Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.08.2022 року у справі №374/287/20

Постанова

Іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 374/287/20

провадження № 61-265св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції України, Служба безпеки України, Київська міська прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Служби безпеки Українина рішення Ржищівського міського суду Київської області від 09 червня 2021 року у складі судді Козіної С. М. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Литвин О. О. звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10 травня 2011 року його було затримано старшим слідчим Головного слідчого управління Служби безпеки України Македонським В. П. на підставі пункту 2 частини першої статті 106 КПК України, у зв`язку з підозрою у вчиненні злочинів, передбачених частинами другою, п`ятою статті 191 КК України, про що було складено відповідний протокол затримання підозрюваного.

Після затримання позивача було направлено для утримання до Відділу забезпечення досудового слідства СБУ, де він знаходився близько трьох діб.

Як згодом з`ясував позивач, його було затримано у зв`язку з порушенням проти нього кримінальної справи від 10 травня 2011 року за фактом розтрати майна ВАТ «НВП «Більшовик» шляхом зловживання своїм службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, та за фактом розтрати майна ВАТ «НВП «Більшовик» в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.

Цього ж дня у позивача було вилучено наявні в нього грошові кошти в сумі 545 євро, 1 573 грн та 2 долари США (колекційні), два мобільні телефони, а також автомобіль «Toyota Land Cruiser», 2008 року випуску, що належав йому на праві власності.

В подальшому, постановами слідчого від 10 травня 2011 року, 13 травня 2011 року та 24 травня 2011 року було накладено арешт на вилучені готівкові кошти, авто та телефони.

13 травня 2011 року відносно позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частинами другою, п`ятою статті 191 КК України.

Постановою від 27 травня 2011 року кримінальну справу в частині вчинення позивачем злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.

В подальшому, 29 червня 2011 року, було складено обвинувальний висновок, який 01 липня 2011 року затверджено заступником Генерального прокурора України та направлено для розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва.

За результатами розгляду кримінальної справи Шевченківським районним судом м. Києва було ухвалене судове рішення від 14 жовтня 2013 року, яким кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, повернуто прокурору на додаткове розслідування, запобіжний захід залишено без змін - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

В подальшому кримінальній справі було присвоєно новий номер, а саме: 42014100100000023 та внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22 січня 2014 року.

Слідчим Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві 29 жовтня 2014 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження № 42014100100000023, відомості про яке внесено до ЄРДР 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України відносно позивача закрито за відсутністю складу злочину; скасовано арешт накладений на майно ОСОБА_1 , а саме: на грошові кошти, автомобіль та мобільні телефони; скасовано запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Після скасування арешту на належне йому майно, ОСОБА_1 05 листопада 2014 року звернувся до слідчого управління СБУ із заявою про повернення йому вказаного майна.

Разом із тим, службовими особами слідчого управління СБУ фактично було проігноровано його законні вимоги та відмовлено у поверненні майна.

Після цього, позивач, щонайменше сім разів звертався із відповідними заявами до уповноважених осіб СБУ із вимогами повернути його майно, арешт якого було скасовано.

Зрештою, лише після того, як позивач був вимушений через суд добитися порушення кримінальної справи за фактом службової недбалості працівниками СБУ, що полягала у безпідставному неповерненні належного йому на праві власності майна (частина друга статті 367 КК України), 03 березня 2015 року йому було повернуто грошові кошти та мобільні телефони, а 18 березня 2015 року - належний йому автомобіль.

Враховуючи, що безпідставно порушену проти нього кримінальну справу було закрито, ОСОБА_1 , реалізовуючи своє право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратурою, 07 квітня 2015 року звернувся до Головного слідчого управління СБУ із відповідною заявою про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Листом від 07 травня 2015 року Головне слідче управління СБУ повідомило ОСОБА_1 , що правові підстави, передбачені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», для задоволення вказаної заяви відсутні.

З огляду на вказану обставину позивач у вересні 2016 року звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до СБУ, прокуратури Шевченківського району міста Києва, Шевченківського районного суду м. Києва, Управління державної казначейської служби України в м. Києві про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року клопотання позивача про залишення його позову без розгляду було задоволено.

Зазначає, що після звернення його до суду з позовом про відшкодування шкоди, 07 травня 2015 рокукримінальну справу відносно нього було відновлено шляхом скасування заступником прокурора Шевченківського району м. Києва постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2014 року.

Після цього слідчі та розшукові дії у вказаному кримінальному провадженні тривалий час не проводились.

Лише після його неодноразових звернень 18 лютого 2020 року слідчим у вказаному кримінальному провадженні прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

З огляду на вище викладене ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої йому моральної шкоди 701 365,50 грн.

Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 17 грудня 2020 року залучено в якості співвідповідачів у справі Головне управління Національної поліції України, Головне слідче управління Служби безпеки України, Київську міську прокуратуру.

Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 25 лютого 2021 року замінено неналежного відповідача - Головне слідче управління Служби безпеки України на належного - Службу безпеки України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 09 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 693 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, що були потрібні для відновлення попереднього стану через незаконне кримінальне переслідування, обраний стосовно нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, у зв`язку з чим він був обмежений у свободі пересування, тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача, та те, що значну частину свого продуктивного життя позивач був змушений присвятити захисту від безпідставних та незаконних звинувачень і ця втрата життєвого часу є фактично невиправною, та що сама ця довготривала життєва фрустрація об`єктивно свідчить про глибокі душевні страждання позивача, тому на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 693 000 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Служба безпеки України, Київська міська прокуратура подали апеляційні скарги на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційні скарги Служби безпеки України, Київської міської прокуратури залишено без задоволення, рішення Ржищівського міського суду Київської області від 09 червня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29 грудня 2021 року Служба безпеки України подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 09 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у вказаній цивільній справі.

В касаційній скарзі заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

21 липня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 10 травня 2011 року старшим слідчим в ОВС 4 відділ 1 управління Головного слідчого управління СБУ майором юстиції Македонським В. П. було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за частинами другою, п`ятою статті 191 КК України, про прийняття кримінальної справи до провадження та об`єднання кримінальних справ в одне провадження.

10 травня 2011 року старшим слідчим в ОВС 4 відділ 1 управління Головного слідчого управління СБУ Македонським В. П. було складено протокол про затримання підозрюваного ОСОБА_1 , останнього було затримано.

Цього ж дня було накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно, а саме: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Toyota Land Cruiser» державний номерний знак НОМЕР_1 ; авточіп державний номерний знак НОМЕР_2 ; 2 мобільних телефони; грошові кошти у сумі 545 євро, 1 573 грн, 2 долари США.

12 травня 2011 року старшим слідчим в ОВС 4 відділ 1 управління Головного слідчого управління СБУ Македонським В. П. було винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого за частинами другою, п`ятою статті 191 КК України.

27 травня 2011 року старшим слідчим в ОВС 4 відділ 1 управління Головного слідчого управління СБУ майором юстиції Македонським В. П. було винесено постанову про закриття кримінальної справи в частині вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

29 червня 2011 року, було складено обвинувальний висновок, який 01 липня 2011 року затверджено заступником Генерального прокурора України та справу направлено для розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, повернуто прокурору на додаткове розслідування.

29 жовтня 2014 року слідчим СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві Коломіець О. О. було винесено постанову про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та скасовано раніше накладений арешт на його майно.

03 березня 2015 року ОСОБА_1 повернуті 545 євро, 1 573 грн, 2 долари США, мобільні телефони «Nokia X6» та «PeopleNet».

18 березня 2015 року у приміщенні Департаменту господарського забезпечення СБУ Шилу В. І. повернутий автомобіль «Toyota Land Cruiser», державний номерний знак НОМЕР_1 .

07 травня 2015 року заступником прокурора Шевченківського району м. Києва старшим радником юстиції Буряком О. О. було винесено постанову про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2014 року.

18 лютого 2020 року слідчим СВ Шевченківського управління поліції ГУ НП в м. Києві Грищенко Р. С. було винесено постанову про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати(пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).

Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Судами встановлено, що позивач перебував під слідством 99 місяців.

Враховуючи те, що кримінальне провадження відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Справа розглянута судом першої інстанції у 2021 році.

При таких обставинах визначення мінімального розміру моральної шкоди, який обраховується виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, у цій справі повинен здійснюватися, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» .

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 6 000,00 грн.

Враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (99 місяців), розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим 594000,00 грн (6 000,00 грн х 99 місяців).

Разом із тим, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визначення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановили такий розмір саме на рівні 693 000,00 грн. Суди дійшли таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

У зв`язку з чим безпідставними є доводи касаційної скарги про необґрунтоване завищення судами розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки її розмір визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Ржищівського міського суду Київської області від 09 червня 2021 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, була зупинена ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року, тому необхідно поновити його виконання.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби безпеки Українизалишити без задоволення.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 09 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ржищівського міського суду Київської області від 09 червня 2021 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов