Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №712/11422/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 712/11422/17

провадження № 61-14867св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення з ринку публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцева Артема Юрійовича;

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан Інна Леонідівна;

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення з ринку публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцева Артема Юрійовича - адвоката Пиріг Олени Вікторівни на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 червня 2024 року у складі судді Марцішевської О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у складі колегії суддів:Новікова О. М., Карпенко О. В., Василенко Л. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У квітні 2024 року публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Караченцева А. Ю. звернулося до суду зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І. Л. (далі - старший державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л.), заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1 .

В обґрунтування скарги заявник зазначив, що рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 травня 2021 року у справі № 712/11422/17 позов ОСОБА_1 до ПАТ «Український інноваційний банк», ФГВФО про стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов`язання внести запис до трудової книжки задоволено частково. Стягнуто з ФГВФО на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46 142,72 грн, та витрати за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129 684,30 грн. Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «Український інноваційний банк» у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади головного менеджера Черкаського центрального відділення ПАТ «Український інноваційний банк»за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України з 13 вересня 2017 року та зобов`язано ПАТ «Український інноваційний банк» внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з 13 вересня 2017 року відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2023 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 травня 2021 року в частині стягнення з ФГВФО на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсації за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46 142,72 грн, та витрат за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129 684,30 грн, скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог ОСОБА_1 . Стягнуто з ПАТ «Український інноваційний банк»на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Український інноваційний банк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46 142,72 грн відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в сумі 9 491,76 грн.

На виконання рішення суду в зазначеній справі 14 березня 2024 року до ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» надійшла постанова старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. від 22 лютого 2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у розмірі 71 750,53 грн.

Після цього заявнику стало відомо, що в межах вказаного виконавчого провадження 22 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. винесено ще постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 7 175,05 грн та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в загальній сумі 195,30 грн.

Постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 24 грудня 2015 року № 934 ПАТ «Український інноваційний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український інноваційний банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

22 березня 2016 року було прийнято постанову правління НБУ № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» та виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення від 22 березня 2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Низкою судових рішень було визнано неправомірними вищезазначені рішення НБУ та ФГВФО про введення в банку тимчасової адміністрації та ліквідації (справи № 826/1162/16, № 826/5325/16). Власниками ПАТ «Український інноваційний банк» були ініційовані зміни найменування ПАТ «Український інноваційний банк» на публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія»).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 викладено правові висновки про те, що перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після запровадження ФГВФО у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно ФГВФО відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення ФГВФО про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком ФГВФО.

Управління банком ФГВФО у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.

Крім того, чинне законодавство та судова практика визначають, що зі скасуванням рішень про введення в банку ліквідаційної процедури, процедура ліквідації продовжується ФГВФО, а повноважним суб`єктом на управління неплатоспроможним банком є уповноважена особа ФГВФО.

Виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк»продовжується ФГВФО, а інформація про процедуру ліквідації та про рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 10 серпня 2020 року № 1485, яким було продовжено процедуру виведення ПАТ «Український інноваційний банк» з ринку є публічною та оприлюднена на офіційному веб-порталі ФГВФО.

За таких обставин державний виконавець на стадії відкриття виконавчого провадження мав перевірити, чи приймалось щодо ПАТ «Український інноваційний банк» рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника та чи приймалось ФГВФО рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

За умови проведення належної перевірки державний виконавець відповідно до вимог пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» мав повернути виконавчий лист стягувачу.

Крім того, в постанові від 22 лютого 2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 старший державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. зазначила про стягнення заборгованості у розмірі 71 750,53 грн, що не відповідає резолютивній частині виконавчого листа та судового рішення, яким стягнуто з ПАТ «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн.

Враховуючи вищенаведене, ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Караченцева А. Ю. просило визнати протиправними дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, а саме при винесенні постанови від 22 лютого 2024 року про відкриття виконавчого провадження, постанови від 22 лютого 2024 року про стягнення виконавчого збору в сумі 7 175,05 грн, постанови від 22 лютого 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в загальній сумі 195,30 грн, та скасувати вказані постанови.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, відмовлено у задоволенні скарги ПАТ «Українська інноваційна компанія» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Караченцева А. Ю. про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 при винесенні постанови від 22 лютого 2024 року про відкриття виконавчого провадження та про скасування вказаної постанови. Закрито провадження в частині вимог про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. КиєвіКрасноштан І. Л. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 при винесенні постанови від 22 лютого 2024 року про стягнення виконавчого збору в сумі 7 175,05 грн, постанови від 22 лютого 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про скасування цих постанов.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що вимоги про скасування постанови від 22 лютого 2024 року про стягнення виконавчого збору та постанови від 22 лютого 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства, тому провадження у справі в цій частині вимог підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з роз`ясненням права звернутись в порядку адміністративного суду до окружного адміністративного суду за визначеною законом підсудністю.

При цьому, відмовляючи у задоволенні вимог скарги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, суди виходили з того, що в цій справі уповноважена особа ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Караченцев А. Ю. діє від імені ПАТ «Український інноваційний банк» (код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 0583988, однак юридична особа з таким кодом в реєстрі має найменування ПАТ «Українська інноваційна компанія». Також в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія»є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» та здійснює банківську діяльність. Отже, заявник не підтвердив, що боржник у виконавчому документі № 712/11422/17 є банком за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суди також послалися на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 дійшла висновку про те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Українська інноваційна компанія», а відтак ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 листопада 2024 року представник ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк»Караченцева А. Ю. - адвокат Пиріг О. В. подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 червня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, а також суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Соснівського районного суду міста Черкаси.

26 грудня 2024 року справа № 712/11422/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Караченцева А. Ю. - адвоката Пиріг О. В. мотивована тим, що в цій справі зі скаргою на дії та рішення державного виконавця до суду першої інстанції та з апеляційною скаргою на судове рішення місцевого суду звертався саме банк - ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Караченцева А. Ю., а не ПАТ «Українська інноваційна компанія». Такого учасника справи як ПАТ «Українська інноваційна компанія» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» не існує та не може існувати, оскільки ФГВФО здійснюється процедура виведення з ринку саме неплатоспроможного банку.

ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є різними суб`єктами, не є правонаступниками прав та обов`язків одне одного, про що детально зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16.

Крім того, у справі №712/11422/17 позивач ОСОБА_1 спочатку зазначила відповідачем ПАТ «Українська інноваційна компанія», однак в подальшому ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2020 року відповідач ПАТ «Українська інноваційна компанія» був замінений на ПАТ «Український інноваційний банк». Також, у виконавчому листі, виданому на виконання рішення суду у справі № 712/11422/17 та в постанові від 22 лютого 2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 боржником зазначено саме ПАТ «Український інноваційний банк».

Суди не звернули увагу на те, що відповідно до пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; ФГВФО прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Тобто Законом України «Про виконавче провадження» врегульовано особливості організації примусового виконання судових рішень у провадженнях щодо неплатоспроможного банку. При цьому повернення виконавчого документа стягувачу не скасовує право стягувача на отримання коштів за виконавчим документом. Таке повернення означає необхідність застосування іншої процедури оплати таких коштів, а саме у порядку та черговості, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах та згідно з яким організацію усіх виплат неплатоспроможного банку, формування ліквідаційної маси, управління активами здійснює спеціально визначений орган - ФГВФО самостійно або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі ФГВФО на ліквідацію банку.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою правління НБУ від 24 грудня 2015 року № 934 ПАТ «Український інноваційний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український інноваційний банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

22 березня 2016 року прийнято постанову правління НБУ № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк».

На підставі зазначеної постанови правління НБУ виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення від 22 березня 2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16 визнані протиправними та скасовані з моменту їх прийняття постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку, суд зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк»у якості банківської установи в обсязі та стані, який існував на 22 березня 2016 року. Судове рішення, зокрема, ґрунтується на незаконності та скасуванні постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16.

Ухвалою від 13 липня 2016 року у справі № 826/5325/16 Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року (незаконність та скасування постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку) залишена без змін.

03 липня 2016 року наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний банк» було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління (далі організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13 липня 2016 ПАТ «Укрінком» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».

Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» від 28 березня 2017 року знову змінена назва акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (далі організаційні зміни банку від 28 березня 2017 року), реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року (реєстраційна дія № 10701200000007396). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18 березня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінком» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінком» та ПАТ «Український інноваційний банк».

14 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові у справі № 910/7828/17 (за позовом ПАТ «Українська інноваційна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» про стягнення кредитної заборгованості) дійшов висновку, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.

03 серпня 2018 року Постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/8117/17, зокрема, закріплено правовий висновок, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17 гс 19), вирішуючи питання того, чи перейшло від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, яке виникло як результат здійснення ліцензованої банківської діяльності, дійшла висновку, що враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 травня 2021 року у справі № 712/11422/17 позов ОСОБА_1 до ПАТ «Український інноваційний банк», ФГВФО про стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов`язання внести запис до трудової книжки задоволено частково. Стягнуто з ФГВФО на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46 142,72 грн, та витрати за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129 684,30 грн. Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «Український інноваційний банк»у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади головного менеджера Черкаського центрального відділення ПАТ «Український інноваційний банк» за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України з 13 вересня 2017 року та зобов`язано ПАТ «Український інноваційний банк» внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з 13 вересня 2017 року відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2023 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 травня 2021 року в частині стягнення з ФГВФО на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсації за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46 142,72 грн, та витрат за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129 684,30 грн, скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог ОСОБА_1 . Стягнуто з ПАТ «Український інноваційний банк»на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Український інноваційний банк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46 142,72 грн відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в сумі 9 491,76 грн.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. від 22 лютого 2024 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у розмірі 71 750,53 грн.

22 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 195,30 грн.

Також 22 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 7 175,05 грн.

11 квітня 2024 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесено зміни в резолютивну частину постанови про відкриття виконавчого провадження та замість резолютивної частини «стягнення заборгованості у розмірі 71 750,53 грн» зазначена резолютивна частина: «стягнути з ПАТ «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк»Караченцева А. Ю. - адвокат Пиріг О. В. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня (абзац перший частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Вимоги до виконавчого документа установлені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктами 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; ФГВФО прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Крім того, відповідно до пункту 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника

Відповідно до частини четвертої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 4 і 19 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вищевикладене в сукупності свідчить про те, що у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню.

Таким чином, законодавчі норми пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4, пункту 11 частини першої статті 37, пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» щодо неможливості здійснення виконавчого провадження та закінчення виконавчого провадження стосуються банку, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації і він є боржником у виконавчому провадженні, щоб не допустити порушення, у тому числі, черговості задоволення вимог кредиторів, визначених у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 924/92/20.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та від 28 листопада 2018 року у справі № 826/11445/15 вказано, що Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Надалі, вирішуючи питання юрисдикції указаних спорів Велика Палата Верховного Суду зауважила, що правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

За висновками Великої Палати Верховного Суду в указаних вище справах, аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 дійшла висновків, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» мають один і той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи. В Єдиний Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських Формувань, під кодом 05839888 зареєстровано ПАТ «Українська інноваційна компанія». Однак, відсутні відомості про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа. Відтак Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновку, що зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «комерційних банків» (КВЕД:64.19) не є, ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 Цивільного кодексу України (стаття 87 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (стаття 86 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні ст.106 Цивільного кодексу України (статті 83-85 Закону України «Про акціонерні товариства»). Отже, в результаті організаційних змін ПАТ «Укрінбанк» від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не утворилась.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що фактично суть організаційних змін банку від 13 липня 2016 року зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень Національного Банку України та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Відтак Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/698/16 дійшла висновку про те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку.

Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України про гарантування вкладів. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

З постанови Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2023 року (на виконання якої було видано виконавчий лист та постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Красноштан І. Л. від 22 лютого 2024 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1), вбачається, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ФГВФО були визначені судом як самостійні відповідачі.

Вказаним судовим рішенням вирішено стягнути лише з одного відповідача, а саме з ПАТ «Український інноваційний банк»на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59 029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7 578,06 грн.

Зі скаргою на дії та рішення державного виконавця в цій справі до суду першої інстанції та з апеляційною скаргою на судове рішення місцевого суду звертався саме банк - ПАТ «Український інноваційний банк»в особі уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Караченцева А. Ю., а не ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Однак суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги ПАТ «Українська інноваційна компанія», а суд апеляційної інстанції - залишив без задоволення апеляційну скаргу ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Хоча суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях послалися на вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, однак неправильно їх застосували, так як ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є різними суб`єктами, не є правонаступниками прав та обов`язків одне одного. Крім того, у виконавчому листі, виданому на виконання рішення суду у справі № 712/11422/17 та в постанові від 22 лютого 2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 боржником зазначено саме ПАТ «Український інноваційний банк», а не ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Таким чином, суди не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, не перевірили доводів учасників справи та не дослідили належним чином наданих ними доказів і дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні скарги.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотивів, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення з ринку публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцева Артема Юрійовича - адвоката Пиріг Олени Вікторівни задовольнити частково.

Ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 червня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович