірі 2 500 грн; акт про надання послуг з правової допомоги від 14 вересня 2023 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19.)

Порядок обчислення середнього заробітку працівника за час вимушеного прогулу визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, постановою від 02 серпня 2023 року (провадження № 61-8464св23) рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну плату та розподіл судових витрат скасував, передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили фактичних обставин, необхідних для її задоволення (зокрема, розмір середньої заробітної плати, кількість робочих днів).

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

При новому розгляді справи суд першої інстанції встановив:

- заробітна плата ОСОБА_1 за місцем роботи (чергова по залізничній станції Запоріжжя І) за період з жовтня 2021 року до листопада 2021 року за 1 годину праці складає 95,19 грн, середньоденний заробіток - 631,11 грн.(95,19 х 6,63) (довідка від 05 січня 2022 року № 20);

- середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за період з червня 2021 року до листопада 2021 року становить 17 684,21 грн (довідка від 13 грудня 2021 року № 896);

- наказом регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укзалізниця» від 25 лютого 2022 року з 24 лютого 2022 року введено режим простою для працівників. Нарахування оплати за час простою працівникам проводити за 340 кодом «Оплата простоїв» не з вини працівника;

- згідно з наказом від 01 березня 2022 року № 08/ос ОСОБА_1 допущена до самостійної роботи з 01 березня 2022 року;

- з 01 березня 2022 року до 15 березня 2023 року (час залучення позивача до роботи) здійснено оплату простою ОСОБА_1 ;

- позивач відсторонена від роботи з 13 грудня 2021 року без збереження заробітної плати, поновлено виплату заробітної плати з 01 березня 2022 року;

- середній заробіток розраховано з урахуванням 53 робочих днів.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у повному обсязі й з дотриманням частини першої статті 417 ЦПК України, виконав вказівки суду касаційної інстанції щодо вирішення спору та зробив правильний висновок про те, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час відсторонення від роботи та простою, а саме з 13 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року - у розмірі 33 448,83 грн, із розрахунку (631,11 грн х 53 дні), тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення середнього заробітку за час відсторонення у розмірі 33 448,83 грн, оскільки суди правильно встановили період відсторонення позивача від посади без збереження заробітної плати, визначили середньоденний заробіток ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у розмірі 631,11 грн, тому обґрунтовано частково задовольнили позов.

Оскільки встановлено, що позивача відсторонено від роботи з 13 грудня 2021 року без збереження заробітної плати, допущено до роботи з 01 березня 2022 року, колегія суддів спростовує доводи відповідача про відсутність права ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку з 25 лютого 2022 року, оскільки наказ відповідача про введення з 24 лютого 2022 року режиму простою передбачав нарахування оплати за час простою працівникам не з їх вини.

Доказів того, що з 25 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 нараховувалась оплата праці за час простою, матеріали справи не містять.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо незгоди з розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних рішень судів та спростовуються їх змістом. Фактично аргументи касаційної скарги про це зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Щодо судових витрат

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Вирішуючи клопотання позивача про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив клопотання про відшкодування витрат, понесених заявником у судах першої та касаційної інстанції, оскільки вони співмірні зі складністю справи та з наданими послугами. Натомість у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, відмовив, оскільки умовами договору сторони передбачили оплату цих витрат у разі прийняття судом рішення на користь ОСОБА_1 , однак Запорізький апеляційний суд постановою від 02 травня 2023 року прийняв постанову не на користь позивача.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) Верховний Суд указав, що у матеріалах справи відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, особа не заявила до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та не подала заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, тому суд апеляційної інстанції помилково виснував про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження понесених витрат у суді першої інстанції позивач долучила: копію договору про надання правової допомоги, укладений 18 грудня 2021 року з Адвокатським бюро Данила Тивоненка «Пріорітет»; перелік та вартість послуг від 20 грудня 2021 року до договору; акт від 22 грудня 2021 року надання послуг (том 1. а.с.19-22).

На підтвердження витрат у суді касаційної інстанції позивач долучила договір про надання правової допомоги від 22 травня 2023 року, укладений між нею та адвокатом Ярошенком О. О.; додаткову угоду до договору від 22 травня 2023 року, відповідно до якої сторони погодили фіксовану вартість послуг у суді касаційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн, рахунок від 05 червня 2023 року № 06/01, акт про надання правничої допомоги (том 2, а.с.42-46).

На підтвердження витрат на правову допомогу, понесених під час повторного перегляду справи у суді першої інстанції; позивач долучила договір про надання правової допомоги, укладений з адвокатом Ярошенком О. О. 13 вересня 2023 року № 2-ЯБ, до якого долучила додаткову угоду від 13 вересня 2023 року № 1, відповідно до якої сторони погодили фіксовану вартість послуг у розмірі 2 500,00 грн, акт про надання правничої допомоги від 13 вересня 2023 року № 2-ЯБ; квитанцію про сплату правової допомоги від 14 вересня 2023 року № 0.0.3198103657.1 у розмірі 2 500,00 грн (том 2, а.с.75-77).

На підтвердження витрат у суді апеляційної інстанції позивач у вересні 2023 року долучила договір про надання правової допомоги, укладений 18 червня 2022 року з адвокатом Ярошенком О. О., згідно з яким вартість правової допомоги в суді апеляційної інстанції становить 6 000,00 грн та сплачується у випадку прийняття судом рішення на користь позивача (том 2, а.с.78).

Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд першої інстанції встановив, що між позивачем та адвокатським бюро укладений договір про надання правової допомоги від 20 грудня 2021 року, у якому визначено вартість послуг у суді першої інстанції за годину роботи. Сторони погодили перелік та вартість послуг за договором та 22 грудня 2021 року склали акт надання послуг, а саме: консультації щодо можливості та доцільності розгляду справи у судовому порядку (3 год) - 3 000,00 грн, складання позовної заяви (5 год) - 5 000,00 грн, підготовка до подачі позову до канцелярії суду через підсистему «Електронний суд», у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів, завіряння копій документів (3 год) - 2 000,00 грн, участь у одному судовому засіданні - 2 500,00 грн. При цьому вартість послуг адвоката у суді касаційної інстанції, за написання касаційної скарги, сторони погодили у фіксованому розмірі - 4 000,00 грн.

Подання процесуальних документів безпосередньо до канцелярії суду не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені у статтях 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», такі дії не потребують спеціальних професійних навиків. А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу (див. ухвалу Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі №9901/264/19 (адміністративне провадження №П/9901/264/19)).

Суд першої інстанції вважав, що позивач довела належними та допустимими доказами понесені витрати на правову допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що відповідає вимогам частини третьої статті 137 ЦПК України.

Однак колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки витрати позивача, понесені у розмірі 2 000,00 грн на підготовку до подачі позову до канцелярії суду через підсистему «Електронний суд», зокрема: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів, завіряння копій документів не передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому вимоги про стягнення цих витрат задоволенню не підлягають.

Ураховуючи, що в судових засіданнях суду першої інстанції адвокат Тивоненко Д. Р. участі не брав, а витрати на підготовку до подачі позову до суду не передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу, які є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), понесені у суді першої інстанції (вперше) у розмірі 8 000,00 грн, понесені у суді першої інстанції (повторний розгляд) - 2 500,00 грн, понесені у суді касаційної інстанції - 4 000,00 грн, а всього 14 500,00 грн.

При цьому позовна заява та касаційна скарга містять попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_1 понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Однак ОСОБА_1 ні в апеляційній скарзі, ні у будь-якому іншому документі до закінчення судових дебатів не зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які очікувала понести у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, і не зробила про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів (том 1, а. с.73-78).

Таким чином, витрати на правову допомогу, понесені заявником у суді апеляційної інстанції під час першого перегляду справи, відшкодуванню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 своєчасно (до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції) не зробила про це відповідну заяву, чим порушила вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині частково знайшли своє підтвердження.

Звернувшись до суду у 2021 році з цим позовом, ОСОБА_1 заявила дві позовні вимоги: про скасування наказу роботодавця (вимога немайнового характеру - 908,00 грн), про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (вимога майнового характеру - 908,00 грн, але позивачка звільнена від її оплати).

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Оскільки за результатами розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій позов, апеляційна та касаційна скарги ОСОБА_1 задоволені, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 086 грн (908,00 +1 362,00 +1 816,00) за позовну вимогу про визнання незаконним наказу.

Ураховуючи, що позивач була звільнена від сплати судового збору під час подачі позову за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 086 грн (908,00 +1 362,00 +1 816,00).

Отже, доводи касаційної скарги АТ «Укрзалізниця» у частині неправильного розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у повному обсязі й з дотриманням частини першої статті 417 ЦПК України виконав вказівки суду касаційної інстанції та зробив правильний висновок про те, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, при цьому правильно визначив середньоденний заробіток та час вимушеного прогулу, однак помилився з розподілом судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню, з прийняттям нової постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у частині розподілу судових витрат скасувати, прийняти в цій частині нову постанову.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 14 500,00 грн (чотирнадцять тисяч п`ятсот гривень 00 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий зір у розмірі 4 086,00 грн (чотири тисячі вісімдесят шість гривень 00 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий зір у розмірі 4 086 грн (чотири тисячі вісімдесят шість гривень 00коп.).

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець