Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 317/183/19

провадження № 61-19269св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року у складі судді Громової І. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут олійних культур НААН України) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що вона в період часу з 19 квітня 2016 року по 14 грудня 2018 року працювала в Інституті олійних культур НААН України на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.

14 грудня 2018 року її звільнено з займаної посади згідно з наказом № 03-05/102к.

Посилаючись на те, що вказаний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його виданні відповідачем було допущено низку порушень трудового законодавства. Фактично організація виробництва і праці не змінювалась; позивач не повідомляла відповідача про те, що вона відмовляється від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці; роботодавцем не повідомлено які конкретно істотні зміни умов її праці будуть вводитись; з будь-якими розпорядчими документами, що стосуються змін в організації виробництва та праці та/або істотних змін умов праці відповідач її не ознайомлював, просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року №03-05/102к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції;

- поновити її на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур НААН України;

- стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 361,86 грн та 10 000,00 грн моральної шкоди. Допустити негайне виконання рішення суду в частині її поновлення на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки про зміну істотних умов праці позивач була повідомлена за два місяці та від продовження роботи відмовилася, написавши заяву про звільнення із зазначенням переліку виплат, які відповідно до статті 116 КЗпП України здійснюються саме при звільненні працівника, а тому мала на меті саме припинити з відповідачем свої трудові відносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 04 липня 2012 року в справі № 6-59цс12,23 березня 2016 року в справі № 6-2748цс15, Верховного Суду від 05 вересня 2018 року в справі № 641/397/17,28 березня 2019 року в справі № 755/3495/16-ц, 07 серпня 2019 року в справі № 752/10142/18,18 вересня 2019 року в справі № 431/4028/17,02 жовтня 2019 року в справі № 757/346/18, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 582/1001/15-ц, Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України) та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що в Інституті олійних культур НААН України мало місце скорочення посади, на якій вона працювала, а тому її звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України було протиправним, оскільки скорочення посади саме по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України, так як відсутні передбачені частиною 3 статті 32 КЗпП України обставини. Апеляційний суд не дослідив штатний розпис Інституту та не надав належної оцінки цьому доказу, при цьому, суд не врахував, що виключення зі штатного розпису посади працівника є скороченням штату, тому його звільнення на підставі пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України є незаконним. Переведення працівника на іншу роботу не можна вважати зміною істотних умов праці у розумінні частини 3 статті 32 КЗпП України, оскільки воно не передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Суди не врахували, що у директора Інституту не було повноважень для видання наказу від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к та законних підстав для "розформування сектору".

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Інституту олійних культур НААН Українина касаційну скаргу, у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що зміна істотних умов праці, про яку позивачка була повідомлена за два місяці та від продовження роботи в яких вона відмовилась, відбулась за безспірної її наявності. Позивачкою не доведено, що вона належним чином не була попереджена про зміну істотних умов праці, а також не доведено скорочення її посади. Звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вона відмовилась від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 317/183/19 з Запорізького районного суду Запорізької області.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2021 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року справу № 317/183/19 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 04 липня 2002 року працювала на різних посадах в Інституті олійних культур НААН України. З 19 квітня 2016 року переміщена на посаду молодшого наукового співробітника до сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.

19 грудня 2017 року в трудовій книжці зроблено запис, що ОСОБА_1 відповідає займаній посаді за результатами атестації, атестована строком на три роки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою звільнення з займаної посади ОСОБА_1 була перевірка, проведена НААН України в інституті відповідача.

Згідно з витягом з протоколу № 15 засідання вченої ради Інституту олійних культур від 26 вересня 2018 року запропоновано перевести співробітників сектору імунітету та захисту рослин до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника.

Наказом директора Інституту олійних культур НААН України від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к "Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України" прийнято рішення про розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року, а пунктом п'ятим визначено перевести ОСОБА_1, молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, за її згодою, на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року.

Повідомленням від 04 жовтня 2018 року "Про переведення на іншу посаду" ОСОБА_1 попереджено про наступне переведення з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника на підставі статті 32 КЗпП України, яке відбудеться 17 грудня 2018 року, роз'яснено наслідки незгоди з переведенням та запропоновано подати до відділу кадрів інституту відповідну заяву щодо прийняття чи неприйняття пропозиції з переведення, з яким ОСОБА_1 ознайомилась 08 жовтня 2018 року.

14 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій посилаючись на те, що їй не надали права вибору вільних вакансій інших наукових підрозділів, просила звільнити її з займаної посади з 14 грудня 2018 року за п. 6 статті 36 КЗпП України та провести всі розрахунки згідно положень статті 116 КЗпП.

Наказом від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 14 грудня 2018 року у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, на підставі її заяви.

З наказом від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к ОСОБА_1 ознайомлена 14 грудня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в інституті відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, які полягали у виключенні зі структури штатного розпису сектору імунітету та захисту рослин, а працівники переводилися до іншого, більш крупного підрозділу. Про зміну істотних умов праці позивач була повідомлена за два місяці та від продовження роботи відмовилася, написавши заяву про звільнення.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Пунктами 3 та 4 статті 32 КЗпП України встановлено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Якщо колишні (попередні) істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи на нових умовах, то трудовий договір припиняється за Пунктами 3 та 4 статті 32 КЗпП України.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9).

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку із його відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. [..] підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною 3 статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі частиною 3 статті 32 КЗпП України, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15.

Аналізуючи наведені норми, слід дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.

Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною 3 статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною 3 статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20).

Апеляційний суд вказаного не врахував та не надав будь-якої оцінки наявним в матеріалах справи змінам до шатного розпису, відповідно до яких посада молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, яку займала позивач, виведена із штатного розпису з 17 грудня 2018 року, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку, що в даному випадку відбулась саме зміна істотних умов праці позивачки та вона могла бути звільнена на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

При цьому, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М.

Коротун